Іменем України
18 грудня 2019 року
м. Київ
справа №805/4716/18-а
адміністративне провадження №К/9901/69596/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючий - Стародуб О.П.,
судді - Єзеров А.А., Кравчук В.М.,
розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2018р. (суддя - Шинкарьова І.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018р. (судді - Геращенко І.В., Арабей Т.Г., Компанієць І.Д.) у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білозерської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення,
встановив:
У червні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним і скасувати рішення голови Білозерської міської ради №7/38-20 від 22.12.2017р. «Про розірвання договору про встановлення особистого платного земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0108 га, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ) ОСОБА_1 » .
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки договір розірвано в односторонньому порядку. Крім того, таке рішення утискає його права та перешкоджає веденню підприємницької діяльності.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2018р., залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018р., провадження у даній справі закрито з підстав, що даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Позивач не погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, звернувся з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм процесуального права просив їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду.
В обгрунтування касаційної скарги посилається на те, що суди дійшли помилкових висновків з приводу того, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, оскільки під час прийняття оскаржуваного рішення міська рада діяла як орган публічної влади, а отже і спір за своєю суттю є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм процесуального права суд приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Закриваючи провадження у даній справі суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір у цій справі стосується правомірності розірвання Білозерською міською радою договору про встановлення особистого платного (строкового) земельного сервітуту земельної ділянки, тобто існує спір про право користування земельною ділянкою.
Враховуючи викладене, суди дійшли висновку, що даний спір є приватно-правовим і не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.
З висновками судів попередніх інстанцій колегія суддів погоджується та вважає їх обгрунтованими з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
За правилами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до пунктів 1, 2, 7 частини 1 статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
За правилами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правові позиції щодо правил віднесення спорів до адміністративної юрисдикції, які полягають в наступному.
«До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень».
Зважаючи на те, що саме Велика Палата Верховного Суду є судом, уповноваженим вирішувати юрисдикційні спори, колегія суддів не має підстав не погодитися із запропонованим підходом.
Спір у цій справі виник між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та органом місцевого самоврядування, як власника земельної ділянки, з приводу оскарження протиправного, на думку позивача, рішення про розірвання договору про встановлення особистого платного земельного сервітуту земельної ділянки.
Водночас, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Пунктами «а», «в» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки (ч. 1, 2 ст. 100 ЗК України).
У справі, яка розглядається, орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних відносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.
Подібну правову позицію щодо застосування зазначених норм процесуального права висловлено Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 01.10.2013р. у справі №21-345а13, не знайшла підстав для відступу від цієї позиції і Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.04.2018р. у справі №495/2176/17.
Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність розірвання договору особистого строкового сервітуту, вказане стосується приватних інтересів фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , зокрема здійснення підприємницької діяльності, має цивільно-правову природу, що не характеризує відносини сторін у цій справі як такі, що засновані на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, а отже, ця справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для закриття провадження в адміністративній справі, оскільки спір у цій справі не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів. При цьому рішення про закриття справи не обмежує сторони у реалізації свого права в порядку цивільного (або господарського) судочинства.
Суди належним чином визначили характер спору, суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет та підстави заявлених вимог, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку щодо неналежності спору до юрисдикції адміністративного суду, а отже, наведені в касаційній скарзі доводи про те, що цей спір має розглядатися саме в порядку адміністративного судочинства, є безпідставними.
Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Таким чином, оскільки при ухваленні рішень суди порушень норм процесуального права не допустили, тому суд прийшов до висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 25.09.2018р. та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2018р. - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук