Справа № 159/1762/19 Головуючий у 1 інстанції: Логвинюк І. М.
Провадження № 22-ц/802/1177/19 Категорія: 3 Доповідач: Матвійчук Л. В.
11 грудня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л.В.,
суддів - Федонюк С.Ю., Данилюк В.А.
з участю секретаря - Лимаря Р.С.,
відповідача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом квартирно - експлуатаційного відділу м. Володимир-Волинського Волинської області до комунального підприємства «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_1 про припинення права власності та скасування реєстрації права власності на житловий будинок за апеляційною скаргою позивача квартирно-експлуатаційного відділу м.Володимир-Волинського Волинської області на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року
У березні 2019 року квартирно - експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинський Волинської області звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що відповідно до Директиви МО України від 20.01.2015 № Д9 332/03, актом приймання - передачі від 29.12.2005 № 391 він прийняв на облік від Луцької КЕЧ району нерухоме майно та земельну ділянку пл. 24 151, 5 га (далі - земельна ділянка) військового містечка № НОМЕР_1 АДРЕСА_1 (далі - військове містечко). При упорядковуванні обліку та використання земельної ділянки військового містечка було виявлено спірний житловий будинок.
Зазначає, що згідно з Державним актом № XII - 1 - 5 від 01.11.1968 на право постійного користування земельною ділянкою пл. 24 157,7 га, виданого виконкомом Волинської облради депутатів трудящих від 11.11.1968 № 12/28, земельна ділянка військового містечка належить до земель оборони і вилучення земельних ділянок має провадитись за згодою МО України. Однак Поворська сільрада Ковельського району Волинської області без згоди МО України прийняла рішення № 14/4 від 10.11.2000 на вилучення земельної ділянки пл. 0, 25 га із Поворського лісництва Ковельського СЛАТ «Тур» і надання її ОСОБА_3 (спадкодавець). Таке рішення призвело до протиправного вилучення земельної ділянки пл. 0,25 га і зміни права власності на землі, що належать до земель оборони. Власником спірного житлового будинку є ОСОБА_1 , який успадкував цей одноквартирний будинок за законом.
Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.01.2013 у справі № 5 004/417/12 визнано нечинним та скасовано розпорядження Ковельської РДА Волинської області від 31.01.2005 № 41 «Про підтвердження права землекористування Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством «Тур»; визнано нечинним та скасовано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Ковельським спеціалізованим лісогосподарським акціонерним товариством «Тур» від 22.07.1994 за № 001718 серії II - ВЛ. 02.03.2016 Розпорядженням № 90 Волинської ОДА вищезгадана земельна ділянка була передана позивачеві у постійне користування. 22.03.2016 він зареєстрував право користувача земельною ділянкою пл. 10011, 619 га.
Вказує, що постановою ВГС України від 23.08.2017 у справі № 903/904/16 встановлено, що в/ч НОМЕР_2 (інженерно - аеродромна служба тилу) як структурному підрозділу Управління 14 Повітряної армії видано акт № XII на право постійного користування земельною ділянкою пл. 24157,7 га на території Ковельського району. Також відповідно до Директиви МО України від 02.03.1994 № Д - 115/1/01/120 управління 14 Повітряної армії було переформовано в управління 14 авіаційного корпусу з Єдиним умовним найменуванням - в/ч НОМЕР_3 . Згідно з Директивою Головнокомандувача Повітряних сил ЗС України від 02.12.2004 № 350/120/1/05, управління авіаційного корпусу (А 3522) розформовано і правонаступником визначено управління Повітряного командування «Захід» з Єдиним умовним найменуванням - в/ч НОМЕР_4 .
07.08.2018 р. ОСОБА_1 , який є власником спірного будинку, подано заяву із зверненням - проханням надати згоду на вилучення земельної ділянки пл. 0, 25 га (в межах земельної ділянки пл. 10011, 619 га, кадастровий № 0722187400:006:0174) для обслуговування будинку, господарських будівель та споруд. Згідно з витягом з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, цільовим призначенням земельної ділянки пл. 10011, 6190 га, до якої входить земельна ділянка 0, 25 га, на якій розташований спірний будинок, є - ведення лісового господарства та пов'язаних з ним послуг. Використання земельної ділянки пл. 0, 25 га для будівництва будинку у 2000р. є самочинним будівництвом, так як використання земельної ділянки відбувається не за цільовим призначенням, право власності на яке не набувається.
Зазначає, що спірний будинок є самочинним будівництвом, тому реєстрацію відповідачем - юридичною особою - права власності на нерухоме майно № 6347750 від 30.07.2004 вважає неправомірною та такою, що має бути скасована. Просить припинити право власності та скасувати реєстрацію права власності на житловий будинок.
Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року ухвалено в задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі позивач квартирно - експлуатаційний відділ м.Володимир-Волинський Волинської області покликаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просить скасувати це рішення та ухвалити нове, яким припинити право власності, скасувати реєстрацію права власності на житловий будинок.
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 вважає судове рішення законним та обґрунтованим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача квартирно-експлуатаційного відділу м.Володимир-Волинського Волинської області необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
Суд першої інстанції встановив, що згідно з положенням про квартирно- експлуатаційний відділ м. Володимира - Волинського Волинської області, затвердженим Наказом начальника Західного територіального квартирно - експлуатаційного управління 28.11.2016 № 153, з цієї дати позивач визначений як державна установа, створений МО України для забезпечення, серед іншого, життєдіяльності і функціонування в/ч та установ з питань квартирно - експлуатаційного забезпечення, розвитку системи техексплуатації казармено - житлового фонду та комунальних споруд; має метою і завданням облік і контроль раціонального використання земель в межах своїх повноважень.
Відповідно до розпорядження Волинської облдержадміністрації № 90 від 02.03.2016 «Про надання земельної ділянки», позивачеві у постійне користування надано земельну ділянку пл. 100011,619 га (кадастровий № 0722187400:05:006:0174), право власності держави на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в особі Волинської ОДА (реєстраційний № 160910207221), без зміни її меж та цільового призначення. Позивач, відповідно, зобов'язаний здійснити держреєстрацію права постійного користування вказаною вище земельною ділянкою; виконувати обов'язки землекористувача.
Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ - 0701969892016 від 10.03.2016, земельна ділянка, розташована у с. Поворську Ковельського району Волинської області, що належна до земель лісогосподарського призначення для ведення лісового господарства, є у державній власності, зареєстрована Управлінням Держземагенства у Ковельському районі Волинської області.
Відповідно до копії Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 55832508 від 24.03.2016, позивач значиться правокористувачем вказаної вище земельної ділянки.
З свідоцтва про право власності на житло від 12.02.1998 № 1431, виданого Ковельською дистанцією цивільних споруд Львівської залізниці встановлено, що будинок, що знаходиться на ст. Поворськ Ковельського району Волинської області, належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в порядку приватизації за положеннями Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно з розпорядженням від 30.01.1998 № 5.
ОСОБА_1 набув у власність зазначений будинок в порядку спадкування на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори Голомис С.В. від 08.07.2004, Р № 3 - 885; свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори Луцик Н.А. від 06.09.2012, Р № 1 - 1610. Зазначене підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4299878 від 30.07.2004 р. та витягом про реєстрацію прав власності № 35644600 від 27.09.2012, виданим комунальним підприємством «Волинське обласне бюро технічної інвентаризації».
Відповідно до технічного паспорта на об'єкт нерухомого майна - садибний (індивідуальний) житловий будинок по АДРЕСА_1 , будинок є 1932 року побудови, відмітки про самочинне будівництво немає.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1279 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
За змістом частин 1, 2 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 346 ЦК України передбачені підстави припинення права власності на майно, яке припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Аналіз зазначених норм права дає підстави дійти висновку про те, що умовами для припинення права власності на нерухоме майно згідно вимог статі 346 ЦК Украйни, є наявність встановлених фактів визначених цією нормою.
Таким чином, дослідивши матеріали та обставини справи, враховуючи наведені положення чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд, встановивши, що відповідач ОСОБА_1 правомірно набув право власності на спірне нерухоме майно на підставі чинних свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.07.2004, Р № 3 - 885; свідоцтва про право на спадщину за законом від 06.09.2012 р., Р № 1 - 1610 та за відсутності підстав припинення права власності визначених ст. 346 ЦК України прийшов до правильного висновку про необхідність відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно Волинським обласним бюро технічної інвентаризації № 6347750 від 30.07.2004 є неправомірною та потребує скасування не ґрунтуються на нормах права та не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Судом встановлено, що первинна реєстрація права власності була здійснена Волинським обласним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 згідно із свідоцтвом про право власності 12.02.1998, виданим на підставі розпорядження Ковельської дистанції цивільних споруд Львівської залізниці від 05.01.1998 № 5 згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Правомірність набуття права власності ніким не оспорена та не скасована.
Реєстрація права власності на 1/2 частину спірного будинку Волинським обласним бюро технічної інвентаризації № 6347750 від 30.07.2004 за відповідачем ОСОБА_1 відбулась на підставі чинного свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 08.07.2004 Ковельською державною нотаріальною конторою р№ 3-883.
Крім того, реєстрація права власності на іншу 1/2 частину спірного будинку Волинським обласним бюро технічної інвентаризації проведено 27.09.2012 на підставі не чинного свідоцтва про право на спадщину за законом виданого 06.09.2012 року Ковельською державною нотаріальною конторою Р№ 1-1610.
На момент реєстрації відповідачем права власності на відповідні частини спірного будинку діяли Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Правила), затверджені Наказом Держкому України по житлово - комунальному господарству від 13.12.1995 р. № 56.
Правила встановлювали порядок державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб. До об'єктів нерухомого майна, що підлягали державній реєстрації, відносяться: жилі будинки (домоволодіння), розташовані на земельній ділянці під окремим порядковим номером на вулиці, квартири в багатоквартирних будинках.
Відповідно до п. 4.1 Правил оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводилось із видачею свідоцтва про право власності - фізичним особам на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.
У Додатку N 1 до Правил - Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться державна реєстрація об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, зазначено, що до числа таких документів віднесені ті, що посвідчуються згідно з чинним законодавством державними нотаріальними конторами, зокрема, свідоцтва про право на спадщину.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Оспорюючи право власності та реєстрацію права власності на житловий будинок позивач квартирно - експлуатаційний відділ м. Володимир-Волинського Волинської області не надав суду, жодних доказів того, що право власності набуто неправомірно та реєстрацією права власності порушуються його права та законні інтереси, на момент виникнення спірних правовідносин
Доводи позивача про те, що спірний житловий будинок є самочинним будівництвом, не знайшли свого ствердження та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Таким чином, оскільки спірний будинок належить відповідачу ОСОБА_1 , який законним шляхом добросовісно набув його у власність відтак наслідком припинення його права власності та скасування його реєстрації буде втручанням у мирне володіння цим майном.
Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, колегія суддя виходить з наступного.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У практиці ЄСПЛ зокрема у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
У справі "Рисовський проти України" Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
Враховуючи усі наведені вище принципи, апеляційний суд вважає, що припинення права власності на житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки позивачем не доведено, що таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів, а саме: позитивні наслідки для припинення права власності для захисту інтересів держави є більш важливими, ніж дотримання права громадян які законним шляхом добросовісно набули своє майно, покладаючись на легітимність добросовісних дій державних органів.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, а є власним суб'єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.
Порушень норм процесуального права, які давали б підстави для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що викладені в рішенні висновки суду відповідають обставинам справи та зібраним доказам.
Рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу позивача квартирно-експлуатаційного відділу м.Володимир-Волинського Волинської області залишити без задоволення.
Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 09 вересня 2019 року в даній справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді