Справа № 128/1074/19
Провадження № 22-ц/801/2515/2019
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Київська Т. Б.
Доповідач:Якименко М. М.
19 грудня 2019 рокуСправа № 128/1074/19м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача: Якименко М.М.,
суддів: Берегового О.Ю., Ковальчука О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року, постановлене суддею Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області Київською Т.Б.,
В квітні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 та з урахуванням уточнених позовних вимог просив змінити розмір стягуваних з нього аліментів.
Мотивуючи свої вимоги вказує, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на момент розлучення проживали з відповідачем.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.01.2018 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на двох дітей у розмірі 1/3 частини від всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня подачі заяви і до досягнення дітьми повноліття.
З 01.09.2018 дочка ОСОБА_3 навчається у Вінницькому коледжі будівництва і архітектури КНУБА у м. Вінниці на денній формі навчання.
В свою чергу позивач ОСОБА_2 зазначає, що 26.11.2018 він переведений працювати до Вишенського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області. В березні 2019 року старша дочка переїхала проживати до нього і фактично повністю перебуває на його утриманні.
Посилаючись на те, що відповідач перестала приймати участі в утриманні дитини, у позовній заяві ОСОБА_2 просив змінити розмір стягуваних аліментів, відповідно до рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду від 11.01.2018 із 1/3 частини всіх видів заробітку та доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку на 1/6 частину всіх видів заробітку та доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Відповідач ОСОБА_1 надала відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позову відмовити та зазначила, що всі кошти, які надходять від позивача вона витрачає виключно в цілях та інтересах дітей. Також надала суду довідку, з якої слідує, що ОСОБА_3 проживає за зареєстрованим місце проживання разом з відповідачем. Вказала, що позивачем доказів проживання дитини разом з ним в орендованій квартирі суду надано не було. Крім того, позивач в силу особливостей роботи часто змінює місце проживання, що може призвести до неврегульованості питання утримання дитини з його боку. Вважає, що позовні вимоги не грутуються на нормах СК України.
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року позов задоволено.
Змінено розмір аліментів, що стягуються на підставі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.01.2018 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно на утримання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - на 1/6 частину з усіх видів заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, на утримання ОСОБА_4 до досягнення нею повноліття.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з порушення норм матеріального та процесуального права, просила його скасувати, постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В якості основного доводу зазначає, що суд порушив норму ч.ч.2,3 ст. 183 СК України, оскільки залишив частку на утримання однієї дитини незміною, а частку на утримання іншої дитини припинив, при цьому порушив право дитини на забезпечення утримання.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві відповідач ОСОБА_2 просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали та обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги та в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам рішення суду не відповідає.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано. Від шлюбу мають двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 11.012018 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 стягнуто аліменти у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу) платника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 16 серпня 2017 року і до досягнення дітьми повноліття (а.с.47-48).
Відповідач ОСОБА_1 разом з дітьми ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №720 від 20.05.2019 виконкому Немійської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (а.с.35).
ОСОБА_3 навчається у Вінницького коледжі будівництва і архітектури КНУБА, вищому навчальному закладі І рівня акредитації на І курсі в групі 18А-1 за спеціалізацією Архітектурне проектування та внутрішній інтер'єр навчання за державним замовленням з 01.09.2018 по 30.06.2022 (а.с.6).
Наказом начальника ГУНП у Вінницькій області № 195 о/с від 26.11.2018 ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника Вишенського ВП Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій області (а.с.7).
З довідок № 885/29/01-2019 від 15.04.2019 та № 1427/29/03-19 від 02.07.2019 слідує, що позивач в період з квітня 2018 року по березень 2019 року сплатив аліменти на суму 77 696 грн. 46 коп., а за період з квітня 2019 року по червень 2019 року 16 340 грн. 62 коп. (а.с.8,49).
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, свій висновок мотивував тим, що після ухвалення рішення суду , дитина ОСОБА_3 , а саме з березня 2019 року фактично проживає разом із батьком, який несе витрати на її утримання та одночасно сплачує аліменти на користь відповідача, яка з дитиною не проживає і не несе таких витрат, тобто отримані кошти на дитину нею не витрачаються.
Колегія суддів вважає, що суд зробив не правильний висновок з огляду на наступне.
Частинами першою та другою статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
У частині першій статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Згідно з ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Статтею 141 СК України передбачено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини.
Ч. 2 ст. 51 Конституції України та ст. 180 СК України передбачено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно ч.1-3 статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Згідно п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006р. за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутись до суду з відповідним позовом.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 вказує на те, що з березня 2019 року донька ОСОБА_5 проживає із позивачем та знаходитися на повному його утриманні, що не заперечується відповідачем. Також позивач зазначає, що добровільно виконує аліментне зобов'язання, а тому просив змінити розмір стягуваних з нього аліментів.
Проте, як вбачається із позовної заяви позивач, наполягаючи на зміні розміру стягуваних з нього аліментів, фактично просив звільнити його від сплати аліментів на одну із доньок , тобто від обов'язку по виконанню судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.
На це суд першої інстанції уваги не звернув і не дав цій обставині належної правової оцінки.
Апеляційний суд вважає, що посилання позивача на те, що дочка проживає разом з ним та перебуває на його утриманні, у зв'язку із чим слід припинити стягнення з нього аліментів,суперечить встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Слід зазначити, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами і тієї обставини ,що аліменти на дитину витрачаються відповідачем ОСОБА_1 не за призначенням.
Вінницький апеляційний суд зазначає, що питання щодо припинення стягнення аліментів через обставини, які вказують на добровільність виконання позивачем аліментних зобов'язань та проживання доньки із позивачем не передбачено Сімейним Кодексом України. Проте може бути предметом розгляду у порядку положень ч.1,2 статті 432 ЦПК України, на що суд першої інстанції уваги не звернув.
І ця обставина має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Згідно ч.1-2 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції змінюючи розмір стягуваних аліментів, фактично припинив таке стягнення на одну із доньок, тобто звільнив позивача від обов'язку по сплаті аліментів за рішенням суду, що суперечить нормам Сімейного законодавства та нормам ЦПК України.
Дане рішення суду порушує право дитини на забезпечення утримання, так як аліменти є власністю перш за все дитини.
Звільнення від обов'язку сплати аліментів визначено ч.2 ст. 197 СК України, однак дана стаття до правовідносин, які виникли між сторонами застосуванню не підлягає, як і не підлягає застосуванню норма ст. 183 СК України, якою керувався суд, ухвалюючи рішення, так і ст.192 СК України, якою позивач обґрунтовував позовні вимоги.
Апеляційний суд вважає, що позивач обрав не той спосіб захисту, що вказує на не обґрунтованість його позовних вимог.
На вказані обставини справи суд першої інстанції уваги не звернув, не дав цьому належної правової оцінки, неправильно застосував норми матеріального права до виниклих правовідносин, а тому зробив неправильний висновок про задоволення позовних вимог.
Наведені в апеляційній скарзі доводи впливають на правильність прийнятого судом рішення та спростовують висновки суду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з'ясував обставини справи, його висновки не відповідають її обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення з ухваленням нового про відмову у позові.
Стаття 141 ЦПК України передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати, понесені нею по оплаті судового збору при зверненні до суду з апеляційною скаргою в розмірі 1152,60 гривень.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що апеляційна скарга подана на рішення суду у справі, ціна позову у якій, з огляду на розмір аліментів за 6 місяців (п. 3 ч. 1 ст. 176 ЦПК України), становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то відповідно до положень п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому не підлягає касаційному оскарженню (п. 2 ч. 3 с. 389 ЦПК України).
Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 382, 384, 389 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 22 жовтня 2019 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача ОСОБА_3 про зміну розміру аліментів - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за звернення з апеляційною скаргою в розмірі 1152,60 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 19 грудня 2019 року.
Головуючий М.М. Якименко
Судді О.Ю. Береговий
О.В. Ковальчук