Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №442/8041/15-а
адміністративне провадження №К/9901/43243/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 (у складі: головуючого судді - Обрізко І.М., суддів: Носа С.П., Левицької Н.Г.) у справі № 442/8041/15-а за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Львівської області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання призначити пенсію на пільгових умовах,
В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, уточнивши який просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років від 30.04.2015 (протокол засідання № 3) про відмову йому у підтвердженні періоду роботи за Списком № 2;
- визнати протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України у м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області (правонаступник - Дрогобицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області) у призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Дрогобицьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Львівської області (далі - Дрогобицьке ОУПУ) призначити пенсію за віком на пільгових умовах, передбачену Списком № 2 та статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за період роботи у важких та шкідливих умовах з 26 березня 1987 року до 01 листопада 1993 року, з дня звернення за підтвердженням пільгового стажу до Управління Пенсійного фонду України у Львівській області - з 11 грудня 2014 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 01.06.1981 він працював на Дрогобицькому заводі «Знамя» (після перейменування з 20.02.1992 - ВАТ «Дрогобицький завод «Схема»») водієм автомобіля ЗИЛ-130. З 26.03.1987 на тому ж підприємстві був переведений учнем свердлувальника. 28.04.1987 йому було присвоєно 1-ий розряд свердлувальника. З 25.09.1987 переведений оператором на станках з ЧПУ 2-го розряду, з 08.02.1988 переведений коректувальником ванн 2-го розряду. 01.11.1990 йому було присвоєно 3-й розряд коректувальника ванн. Продовжував працювати коректувальником ванн 3-го розряду до звільнення в порядку переведення на інше підприємство до 17.11.1993. 11.12.2014 звернувшись із заявою про призначення пільгової пенсії від 10.12.2014 року до Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області, отримав відмову. В подальшому на неодноразові звернення до органів Пенсійного фонду України, завжди діставав негативну відповідь, а Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років йому було відмовлено у підтвердженні періоду роботи за Списком № 2 в якості свердлувальника, оператора на станках з числовим програмним управлінням (ЧПУ), коректувальника ванн ВАТ «Дрогобицький завод «Схема». Така відмова була зумовлена відсутністю документів, якими би підтверджувалося те, що він, працюючи на вказаних посадах, займався металообробкою, зокрема, виробництвом покриття металів гальванічним способом.
Постановою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасованои рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 30.04.2015 про відмову позивачу у підтвердженні періоду роботи за Списком №2.
Визнано протиправною відмову Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Дрогобицьке ОУПФУ призначити та виплатити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах, передбачену Списком №2 та ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за період роботи у важких та шкідливих умовах з 26.03.1987 до 01.11.1993 року, з 11.12.2014.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року скасовано в частині визнання протиправною відмови Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання Дрогобицького ОУПФУ призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, передбачену Списком №2 та ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», за період роботи у важких та шкідливих умовах з 26.03.1987 до 01.11.1993, з 11.12.2014 та в цій частині прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. В решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що він неодноразово звертався до відповідача за призначенням пенсії. Проте заяви від нього не приймали та бланка заяви для заповнення не надавали. Хоча на листі, який адресований начальнику Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області проставлена печатка відповідача про прийняття документа.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 березня 2017 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
Відповідач у запереченні на касаційну скаргу просив відмовити у задоволенні касаційної скарги позивача.
У зв'язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судами встановлено, що позивач 11.12.2014 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі Львівської області (далі - УПФУ в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі) звернувся із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах із застосуванням Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Згідно з листом УПФУ в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі від 10.06.2015 №503/х-20 позивачу було відмовлено у підтвердженні періоду роботи за Списком № 2 в якості свердлувальника, оператора на станках з числовим програмним управлінням (ЧПУ), коректувальника ванн ВАТ «Дрогобицький завод «Схема» (рішення Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років про результат розгляду заяви позивача №27/03-48 від 30.04.2015). Вказана відмова обгрунтована відсутністю документів, якими би підтверджувалося те, що він, працюючи на вказаних посадах, займався металообробкою, зокрема, виробництвом покриття металів гальванічним способом.
Відповідно до записів у трудовій книжці та архівних витягів з наказів позивач з 01.06.1981працював на Дрогобицькому заводі «Знамя» (після перейменування з 20.02.1992 - ВАТ «Дрогобицький завод «Схема»») водієм автомобіля ЗИЛ-130. З 26.03.1987 на тому ж підприємстві був переведений учнем свердлувальника. 28.04.1987 йому було присвоєно 1-ий розряд свердлувальника. 25.09.1987 був переведений оператором на станках з ЧПУ 2-го розряду. 08.02.1988 переведений коректувальником ванн 2-го розряду. 01.11.1990 позивачу було присвоєно 3-ій розряд коректувальника ванн. Позивач продовжував працювати коректувальником ванн 3-го розряду до звільнення в порядку переведення на інше підприємство до 17.11.1993.
Згідно з наказом від 05 червня 1995 року № 211-А «Про проведення атестації робочих місць «Дрогобицький завод «Схема» (Знамя)» та наказом від 05 липня 1995 року №145 «Про затвердження пільгових пенсійних списків № 1 та № 2 Дрогобицького заводу «Схема» (Знамя)» підприємством-працедавцем будо видано локальні нормативні акти, якими підтверджується трудовий стаж позивача, який надає йому право дострокового виходу на пенсію.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року № 36 затверджені Списки виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
В період роботи позивача на підприємстві діяли Списки № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників із шкідливими умовами праці, зайнятість в яких надає право на пенсію за віком (старості) на пільгових умовах, затверджені Постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 № 10.
У Списку № 2 у розділі XXXIII «Загальні професії» передбачені пенсійні пільги відносно робітників, постійно зайнятих механічною обробкою виробів зі скловолокна та склопласту.
Необхідною умовою для виникнення в особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону № 1788 є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2.
Свідки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтвердили, що працювали разом з позивачем на Дрогобицькому заводі «Знамя» в період з 1987 по 1993 роки. Позивач працював спочатку свердлувальником, потім оператором на станках з ЧПУ, а пізніше коректувальником ванн. Ці роботи були шкідливими. Останній користувався пільгами і був задіяний на цих роботах повний робочий час.
За встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідними записами у трудовій книжці та архівними витягами з наказів по підприємству, де працював позивач, підтверджено факт перебування з підприємством у трудових відносинах та роботу на відповідних робітничих посадах, які передбачені Списком №2, розділ XXXII, затвердженим постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173.
У вказаній частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються та відповідно до ст. 341 КАС України судом касаційної інстанції не переглядаються.
Що стосується відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, то суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не доведена правомірність відмови УПФУ в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, не надано будь - яких об'єктивних доказів на спростування доводів адміністративного позову, а тому вважав рішення відповідача щодо відмови призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах протиправним.
Як встановлено судом першої інсатнції, позивач 11.12.2014 звернувся до УПФУ у м. Дрогобич та Дрогобицькому районі, однак його заява від 10.12.2014 зареєстрована не була.
Разом з тим, подальші дії працівників відповідача свідчать про те, що звернення було, зокрема, через таке.
25.12.2014 позивач звернувся до відділення «ПриватБанку» у м. Дрогобичі із заявою про відкриття пенсійного карткового рахунку, яку в подальшому уповноважується передати до відповідної установи Пенсійного фонду і яку приймає 30.12.2014 року працівник УПФУ в м.Дрогобичі та Дрогобицькому районі - ОСОБА_4. Цей же працівник відповідача 30.12.2014 приймає у позивача архівні довідки, накази, відомості про зарплату, у кількості 7 шт., тобто документи, які необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.
Крім цього, на підтвердження свого звернення за призначенням пенсії та неотриманням відповіді на це, позивач 11.02.2015 звертається через Портал офіційних послуг Пенсійного фонду України із зверненням, яке зареєстровано за №59 (код заяви 4125623175) із скаргою на неправомірні дії працівників УПФУ в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі.
Як пояснив позивач, 30.03.2015 ним подано заяву про підтвердження стажу роботи на ім'я Комісії з підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років як цього вимагали працівники УПФУ в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі. Не отримавши відповіді, позивач 26.05.2015 року звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області з проханням повідомити результати розгляду його заяви. 10.06.2015 року йому направлено відповідь про те, що 30.04.2015 вищезгадана комісія відмовила йому у підтвердженні стажу роботи у шкідливих умовах. Факт розгляду комісією заяви позивача про підтвердження стажу роботи, суд першої інстанції вважав підтвердженням звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії і початком розгляду такої заяви, як це передбачено ст. 45 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції в частині визнання протиправною відмови у призначенні позивачу пенсії і зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах та відмовляючи в позові в цій частині, виходив з того, що позивач не звертався до управління ПФУ із заявою встановленого зразка про призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах, передбачену Списком №2.
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні - в соціальній і правовій державі, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на їх забезпечення, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Так, відповідно до пункту 4 статті 2 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на справедливі умови праці Сторони зобов'язуються усунути ризики, що властиві роботам з небезпечними або шкідливими для здоров'я умовами праці, а у випадках, коли усунути або достатньою мірою зменшити такі ризики ще неможливо, встановити для працівників, зайнятих на таких роботах, скорочену тривалість робочого часу або додаткові оплачувані відпустки.
Згідно статті 12 Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на соціальне забезпечення Сторони зобов'язуються:
1. започаткувати систему соціального забезпечення або підтримувати її функціонування.
2. підтримувати систему соціального забезпечення на задовільному рiвнi, принаймні на такому, який дорівнює рівню, необхідному для ратифікації Європейського кодексу соціального забезпечення;
3. докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень;
4. вживати заходів шляхом укладання відповідних двосторонніх i багатосторонніх угод або в інший спосіб i відповідно до умов, визначених у таких угодах, для забезпечення:
a) рівності між їхніми власними громадянами та громадянами інших Сторін у тому, що стосується прав на соціальне забезпечення, включаючи збереження пільг, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, незалежно від пересування захищених осіб по територіях держав Сторін;
b) надання, збереження та поновлення прав на соціальне забезпечення такими засобами, як сумарний залік періодів страхування або роботи, що були здійснені за законодавством кожної зі Сторін.
Відповідно до статті 23 Хартії з метою забезпечення ефективного здiйснення права осiб похилого вiку на соцiальний захист Сторони зобов'язуються, самостійно або у спiвробiтництвi з громадськими чи приватними органiзацiями, вживати вiдповiдних заходiв або заохочувати вiдповiднi заходи, зокрема, для: надання особам похилого вiку можливостi якомога довше залишатися повноцiнними членами суспiльства, шляхом забезпечення достатнiх ресурсiв, якi дозволяли б їм жити на задовiльному рiвнi i брати активну участь у суспiльному, соцiальному i культурному життi.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Людина вступає в пенсійні правовідносини для реалізації свого права на отримання пенсійного забезпечення.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Пенсійні правовідносини, перш за все, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IV закріплено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Статтею 44 Закону № 1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного Фонду України (ПФУ) або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням ПФУ за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики.
Частиною першою та п'ятою статті 45 цього Закону, визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено зокрема перелік документів, необхідних для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (розділ І та ІІ).
Відповідно до Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Зазначеним Порядком затверджений зразок та форма заяви яка подається до органу, що призначає та проводить перерахунок призначених пенсій.
Згідно з абз. 1 п. 1.7 розділу І Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Тобто, незалежно від наявності права особи на пенсію існує обов'язкова процедура прийняття рішення Пенсійним органом.
Україна, ставши 09 листопада 1995 членом Ради Європи, взяла на себе зобов'язання дотримуватися положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція), яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.
У пункті 1 частини першої Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, на підставі якого відбулася ратифікація Конвенція зазначено, що: "Україна повністю визнає на своїй території … щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)".
Стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачає застосування національними судами Конвенції та практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерела права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту "законних очікувань" (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заява № 68385/10 та № 71378/10) - якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
Коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Отже, є підстави стверджувати про наявність "законних сподівань" у особи при призначенні пенсії, оскільки останні підпадають під дію статті 1 Першого протоколу, при умові наявного "чіткого і недвозначного" закону, який гарантує право на "вчасне" призначення пенсій.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач звертався 11.12.2014 до відповідача з документами для призначення пенсії, проте заяви від нього прийнято не було.
30.03.2015 позивач звернувся до Комісії з питань підтвердження роботи на посадах, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах вислугу років (далі Комісія). Рішенням Комісії від 30.04.2015 позивачу відмовлено у підтвердженні пільгового стажу.
Рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» УПФУ в м. Дрогобичі та Дрогобицькому районі не приймало, оскільки вважало, що позивач не звертався із письмовою заявою відповідно до Порядку.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення ( перерахунок) або про відмову у призначенні ( перерахунку) пенсії.
Таким чином, в органу Пенсійного фонду виникає обов'язок прийняти рішення за наслідками розгляду саме заяви особи про призначення пільгової пенсії, яка складена у формі, встановленій вказаним Порядком.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та доводами касаційної скарги, що позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії в порядку, передбаченому законом, однак останнім рішення щодо призначення пенсії позивачу, передбачене законом прийнято не було, а тому вимога позивача про зобов'язання відповідача призначити йому пенсію за віком на пільгових умовах з 11.12.2014 року підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 352 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
Враховуючи, що судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду апеляційної інстанції скасуванню в частині скасування постанови суду першої інстанції, із залишенням в силі постанови суду першої інстанції.
Керуючись статтями 345, 352, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року скасувати в частині скасування постанови Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року.
Постанову Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 12 жовтня 2016 року залишити в силі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.
Головуючий А. Ю. Бучик
Судді: Л. Л. Мороз
А. І. Рибачук