19 грудня 2019 року
Київ
справа №9901/609/19
адміністративне провадження №П/9901/609/19
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання рішення протиправним та стягнення моральної шкоди,-
16 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з позовом до Вищої ради правосуддя, Держави України в особі Державної казначейської служби України, в якому просить:
- визнати незаконними дії (бездіяльність) Вищої ради правосуддя щодо відмови в забезпеченні процедур визначеного порядку розгляду скарги від 27 травня 2016 року протягом розумного строку;
- стягнути на користь ОСОБА_1 з держави Україна шляхом списання із єдиного рахунку Державної казначейської служби України 90 000 гривень моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Вища рада правосуддя порушила строк на здійснення дисциплінарного провадження, встановлений пунктом 4 статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», чим примусила позивача невиправдано тривалий час перебувати в стані очікування, що негативно вплинуло на його емоційний, психологічний і нервовий стан, та як наслідок призвело до каліцтва в результаті погіршення стану здоров'я, а відсутність результату з вини Вищої ради правосуддя, призвело до розпачі та зневіри у судову гілку влади України і взагалі існування Державності в Україні.
Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у цій справі суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини Рішення №6-зп від 25 листопада 1997 року; пункт 1 резолютивної частини Рішення №9-зп від 25 грудня 1997 року; та пункт 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).
У рішенні №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що частина друга цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Адже саме в такому контексті сформульовано частини 3, 5 та 6 статті 55 Конституції України.
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 КАС є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Відповідно до частини 2 статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Тобто, виходячи зі змісту наведеної норми, оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таке ж правило має застосовуватись і до актів індивідуальної дії, що приймаються Вищою радою правосуддя, особливості провадження у справах щодо яких встановлено статтею 266 КАС України.
Конституцією України у частині 10 статті 131 встановлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення, зокрема, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності.
Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, частиною 7 статті 107 визначено право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.
Згідно зі статтею 108 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог цього Закону.
За правилами статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року №1798-VIII "Про Вищу раду правосуддя" (далі - Закон №1798-VIII) дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарна скарга), поданою відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.
Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.
Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.
Пунктом 1 частини першої статті 43 Закону №1798-VIII встановлено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи.
Отже, статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя стосовно розгляду скарг та здійснення дисциплінарного провадження щодо судді визначаються Конституцією України, законами України "Про Вищу раду правосуддя" та "Про судоустрій і статус суддів".
З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом розгляду Першої дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя були матеріали дисциплінарної скарги ОСОБА_1 від 27 травня 2016 року на дії судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 під час здійснення правосуддя у справі №К/9901/52287/15.
Ухвалою Першої дисциплінарної палати Вищої ради від 15 листопада 2019 року №3029/1дп/15-19 відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження за зверненням ОСОБА_1 .
Частиною 2 статті 45 Закону №1798-VIII визначено, що рішення про відмову у відкритті дисциплінарної справи ухвалюється Дисциплінарною палатою та оскарженню не підлягає.
Разом із цим Законом №1798-VIII встановлено процедуру стосовно оскарження рішень, ухвалених Дисциплінарними палатами.
Частиною першою статті 51 Закону №1798-VIII встановлено, що право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення.
Скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
Згідно з положеннями статті 52 Закону №1798-VIII до суду може бути оскаржене рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати.
Таке законодавче регулювання випливає з пункту 3 частини першої статті 131 Конституції України, яким визначено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.
Зі змісту резолютивної частини оскаржуваної ухвали Першої дисциплінарної палати Вищої ради від 15 листопада 2019 року №3029/1дп/15-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно судді Вищого адміністративного суду України ОСОБА_2 за зверненням ОСОБА_1 вбачається, що дана ухвала оскарженню не підлягає.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала Першої дисциплінарної палати Вищої ради від 15 листопада 2019 року №3029/1дп/15-19 про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та діяльність органів Вищої ради правосуддя щодо її постановлення не підлягають оскарженню в судах.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (набрала чинності 11 вересня 1997 року) (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").
Стаття 6 Конвенції застосовується у дисциплінарних провадженнях, проте у випадку притягнення особи до такої відповідальності [як приклад, рішення ЄСПЛ від 23 червня 1981 року у справі "Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії" (заяви № 6878/75; 7238/75)].
За приписами пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується. Право на оскарження рішення, дій Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, мають лише суб'єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом. Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.
Частиною другою статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Водночас, позивач - ОСОБА_1 не є суб'єктом дисциплінарного провадження в розумінні зазначених норм законодавства, тобто між ним та Вищою радою правосуддя відсутній будь-який спір, що підлягає розгляду в судах.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що Вища рада правосуддя не вчиняла будь-яких дій або бездіяльності, які б створювали для позивача права та обов'язки і породжували для нього право на захист, і, відповідно, право на звернення до суду з таким позовом.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 12 листопада 2018 року по справі №9901/866/18, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2019 року №9901/73/19.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до частини 5 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки вимога про визнання дій та бездіяльності відповідача не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, то в силу частини 5 статті 21 КАС України не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і похідна вимога позивача про стягнення моральної шкоди.
Одночасно необхідно роз'яснити, що для вирішення спору з приводу стягнення моральної шкоди позивач має право звернутись до суду в порядку цивільного судочинства.
Отже, у розумінні статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.
Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, держави Україна в особі Державної казначейської служби України про визнання рішення протиправним та стягнення моральної шкоди.
Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк