Житомирський апеляційний суд
Справа №283/1224/19 Головуючий у 1-й інст. Міхненко С. Д.
Категорія 19 Доповідач Трояновська Г. С.
18 грудня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Миніч Т.І.
з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 283/1224/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Малинського нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Надія Сергіївна, ОСОБА_3 , про визнання недійсним договору міни
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Міхненка С.Д. у м. Малині,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним договір міни, укладений 31 серпня 2017 року між ОСОБА_2 - з однієї сторони та нею та ОСОБА_3 - з іншої сторони, посвідчений приватним нотаріусом Тимошенко Н.С., предметом якого є передання відповідачем їй та ОСОБА_3 по 1/2 частини кожному у власність житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки в обмін на квартиру без грошової доплати.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в серпні 2017 року вона разом з відповідачем звернулися до приватного нотаріуса Тимошенко Н.С. з метою відчуження належної їй на праві власності квартири. Жодних намірів щодо здійснення обміну об'єктами житлової нерухомості вона не мала. Натомість вона, будучи людиною похилого віку, маючи поганий слух та зір, підписала документи, не зрозумівши при цьому їхню суть та зміст. Надалі позивач, зрозумівши, що її ошукали, звернулася з відповідною заявою до правоохоронних органів. Примірник договору міни, вона отримала лише в СВ Малинського ВП Коростишівського ВП ГУНП Житомирської області. Оскільки договір міни вчинено під впливом помилки, тому, на підставі ст. 229 ЦК України, просила визнати його недійсним.
Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Вказує, що на момент підписання договору вона не була ознайомлена з його змістом та не мала наміру міняти квартиру на будинок відповідача. Вона підписала документи, довіряючи відповідачу, проте не знала які наслідки це понесе, зокрема, вона не розраховувала, що право власності на належну їй квартиру перейде до відповідача. Зазначає, що відповідач її привозив до будинку по АДРЕСА_1 , однак вона не розцінювала його як можливий варіант обміну та подальшого проживання, оскільки цей будинок їй взагалі не цікавий та його оціночна вартість разом із землею більше ніж на 90 тис. менша вартості її квартири. Наголошує, що на момент підписання договору вона мала дуже поганий зір та слух, а тому без окулярів не мала можливості прочитати договір міни нотаріуса і ознайомитися з його змістом, абсолютно не розуміючи які документи їй дають на підпис та які наслідки їх підписання.
Представник відповідача адвокат Яременко Д.В. подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначив, що позивач була ознайомлена із усіма істотними умовами договору та достеменно знала про його юридичні наслідки. Ці обставини також були підтверджені приватним нотаріусом Тимошенко Н.С., яка брала участь в судовому засіданні та надавала пояснення за погодженням сторін. Під час підписання договору міни позивач діяла як у своїх інтересах так і у інтересах свого онука ОСОБА_3 , який згідно довіреності уповноважував її на укладення від його імені договорів в тому числі на укладення договору міни. Після підписання договору позивач реально набула право власності на Ѕ частину житлового будинку, при цьому іншим власником Ѕ частини є її онук. Вказує, що онук позивача, який також набув у власність частину спірного будинку не порушує питання про визнання договору міни недійсним та не є позивачем у цій справі. Натомість, позивач, яка вказує, що її ошукали, звернулась до суду за захистом своїх прав лише через 2 роки після підписання договору міни та переїзду зі своєї квартири до житлового будинку.
Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 проводився як у режимі відеоконференції за її особистої участі та участі представників, так і у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції за участі представників сторін.
ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тимошенко С.В. доводи апеляційної скарги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі. Окрім того ОСОБА_1 пояснила, що будинок перебуває у незадовільному стані та потребує ремонту, існують труднощі в його опаленні.
Представник відповідача - адвокат Яременко Д.В. проти доводів в апеляційній скарзі заперечив, надав пояснення аналогічні викладеному у відзиві.
Інші учасники справи до апеляційного суду не з'явились, про дату, час та місце розгляду були повідомлені належним чином, що в силу положень ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
За правилом частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що договір міни жодним чином не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а ОСОБА_1 , попередньо оглянувши будинок, та маючи змогу безпосередньо оцінити його якісні та технічні характеристики, погодилася та прийняла самостійне рішення про здійснення обміну відповідно до своєї волі. Жодних доказів, які б підтверджували існування підстав, встановлених законом, для визнання договору міни недійсним у зв'язку з вчиненням його під впливом помилки позивачем суду не надано.
Окрім того суд зауважив, що звертаючись до суду з позовом про визнання договору міни недійсним, ОСОБА_1 не звернула увагу на той факт, що Ѕ частиною житлового будинку по АДРЕСА_1 володіє, користується та розпоряджається ОСОБА_3 , який позов до суду про визнання недійсним договір міни не подавав та позовні вимоги ОСОБА_1 не підтримував.
Таким чином ОСОБА_3 має можливість визначення і вирішення юридичної долі належного йому майна, а отже суд не праві прийняти рішення про визнання договору міни недійним в цілому без відповідного позову від іншого співвласника нерухомого майна - ОСОБА_4 .
Колегія суддів погоджується з висновком суду з огляду на таке.
За загальними положеннями (ч.1 ст. 626 ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами статтей 715, 716 ЦК України за договором міни кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар; кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін; до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено поняття договору купівлі-продажу. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 673 ЦК України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 31 серпня 2017 року ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_1 , яка також діяла від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, з іншого, уклали договір міни, згідно якого ОСОБА_2 зобов'язався передати ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у власність житловий будинок з господарськими будівлями, а також земельну ділянку, що розташовані в АДРЕСА_1 , в розмірі 1/2 частини кожному, а ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - передати ОСОБА_2 у власність квартиру, що розташована в АДРЕСА_2 (а.с.4-5).
Пунктом 1.1. Договору передбачено, що міна проводиться без грошової доплати.
Договір міни посвідчено приватним нотаріусом Малинського районного нотаріального округу Житомирської області Тимошенко Н.С. та зареєстровано в реєстрі за №2376.
Цього ж дня сторони зареєстрували за собою право власності на нерухоме майно, що було предметом згаданого правочину.
Так, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 серпня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 набули у власність по Ѕ частці житлового будинку з господарськими будівлями, загальною площею 40,5 кв.м. та земельної ділянки кадастровий номер 1823410100:01:001:0292, площею 0,0966 га, що розташовані в АДРЕСА_1 .( а.с. 54-57).
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 серпня 2017 року, ОСОБА_2 набув у приватну власність квартиру, загальною площею 59,8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .( а.с. 53).
Судом першої інстанції встановлено, що договір міни реалізовано, відповідачем передано ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а останніми прийнято будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач фактично переїхала проживати у зазначений будинок.
В той же час, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 передано, а відповідачем прийнято квартиру.
Звертаючись до суду з позовом про визнання договору міни недійсним ОСОБА_1 посилалась на норми ст. 229 ЦК України, вказуючи, що правочин вчинено під впливом помилки.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.
Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.
Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначала, що не мала наміру здійснювати обмін квартири на будинок, технічний стан якого її не влаштовує.
Проте вказані доводи суперечать встановленим судом першої інстанції фактичним обставинам справи.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 мала намір обміняти квартиру на будинок, перед підписанням спірного договору оглядала будинок та не мала по відношенню до відповідача ніяких претензій щодо якісних характеристик майна.
Приватний нотаріус Тимошенко Н.С. у судовому засіданні пояснила, що перед укладенням спірного договору міни вона особисто надавала консультацію ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також роз'яснювала порядок укладення правочину, надавала перелік необхідних для його укладення документів. 31 серпня 2017 року перед підписанням договору ОСОБА_5 роз'яснювала учасникам правочину всі їх права, в тому числі право на відмову від укладення договору міни, обов'язки, а також наслідки такого правочину. Будь-яких запитань по даному договору від сторін нотаріусу не надходило.
Судом першої інстанції правильно оцінено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12018060080000426 від 06.07.2018 року щодо звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів із заявою про те, що протягом 2017-2018 років у м. Малині невідома особа, шляхом зловживання довірою, укладаючи договір з ОСОБА_1 стосовно обміну квартири, не виконала умови договору, чим спричинила останній майнової шкоди (а.с.24).
Суд дійшов обгрунтованого висновку, що звернення позивача стосувалось не факту самого здійснення передання/не передання їй майна у власність, а у зв'язку з невиконанням умов договору, хоча судом встановлено, що спірний договір міни був реалізований сторонами після його укладення шляхом переїзду сторін у вказані житлові приміщення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що в момент підписання договору вона мала дуже поганий зір та слух, а тому без окулярів не могла прочитати договір міни і ознайомитися з його змістом, абсолютно не розуміючи які документи їй дають на підпис та які наслідки їх підписання.
Проте, зазначені обставини не пов'язані з правовими підставами пред'явленого позову на підставі ст. 229 ЦК України та не свідчать про наявність помилки позивача щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
До того ж встановлено, що позивачу нотаріусом роз'яснювались права та обов'язки сторони правочину, порядок його укладення та наслідки. Оскільки ОСОБА_1 було підписано спірний договір, то це означає, що у неї на момент вчинення правочину не виникало питань та сумнівів щодо якісних та технічних характеристик спірної нерухомості, яку вона перед підписанням договору, неодноразово оглядала.
У пункті 1.8. договору міни також зазначено, що житловий будинок з господарськими будівлями, земельна ділянка та квартира, які міняються, знаходяться у стані, що є придатним для використання їх за цільовим призначенням - проживання. Недоліків у житловому будинку з господарськими будівлями, земельній ділянці та квартирі, які міняються за цим договором, сторонами не виявлено.
А тому висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 , попередньо оглянувши будинок, та маючи змогу безпосередньо оцінити його якісні та технічні характеристики, погодилася та прийняла самостійне рішення про здійснення обміну відповідно до своєї волі, є правильним.
Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що вона в будь-якому випадку не розраховувала на те, що право власності на належну їй квартиру перейде до відповідача, є необгрунтованим, оскільки після укладення договору міни ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (по Ѕ кожен) зареєстрували за собою право власності на будинок АДРЕСА_1 без грошової оплати, що для позивача, як для особи яка не є недієздатною, це може означати лише як наслідок виконання договору міни та відповідно реєстрації за іншою стороною ( ОСОБА_2 ) квартири на його ім'я.
Згадування побіжно в апеляційній скарзі про те, що вартість будинку більш як на 90тис. менша вартості квартири не впливає на правильність вирішення спору, оскільки пунктом 1.7. Договору визначено, що за погодженням сторін грошова доплата жодною із сторін іншій стороні за цим договором не здійснюється. Зазначене передбачено і пунктом 1.1. Договору.
Окрім того, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 не посилалась на ці обставини як на підставу для визнання договору міни недійсним.
Посилаючись на те, що внаслідок заключення оспорюваного договору під впливом помилки було порушено її права як власника квартири, ОСОБА_1 вважає, що суд дійшов помилкового висновку про те, що оскільки співвласником квартири був її внук ОСОБА_3 (третя особа по справі), то без відповідного позову від останнього суд не вправі прийняти рішення про визнання договору міни недійсним.
Проте такі доводи є безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначене право кожної особи на захист свого порушеного цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, ОСОБА_1 може звернутись до суду за захистом лише своїх порушених прав.
Власник Ѕ частини житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_3 позов до суду про визнання недійсним договору міни не подавав та вимоги ОСОБА_1 не підтримував.
А тому задоволення вимог ОСОБА_1 (одного із співвласників нерухомого майна) про визнання договору міни недійсним в цілому може призвести до протиправного позбавлення права приватної власності, яке є непорушним, іншого співвласника нерухомості, в даному випадку онука позивача ОСОБА_3 .
Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.
Виходячи із наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено із дотриманням норм чинного матеріального та процесуального законодавства, а тому підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги в силу приписів ст. 375 ЦПК України не вбачається.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390, 391 ЦПК України, суд
Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 17 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20.12.2019.
Головуючий Судді