10 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11920/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.
суддів: Заверухи О.Б., Ніколіна В.В.,
за участю секретаря судових засідань - Чопко Ю.Т.
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року про зупинення провадження у справі (головуючий суддя: Махаринець Д.Є., місце ухвалення - м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
встановив:
ОСОБА_1 , 02.09.2019 звернулася в суд з позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області щодо нарахування та виплати їй компенсації за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії згідно із Законом України «Про індексацію грошових доходів населення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити їй компенсацію за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період із березня 2012 року по липень 2017 року на суму пенсії 114850,03 грн. відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року зупинено провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій до набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції у справі № 510/1286/16-а.
Із цією ухвалою суду першої інстанції не погодилася ОСОБА_1 та оскаржила її в апеляційному порядку. Вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що мотивація суду першої інстанції зводиться до питання застосування строків звернення до суду у спірних правовідносинах. Проте предметом спору в даній справі є питання правомірності дій (бездіяльності) органу Пенсійного фонду щодо нарахування та виплати компенсації за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії. А щодо строку звернення до суду з таким позовом у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17 викладений правовий висновок про неможливість застосування встановленого КАС України шестимісячного строку звернення до адміністративного суду з вимогами, пов'язаними із виплатою компенсаторної складової доходу, інших складових доходу чи доходу в цілому. Тому позивач вважає безпідставними мотиви і висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженій ухвалі. Також, на думку позивача, зупинення провадження у справі, без правових підстав для цього, порушує її право на розгляд справи протягом розумного строку.
Позивач та представник відповідача у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, їх участь в судовому засіданні обов'язковою не визнавалась. Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга задоволеною бути не може з таких мотивів.
Зупиняючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що на розгляді Верховного Суду перебуває справа № 510/1286/16-а про зобов'язання управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії, як державному службовцю, з дати її призначення - 17.07.2009, відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяця. Предметом розгляду у зазначеній справи, зокрема, є питання щодо подачі позовної заяви з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ч. 1 ст. 99 КАС України. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 02.04.2019 передала справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
З цими висновками суду першої інстанції погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 510/1286/16-а за позовом фізичної особи до Ізмаїльського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області, в якому позивач просить суд: визнати неправомірними дії управління ПФУ щодо неврахування для обчислення пенсії сум індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат; зобов'язати управління ПФУ здійснити перерахунок пенсії як державному службовцю з дати її призначення - 17 липня 2009 року, на виконання статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу», з урахуванням середньомісячної суми індексації заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премій до державних, професійних та ювілейних свят та інших виплат за 24 календарних місяця.
Підставою передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вказала, що порушені у цій справі питання свідчать про наявність виключної правової проблеми, оскільки вони не можуть бути вирішені відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права, тому є необхідність відступити від викладеного в рішеннях Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; є кількісні критерії виключної правової проблеми, а саме значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмета спору), які перебувають на розгляді в судах; є якісні критерії наявності виключної правової проблеми (немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі є правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному); невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.
Виняткова проблема полягає у необхідності формування відповідних правових позицій, для чого потрібно надати відповіді на такі питання:
1. Чи можуть судами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб'єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?
2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 у редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року, та статті 122 в редакції, що є чинною на сьогодні), для фактичного встановлення строкових меж (може граничних меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?
3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб'єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?
4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ); статті 46 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та статей 51, 55 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, а деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ), в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?
Касаційний суд також зазначив про відсутність з цього питання однозначної практики Верховного Суду України та Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного суду України 26.06.2019 справу прийнято до розгляду. Ухвала мотивована, зокрема, тим, що аргументи, викладені в касаційній скарзі, аналіз судових рішень у цій справі та у справах з подібними правовідносинами, а також мотиви, наведені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, дають підстави для висновку про обґрунтованість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Отже, справа № 510/1286/16-а передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
При цьому, як вбачається із змісту зазначеної вище ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019, необхідність касаційним судом досліджувалось, серед інших, питання застосування строків звернення до адміністративного суду також при зверненні з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, тобто щодо виплат, які є предметом спору в адміністративній справі, яка розглядається.
Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що питання застосування чи незастосування певних строків до спірних правовідносин, а також, що вирішення цього питання безпосередньо впливає на результат розгляду справи.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав та об'єктивних обставин для зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням суду касаційної інстанції у справі № 510/1286/16-а.
Враховуючи наведене вище, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним твердження апелянта на те, що зупинення провадження у справі порушує її право на розгляд справи протягом розумного строку.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі про те, що відносно строку звернення до адміністративного суду з позовом до органу Пенсійного фонду про нарахування та виплату компенсації за втрату частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії є чітка судова практика, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 646/6250/17, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки, однією з основних підстав передачі справи № 510/1286/16-а на розгляд Великої Палати Верховного Суду була саме відсутність усталеної судової практики у даній категорії справі.
Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду без змін.
Керуючись ст. ст. 313, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року про зупинення провадження у справі № 460/2110/19 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді О. Б. Заверуха
В. В. Ніколін
Повне судове рішення складено 21.12.2019.