Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №802/548/17-а
адміністративне провадження №К/9901/23241/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Кашпур О.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.05.2017 (постановлена у складі колегії суддів Дончика В.В., Альчука М.П., Мультян М.Б.)
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.07.2017 (постановлена у складі колегії суддів Курка О.В., Совгири Д.І., Залімського І.Г.)
у справі №802/548/17-а
за позовом ОСОБА_1
до Державної судової адміністрації України, Вінницького міського суду Вінницької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 1, ДСАУ), Вінницького міського суду Вінницької області (далі - відповідач 2), Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області (далі - відповідач 3, ТУ ДСАУ у Вінницькій області), в якому просив:
- визнати за ним право на отримання вихідної грошової допомоги;
- визначити розмір вихідної грошової допомоги, на яку він набув право;
- визнати протиправною відмову Державної судової адміністрації України у виплаті йому вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку;
- зобов'язати голову Вінницького міського суду Вінницької області видати наказ про виплату йому вихідної грошової допомоги;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України нарахувати та здійснити виплату йому вихідної грошової допомоги у зв'язку з відставкою.
Позов обґрунтовано тим, що позивач після звільнення з займаної посади судді звернулась до ДСАУ та ТУ ДСАУ у Вінницькій області із заявою, в якій просив виплатити йому вихідну неоподатковану допомогу у зв'язку з виходом у відставку, в розмірі місячного заробітку за основною посадою за 35 кожних повних років роботи на посаді судді. Проте, листом від 20.10.2016 року ДСАУ у виплаті такої допомоги позивачу відмовила, посилаючись на те, що проведення виплати вихідної допомоги неможливе, оскільки його заява про відставку, подана до Вищої ради юстиції, та постанова Верховної Ради України від 22.09.2016 року про її прийняття мали місце після виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" із зазначеного закону, відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166-VII). Позивач зазначає, що право на відставку він отримав ще у 2003 році, тобто задовго до подання заяви про відставку, а факт її подання є лише доказом реалізації такого права, в зв'язку з чим звернувся з даним адміністративним позовом до суду
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.05.2017, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.07.2017, адміністративний позов задоволено частково:
- зобов'язано Голову Вінницького міського суду Вінницької області видати наказ про виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою;
- зобов'язано ТУ ДСАУ у Вінницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою;
- в іншій частині позову відмовлено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанції, ТУ ДСАУ у Вінницькій області подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що рішення судів попередніх інстанції були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22.07.2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
15.02.2018 зазначена касаційна скарга передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що до спірних правовідносин мають застосовуватися положення закону, які діяли станом на момент прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (22.09.2019). Так, на момент звільнення позивача у відставку Закон України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачав виплату вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород судді, який вийшов у відставку.
У запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані рішення залишити без змін.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач 23.08.2016 року, будучи суддею Вінницького міського суду Вінницької області, звернувся до Вищої ради юстиції із заявою про відставку.
22.09.2016 року Верховною Радою України прийнято Постанову № 1600-VIII "Про звільнення суддів", відповідно до якої ОСОБА_1 звільнено з посади Вінницького міського суду Вінницької області у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Наказом голови Вінницького міського суду Вінницької області від 30.09.2016 року № 608-к, відповідно до Постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року № 1600-VIII "Про звільнення суддів", ОСОБА_1 відраховано зі штату Вінницького міського суду Вінницької області -30.09.2016 року, як такого, що звільнений у відставку.
11.10.2016 року позивач звернувся до Державної судової адміністрації України із заявою, у якій просив виплатити йому передбачену частиною 3 статті 43 Закону України "Про статус суддів", а в подальшому статтею 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" вихідну неоподатковану допомогу в зв'язку з відставкою. При цьому, позивач зазначив, що останній день його роботи припав на 30.09.2016 року, тобто під час дії статті 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року, яка передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Листом від 20.10.2016 року № 01278-16-1372/16, Державна судова адміністрація України повідомила позивача, що частина перша статті 136 Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", якою було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, була виключена із зазначеного Закону згідно із Законом України від 27.03.2014 року № 1166-VII "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (далі - Законом № 1166). Та зазначила, що оскільки заява позивача надійшла до Вищої ради юстиції та Постанова Верховної Ради України про відставку прийнята після набрання чинності вказаними змінами до Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453), правові підстави для нарахування та виплати йому вихідної допомоги відсутні.
Незгода позивача з відмовою ДСА України у виплаті вихідної неоподаткованої допомоги у зв'язку з виходом у відставку зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на ОСОБА_1 поширюється дія норми частини 1 статті 143 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, оскільки наказ про відрахування позивача зі штату Вінницького міського суду Вінницької області, як такого, що звільнений у відставку, видано лише 30.09.2016 року.
Суд не погоджується із зазначеними висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Частиною 1 статті 43 Закону України від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ "Про статус суддів" було визначено, що кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень. При цьому частиною третьою цієї ж статті встановлювалось, що судді, який пішов у відставку, виплачується вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку.
Проте, вказаний Закон втратив чинність на підставі Закону 2453-VІ, який зберіг за суддею, який пішов у відставку право на отримання вихідної допомоги, однак передбачав інші розміри такої допомоги.
Так, згідно з частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції до 01 квітня 2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Отже, законодавством дійсно було передбачено право судді на виплату вихідної допомоги в розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (в редакції Закону України "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862-ХІІ), а в подальшому в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою (в редакції Закону України "Про судоустрій і статус суддів"), однак необхідною передумовою для набуття даного права є вихід судді у відставку
Згідно з пунктами 1-5 статті 120 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна на момент винесення постанови Верховної Ради України від 22.09.2016 року І "Про звільнення суддів", суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. Суддя здійснює свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.
Стаття 126 Конституції України серед підстав для звільнення судді визначає подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, визначається Законом № 2453-V та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок.
Повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
Відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
За приписами абзацу третього пункту 7 Указу Президента України "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" від 10 червня 1997 року № 503/97 акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
Отже, чинним на час виникнення спірних відносин законодавством визначений порядок реалізації права судді на звільнення у зв'язку з відставкою, яке починається з подання суддею відповідної заяви і закінчується прийняттям Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, яка набирає чинності з моменту її прийняття.
Враховуючи викладене, реалізація права позивача на звільнення у зв'язку з відставкою відбулась у момент прийняття Верховною Радою України відповідної постанови, тобто 22 вересня 2016 року.
Разом із цим, відповідно до частини 1 статті 136 Закону № 2453-VI в редакції, яка була чинна до 1 квітня 2014 року, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.
Проте, Законом № 1166-VII , який набрав чинності 1 квітня 2014 року, внесено зміни до Закону № 2453-VI, а саме: виключено статтю 136 цього Закону.
Рішення щодо неконституційності Закону № 1166-VII у частині виключення статті 136 Закону № 2453-VI Конституційним Судом України на час виникнення спірних правовідносин не приймалося.
30 вересня 2016 року набрав чинності Закон України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", відповідно до частини першої статті 143 якого судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Отже, законодавством дійсно передбачена виплата вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, однак Закон № 2453-VI у редакції, яка була чинна на момент прийняття Верховною Радою України постанови від 22 вересня 2016 року "Про звільнення суддів", якою позивача звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, не містив правових норм щодо виплати вихідної допомоги в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.
Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата видання наказу про відрахування зі штату суду, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.
Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.
Згідно частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням того, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 349 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд вважає необхідним судові рішення скасувати та відмовити в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області - задовольнити.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23.05.2017 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.07.2017 - скасувати.
Прийняти нову постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Вінницького міського суду Вінницької області, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Вінницькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
судді Н.А. Данилевич
О.В. Кашпур