ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
12 грудня 2019 року 10:44 № 640/3903/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії: головуючого судді Федорчука А.Б., суддів - Каракашьяна С.К., Смолія І.В., за участю секретаря судових засідань Семеняки А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до третя особаКабінету Міністрів України (01008, м.Київ, вулиця Грушевського, 12/2) Пенсійний фонд України
про визнання протиправною та нечинною Постанови КМУ №649 від 22.08.2018 р.,
за участю представників сторін:
представника позивача - не прибув,
представника відповідача - Бігдан А.В.,
представника третя особа - Карпіленка Н.В.,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) з адміністративним позовом до Кабінету Міністрів України (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи - Пенсійного фонду України, в якому просить суд: визнати протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що приймаючи постанову №649 Кабінет Міністрів України фактично визначив порядок виконання судових рішень в правовідносинах щодо перерахунку, нарахування та виплати пенсійних виплат, тобто Кабінет Міністрів України привласнив ці функції, що прямо заборонено статтями 92, 124 Конституції України. На думку позивача, Кабінет Міністрів України всупереч вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2 ,4 ,7 та 11 до Конвенції, а також позицій Конституційного Суду України поставив гарантовані законом пенсійні виплати в залежність від бюджетних призначень.
Додатково позивач стверджував, що кошти, нараховані стягувачу органом Пенсійного фонду України за період до набрання судовим рішенням про нарахування (перерахунок) пенсійних виплат законної сили є власністю стягувача.
Позивач у призначене судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що позивач не зазначив у позові у чому саме полягає порушення його права Урядом при виданні оскаржуваної постанови. При цьому, оскаржувана постанова регулює відносини між Управлінням Пенсійного фонду України та його територіальними підрозділами, зокрема щодо змін бюджету для фінансування сум, що підлягають виплаті за рішенням суду, оскільки спрямована на погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування пенсійних виплат на виконання судових рішень за рахунок перерозподілу коштів Пенсійного фонду України та залучення бюджетних коштів.
Крім того, проект постанови Кабінету Міністрів України «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями судів» відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини. Також, прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови дозволяє забезпечити виконання рішень судів з питань нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, погашення існуючої заборгованості з їх виконання, а також приводить у відповідність видаткову частину бюджету Пенсійного фонду України із врахуванням видатків, необхідних для забезпечення виплати вказаних виплат за рішенням суду.
У письмових поясненнях на адміністративний позов представник Пенсійного фонду України повідомив, що заборгованість з виплати нарахованих сум пенсій щодо позивача відсутня та щодо позивача відсутні будь-які судові рішення, які перебувають на виконанні в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Миколаївській області, на обліку в якому перебуває позивач. Відтак, представник третьої особи вважає, що оскаржувана постанова №649 не застосовується до позивача. Представник третьої особи повідомив, що оскаржувана постанова прийнята Кабінетом Міністрів України в межах наданих повноважень, спрямована на погашення заборгованості з пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету. При цьому, відсутність порядку погашення заборгованості, що виникла за рішеннями суду поставлених після 2013 року та відсутність бюджетних призначень призвели до зростання загальної заборгованості та численних звернень громадян до Європейського суду з прав людини. Крім того, оскаржувана постанова не позбавляє права позивача на отримання коштів, а лише визначає механізм їх виплати.
У відповіді на пояснення представника третьої особи позивач стверджував, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів нарахування та виплати позивачу суми в повному обсязі перерахунку пенсії з 26 вересня 2017 року на виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року по справі №814/6/18.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Кабінет Міністрів України 22 серпня 2018 року видав постанову №649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду», якою затверджено порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, який визначає механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету.
Незгода позивача із вказаною постановою зумовила її звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Пунктом 18 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: законності (крім конституційності) постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
Право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт (частина 2 статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України).
Так, перевірка законності цих актів полягає у з'ясуванні їх відповідності законам України.
Підставами для прийняття судом рішення щодо незаконності правових актів повністю чи в їх окремих частинах є: невідповідність правовим актам вищої юридичної сили; порушення встановленої законом процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності; перевищення повноважень при їх прийнятті.
При цьому, обов'язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі, або можливість порушення такого права в межах правовідносин, які врегульовує такий нормативно-правовий акт.
В адміністративному позові позивач зазначив, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2018 року задоволено частково, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію в розмірі, який обчислено з грошового забезпечення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.
Також, позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 24 травня 2018 року здійснило перерахунок пенсії з 26 вересня 2017 року та відповідно до розрахунку на доплату за пенсійною справою ОСОБА_1 №1401010441 сума своєчасно не виплаченої частини основного розміру пенсії складає 21 204,91 грн. Оскільки матеріали справи містять докази здійснення перерахунку пенсії позивача, однак не містять доказів виплати такої пенсії на виконання рішення суду від 24 квітня 2018 року, суд вважає, що оскаржувана постанова поширюється на позивача.
В частині доводів позивача стосовно невідповідності оскаржуваної постанови вимогам Конституції України, суд зазначає, що в межах адміністративного провадження можуть розглядатись спори про визнання нечинними та незаконними нормативно-правових актів виключно на предмет їх законності, тобто невідповідності правовим актам вищої юридичної сили.
Позивач в обґрунтування заявлених вимог посилається, зокрема, на вимоги статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті (пункт 1 частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України).
На переконання позивача, оскаржуваною постановою визначено порядок виконання судових рішень щодо перерахунку пенсійних виплат, однак дана функція відноситься виключно до компетенції суду.
При цьому, суд зазначає, що оскаржувана постанова регулює правовідносини між Пенсійним фондом України та його територіальними підрозділами, зокрема щодо змін бюджету для фінансування сум, що підлягають виплаті за рішенням суду.
Тобто, позивачем безпідставно ототожнюється порядок виконання рішення суду та порядок виділення коштів у державному бюджеті Пенсійному фонду України на погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, відтак суд відхиляє доводи позивача в цій частині.
Стосовно тверджень ОСОБА_1 про те, що Кабінет Міністрів України протиправно поставив у залежність гарантовані законом пенсійні виплати від бюджетних асигнувань, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів; обов'язковості фінансування за рахунок коштів Пенсійного фонду витрат, пов'язаних з виплатою пенсій та наданням соціальних послуг, в обсягах, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
Вимогами статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Наведені норми чинних Законів України, з урахуванням положень яких прийнята оскаржувана постанова, спростовують доводи позивача що саме відповідачем у даній постанові поставлено в залежність можливість здійснення пенсійних виплат від бюджетних асигнувань, адже фінансування видатків на виплату пенсій за рахунок бюджетних асигнувань є одним із принципів пенсійного забезпечення, який визначений на рівні Закону.
В частині обґрунтувань позивача, що оскаржуваною постановою Кабінет Міністрів України позбавив позивача можливості користуватись, розпоряджатись своїм майном на власний розсуд, суд зазначає, що виконавчий лист в адміністративній справі №826/6/18 в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплати ОСОБА_1 пенсію з 26 вересня 2017 року, виданий Миколаївським окружним адміністративним судом 30 травня 2018 року, тобто до моменту прийняття відповідачем оскаржуваної постанови №649 від 22 серпня 2018 року, яка набрала чинності 28 серпня 2018 року.
З наявної в матеріалах справи копії постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 грудня 2018 року вбачається, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 10 липня 2018 року №5325/08 повідомлено про проведення перерахунку пенсії стягувача відповідно до покладених судом зобов'язань, а також стягувачу (позивачу) вже було частково сплачена різниця перерахунку, що дає підстави для висновку, що рішення суду зобов'язального характеру виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України в межах повноважень.
Щодо посилань державного виконавця в зазначеній постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 28 грудня 2018 року на вимоги оскаржуваної постанови №649 про здійснення заборгованості з пенсійних виплат за рахунок бюджетних асигнувань Пенсійного фонду України, суд звертає увагу, що ще до моменту прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №649 статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI» визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється в межах відповідних бюджетних призначень.
Відтак, деталізація бюджету Пенсійного фонду на 2018 рік шляхом доповнення позицією «погашення заборгованості з пенсійних витрат за рішеннями суду» не може свідчити про порушення прав позивача, адже в даному випадку має місце визначення напрямку цільового використання коштів, а не обмеження розміру бюджетних асигнувань.
На думку суду, прийняття Кабінетом Міністрів України оскаржуваної постанови від 22 серпня 2018 року №649 дозволяє забезпечити виконання рішень судів з питань нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, погашення існуючої заборгованості з їх виконання, а також приводить у відповідність видаткову частину бюджету Пенсійного фонду України із врахуванням випадків, необхідних для забезпечення виплати вказаних виплат за рішенням суду.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Суд вважає, що при прийнятті оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Вимогами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень покладений на нього обов'язок доказування виконали, відтак підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для їх розподілу, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77,139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Головуючий суддя Федорчук А.Б.
Судді Каракашьян С.К. Смолій І.В.