Справа № 319/982/19
Номер провадження2/319/397/2019
17 грудня 2019 року смт. Більмак
Куйбишевський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Ходька В.М., за участі секретаря судового засідання Сіляєвої Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Більмак, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування майна та стягнення грошових коштів, за участі позивача ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_3 , відповідача ОСОБА_2 , його представника ОСОБА_4 , -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому (з урахуванням уточненого позову від 19.08.2019 року) просить витребувати у ОСОБА_2 на свою користь наступне майно: ліжко "Віола", вартістю 6 750 грн.; кухню "Оля", вартістю 6 687 грн.; шафу-купе, вартістю 5 760 грн.; кухонний куток "Олімп", вартістю 4 465 грн.; стіл, вартістю 885 грн.; два дерев'яні стільці, вартістю 860 грн. кожен; два стільці, вартістю 215 грн. кожен; сушку вартістю 85 грн., а всього на загальну суму 26602 грн., а також просить стягнути з останнього на свою користь грошову компенсацію вартості Ѕ частини використаних будівельних матеріалів, аксесуарів та побутового обладнання при проведені ремонту у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та Ѕ частини вартості понесених витрат на виплату заробітної плати працівникам, які виконували ремонт, в розмірі 60 417,47 грн..
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за час спільного проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу з березня 2018 року по березень 2019 року, ними зроблений капітальний ремонт належного відповідачу будинку, на загальну суму 120 834,93 грн., зокрема подружжям спільно придбано будівельних матеріалів, аксесуарів та побутового обладнання на суму 78 834,93 грн., понесені витрати на виплату заробітної плати робітникам, які виконували ремонт на суму 42 000 грн.. Позивач наполягає, що має право на Ѕ частини цих матеріалів і витрат відповідно до ст.74 СК України, а оскільки використані будівельні матеріали, аксесуари та побутове обладнання при проведенні ремонту у будинку відповідача є неподільними речами, вона бажає отримати грошову компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на майно, в порядку ст.71 СК України. Крім того, позивачем у вказаний період особисто, за її власні кошти, придбані меблі на загальну суму 26 602 грн., які є її особистою приватною власністю та знаходяться на цей час у відповідача, який без відповідної правової підстави заволодів ними та їх утримує, а тому просить витребувати таке майно в порядку ст.387 ЦК України.
Відповідач надав відзив в якому виклав свої заперечення проти позову посилаючись на те, що він не є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він із своєю мамою, позивачкою та її сином проживали разом. Відповідач зазначив, що цей будинок побудував його дідусь ОСОБА_5 , проте за час свого життя не встиг оформити на нього правовстановлюючі документи. Після смерті діда ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцями на належне йому майно, в тому числі на спірний будинок, стали в рівних частках мати відповідача - ОСОБА_6 та тітка ОСОБА_7 , які також не оформили свої спадкові права на будинок через відсутність правовстановлюючих документів. Відповідач вважає, що твердження позивача про існування майна, що є об'єктом спільної сумісної власності необґрунтовані та не підтверджені належними доказами, вказав, що позивачка після припинення між ними відносин, вивезла майже всі свої меблі, а щодо тих які залишились в будинку він не чинить перешкод в їх отримані, тому просить відмовити в задоволенні позову повністю.
Ухвалою суду від 13.08.2019 року позов залишено без руху для усунення недоліків, ухвалою суду від 06.09.2019 року вказаний позов прийнято до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 01.10.2019 року о 09 год. 00 хв., яке відкладалось через неявку учасників справи, виклик свідків та з інших причин.
У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених в ньому. Відповідач та його представник позов не визнали, заперечували проти його задоволення.
Судом встановлені наступні факти і відповідні їм правовідносини.
Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи відділу надання адміністративних послуг Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області від 04.06.2018 року № 510, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з 04.06.2018 року по час її видачі (а.с.5).
Як вбачається з листа сільського голови і начальника відділу надання адміністративних послуг та соціального захисту Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області від 28.08.2019 року, на ОСОБА_2 відсутня картка реєстрації особи і відповідно сільська рада не володіє інформацією стосовно реєстрації місця його проживання та іншими персональними даними (а.с.30).
В довідці виконавчого комітету Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області від 19.07.2019 року № 424 зазначається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з сином ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично проживала за адресою: АДРЕСА_1 з березня 2018 року по березень 2019 року (а.с.6).
Згідно довідки виконавчого комітету Смирновської сільської ради Більмацького району Запорізької області від 23.09.2019 року № 563, відповідно до даних, які зазначені в господарських книгах: книга № 4 (особовий рахунок № НОМЕР_1 ) за 2011-2015; книга № 4 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ) за 2016-2020, головою домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , був записаний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який проживав разом з дружиною ОСОБА_9 до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 . ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рік забудови житлового будинку - 1986 рік, та розташований він на земельній ділянці 0,25 га (а.с.42).
03.07.2018 року шлюб між ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженкою с. Олексіївка, Куйбишевського району, Запорізької області та ОСОБА_11 був припинений на підставі рішення мирового судді судової дільниці № 5 Сургутського судового району Ханти-Мансійського автономного округу-Югри РФ від 31.05.2018 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_3 виданого службою запису актів громадянського стану Адміністрації міського поселення Лянтор Сургутського району Ханти-Мансійського автономного округу-Югри РФ 24.07.2018 року (а.с.112).
Позивачем на підтвердження того, що вона придбавала будівельні матеріали, меблі та інші речі надані накладні, товарні чеки, розписки тощо, а на підтвердження отримання її матір'ю ОСОБА_12 кредиту у розмірі 300 000 російських рублів надані індивідуальні умови "Споживчого кредиту" від 25.09.2018 року та графік платежів від 04.10.2018 року (а.с.7-15).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , повідомили, що приблизно з березня 2018 року по березень 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом однією сім'єю без реєстрації шлюбу за адресою: АДРЕСА_1 , де у вказаний період проводили ремонт деяких кімнат, спільно купували будівельні матеріали, меблі і інші речі для будинку.
В судовому засіданні як свідків було допитано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які також підтвердили факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з березня 2018 року по березень 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , та здійснення там ремонту у вказаний період.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 74 СК України передбачено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Відповідно до ст.ст.60, 69, 71 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
В статті 62 СК України зазначено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Аналіз вказаних правових норм свідчить, що предметом доказування в цій справі, крім обставин проживання жінки та чоловік однією сім'єю, та не перебування у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, також є встановлення наявності у чоловіка майна, що є його особистою власністю і його істотне збільшення у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Відповідно до ст.ст.316, 334 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно зі ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору, доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Надаючи правову оцінку доказам наданими позивачем, судом враховано вимоги викладені у статтях 76-82, 89 ЦПК України, якими передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані можуть встановлюватися письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Зі змісту доказів наданих позивачем в обґрунтування своїх вимог, неможливо встановити належність ОСОБА_2 на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 та його істотного збільшення у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат сторін або особистих затрат ОСОБА_1 , тобто позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження своїх вимог, у зв'язку з чим суд вважає, що позов в частині стягнення грошової компенсації вартості Ѕ частини використаних будівельних матеріалів, аксесуарів та побутового обладнання при проведені ремонту у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та Ѕ частини вартості понесених витрат на виплату заробітної плати працівникам, які виконували ремонт, в розмірі 60 417,47 грн. - задоволенню не підлягає.
В судовому засіданні 17.12.2019 року представник позивача заявив, що вони з позивачем не підтримують позовні вимоги в частині витребування у ОСОБА_2 на свою користь наступного майна: ліжко "Віола", вартістю 6 750 грн.; кухню "Оля", вартістю 6 687 грн.; шафу-купе, вартістю 5 760 грн.; кухонний куток "Олімп", вартістю 4 465 грн.; стіл, вартістю 885 грн.; два дерев'яні стільці, вартістю 860 грн. кожен; два стільці, вартістю 215 грн. кожен; сушку вартістю 85 грн., а всього на загальну суму 26602 грн., а тому в задоволенні цієї частини позову також слід відмовити.
При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29, рішення у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03). В зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що інші доводи позову та відзиву, за вищевказаних обставин не мають суттєвого значення для вирішення спору та не потребують детальної відповіді на кожен з них.
В зв'язку з відмовою в позові, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.62, 74 СК України, ст.ст.12, 81, 259, 263-265 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про витребування майна та стягнення грошових коштів - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Куйбишевський районний суд Запорізької області, шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Повний текст рішення складено 19.12.2019 року.
Суддя В.М. Ходько