Справа №487/8157/18
Провадження №2/487/800/19
20.12.2019 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м. Миколаєва, у складі головуючого судді Павлової Ж.П., за участю секретаря судового засідання Ігнатьєва А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання договору не дійсним,
04.12.2018 року ПАТ «Кредобанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свій позов банк обґрунтував тим, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк» 28.02.2017 року було укладено Кредитний договір №RF2-43777, згідно з яким відповідачу було надано кредит у сумі 29 500,00 грн. на умовах поворотності, строковості, платності та цільового використання.
Відповідач підтвердив, що всі умови Договору йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення.
У зв'язку із порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 14.09.2018 року має заборгованість в розмірі 36 884,52 грн.
Оскільки відповідач не виконує належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з нього зазначену заборгованість.
Ухвалою судді Заводського районного суду м. Миколаєва Павлової Ж.П. від 04.01.2019 року було відкрито провадження у даній справі.
07.02.2019 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що банк пропустив строки позовної давності щодо стягнення пені. Крім того зазначив, що наданий позивачем розрахунок не може бути доказом позовних вимог, оскільки зроблений з порушенням чинного законодавства та не підтверджує розмір заборгованості.
Також 07.02.2019 року ОСОБА_1 надав до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ «Кредобанк» про визнання договору не дійсним, в якій просив суд визнати недійсним пункт 2.12 Кредитного договору №RF2-43777 від 28.02.2017 року укладеного між сторонами.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що при укладенні кредитного договору порушено вимоги законодавства України про захист прав споживачів, а саме пункт 2.12 спірного кредитного договору передбачає, що позичальник щомісяця сплачує банку комісію за управління кредитом відповідно до графіку платежів, який є невід'ємною частиною договору. Дану вимогу позичальник вважає несправедливою та такою, що не відповідає вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів».
Ухвалою від 06.03.2019 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Кредобанк» про визнання договору не дійсним об'єднано в одне провадження з первісним позовом ПАТ «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
До судового засідання відповідач та його представник не з'явилися, представник надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, первісні позовні вимоги визнав частково, зустрічну позовну заяву просив задовольнити.
Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Суд, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.
Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредобанк» 04.12.2017 року було укладено Кредитний договір №RF2-43777, згідно з яким відповідачу було надано кредит у сумі 29 500,00 грн. зі сплатою процентів в розмірі 2,1% річних на строк до 27.02.2022 року.
Відповідно до умов договору відповідач зобов'язався погашати заборгованість за кредитом та процентами за його використання.
Як встановлено у судовому засіданні, ПАТ «Кредобанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, що підтверджується меморіальними ордерами: №11112349 та 11116759 від 28.02.2017 року та випискою руху коштів по рахунку.
У зв'язку з порушеннями зазначених зобов'язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 станом на 14.09.2018 року має заборгованість - 36 884,52 грн., з яких:
- 26 621,73 грн. - неповернута сума кредиту;
- 525,64 грн. - сума заборгованості за відсотками;
- 7 421,05 грн. - сума заборгованості за комісіями;
- 2 316,10 грн. - пеня.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до вимог статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України 23 вересня 2015 року при розгляді справи №6-37цс15, яка є обов'язковою для застосування судами України при розгляді справ у подібних правовідносинах.
Ст. ст. 526, 612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Так, наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Зокрема, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).
За таких обставин, право вимоги у позивача виникло наступного дня після 26.10.2017 року (черговий регулярний платіж, який не сплатив позичальник), тому із цього часу, починається сплив строків позовної давності.
Згідно частини 5 ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю три роки.
Згідно частини 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У відповідності до частини 4 цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони (Постанова ВСУ від 18.03.2015 року, справа №6-25цс15).
У даному випадку, 07.02.2019 року до суду надійшов відзив ОСОБА_1 , в якому міститься заява про застосування строків спеціальної позовної давності щодо стягнення пені.
Згідно пункту 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Із викладених вище фактичних обставин вбачається, що у банку право вимоги до боржника виникло вже 27.10.2017 року.
За таких обставин, враховуючи, що позов до суду поданий лише 04.12.2018 року, суд дійшов висновку, що у задоволенні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з ОСОБА_1 пені у сумі 2 316,10 грн. слід відмовити, застосувавши спеціальну позовну давність.
Стосовно вимоги ПАТ «Кредобанк» щодо стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості за комісіями (пункт 2.12 Кредитного договору) в розмірі 7 421,05 грн. суд приходить до наступного.
Відповідно зі змісту ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи зі змісту Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Згідно з абзацом 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, що був чинний на час виникнення спірних правовідносин, кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
З Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Однак, умовами спірного кредитного договору передбачено плату за управління кредитом, тобто за дії, які кредитодавець здійснює на власну користь, що є незаконним. Крім того, у договорі не зазначено, які саме послуги за вказану комісію надавалися відповідачу як позичальнику. За такого, так як вимога позивача про стягнення з боржника заборгованості з плати за управління кредитом ґрунтується на нікчемній умові укладеного з кредитодавцем попереднього договору, у цій частині позов задоволенню не підлягає.
З урахуванням вищезазначеного, заявлені зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню, пункт 2.12 Кредитного договору №RF2-43777 від 28.02.2017 року підлягає визнанню недійсним, а первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в сумі ?27 147,37 грн., з яких: 26 621,73 грн. - неповернута сума кредиту та 525,64 грн. заборгованості за відсотками.
Окрім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Кредобанк» підлягає стягненню сплачений судовий збір, пропорційно до задоволених первісних позовних вимог, що становить 1 296,85 грн.
В свою чергу, також на підставі ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача за зустрічним позовом ПАТ «Кредобанк» на користь держави, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, ЄДРПОУ 09807862) до ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором №RF2-43777 від 28.02.2017 року у розмірі 27 147,37 грн., з яких:
- 26 621,73 грн. - неповернута сума кредиту;
- 525,64 грн. - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 296,85 грн.
В іншій частині позову Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» (місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Сахарова, 78, ЄДРПОУ 09807862) про визнання договору не дійсним задовольнити.
Пункт 2.12 Кредитного договору №RF2-43777 від 28.02.2017 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 визнати недійсним.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення набирає законної сили через 30 днів, якщо не буде подана апеляційна скарга.
Рішення суду може бути оскаржене в 30-денний строк з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
СУДДЯ: Ж.П. ПАВЛОВА