Іменем України
17 грудня 2019 року
Київ
справа №0870/2900/12
касаційне провадження №К/9901/3344/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Управління) на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.05.2012 (суддя - Нечипуренко О.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 (головуючий суддя - Богданенко І.Ю., судді - Уханенко С.А., Дадим Ю.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжрегіональне виробничо-комерційне підприємство «Унікон» (далі - Товариство) до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі міста Запоріжжя ГУ Міндоходів у Запорізькій області (далі - Інспекція), правонаступником якої є Головне управління ДФС у Запорізькій області, про скасування податкових повідомлень-рішень,
секретар судового засідання Савченко А.А.
представник позивача - Кокін А.Ж.,
представник відповідача - Жовтоножко Д.Ф.
У березні 2012 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.12.2011 № 0004482302 та № 0004492302.
На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій з ТОВ «Металургійне забезпечення України», ТОВ «Іст-Вектор», ТОВ «Національний центр «Екологічна безпека» ТОВ «Соліт-Буд» щодо придбання товарів (марганцю металевого, феромолібдену, марганцю металевого брикетованого) підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість; придбані у зазначених постачальників товари були реалізовані Товариством іншим суб'єктам господарювання, що підтверджена належним чином оформленими первинними документами; типова форма товарно-транспортної накладної (№1-ТН), затверджена наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346, не містить вимоги щодо зазначення у ній кодів ЄДРПОУ підприємств-перевізників, з урахуванням того, що незначні недоліки у заповненні реквізитів товарно-транспортних накладних не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів; у доповідній записці на ім'я директора Товариства охоронець ОСОБА_1 (вказаний в акті перевірки як ОСОБА_1 ) повідомив, що пояснень, про які вказано в акті перевірки, він не давав, пояснення підписав не читаючи, щодо факту опитування співробітника ОСОБА_1 та фальсифікації його пояснень Товариством була подана заява до Прокуратури Жовтневого району м. Запоріжжя, проте відповіді на заяву на даний час не отримано; розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого-третього, другого-четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення; пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не містить заборони на врахування у 2011 році та наступних роках збитків, які виникли до 01.01.2011.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 15.05.2012, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014, позов задовольнив у повному обсязі: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 13.12.2011 № 0004482302 та № 0004492302.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди виходили з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ «Металургійне забезпечення України», ТОВ «Іст-Вектор», ТОВ «Національний центр Екологічна безпека», ТОВ «Соліт-Буд» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі й товарно-транспортними накладними, які не містять дефектів форми та змісту, виписаними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, з урахуванням того, що придбані у зазначених контрагентів товари були реалізовані Товариством іншим суб'єктам господарювання; Інспекцією ані в акті перевірки, ані піч час розгляду справи не було надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів, укладених між Товариством та ТОВ «Металургійне забезпечення України», ТОВ «Іст-Вектор», ТОВ «Національний центр Екологічна безпека», ТОВ «Соліт-Буд», актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; пункт 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України не містить заборони на врахування у 2011 році та наступних роках збитків, які виникли до 01.01.2011.
Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 21.05.2014 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: основним перевізником товарів від ТОВ «Металургійне забезпечення України», ТОВ «Іст-Вектор», ТОВ «Національний центр Екологічна безпека», ТОВ «Соліт-Буд» до Товариства було ТОВ «Алтея-Транссервіс», провести зустрічну звірку якого щодо надання послуг з перевезення неможливо, оскільки підприємство не знаходиться за юридичною адресою, а свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Алтея-Транссервіс» було анульоване 30.05.2011; дослівне тлумачення положень пункту 3підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України дає підстави вважати, що до складу другого кварталу 2011 року включається виключно від'ємне значення об'єкту оподаткування, отримане суб'єктами господарювання за результатами здійсненої господарської діяльності за перший квартал 2011 року без врахування від'ємного значення, що увійшло до складу першого кварталу 2011 року з 2010 року.
Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.12.2019 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у судовому засіданні з повідомленням сторін на 17.12.2019, а ухвалою від 10.12.2019 - замінив Інспекцію її правонаступником - Управлінням та задовольнив клопотання Управління про проведення судового засідання у режимі відеоконференції у приміщенні Запорізького окружного адміністративного суду.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 30.06.2011, результати якої були оформлені актом від 25.11.2011 № 259/23-2/13639420, за висновками якого Товариством були порушені вимоги: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138, пункту 138.2 статті 138, пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за підсумками 2 кварталу 2011 року на загальну суму 420786,00 грн. та до заниження податку на прибуток на загальну суму 25123175,00 грн. (у тому числі: за 4 квартал 2010 року - 14671070,00 грн., за 1 квартал 2011 року - 3466657,00 грн., за 2 квартал 2011 року - 6985448,00 грн.); підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню до сплати в бюджет, на загальну суму 20668641,00 грн. (у тому числі: за жовтень 2010 року - 1441767,00 грн., за листопад 2010 року - 5721699,00 грн., за грудень 2010 року - 4573390,00 грн., за січень 2011 року - 1308333,00 грн., за лютий 2011 року - 587667,00 грн., за березень 2011 року - 1909750,00 грн., за квітень 2011 року - 1068250,00 грн., за травень 2011 року - 1961495,00 грн., за червень 2011 року - 2915290,00 грн.
Зокрема, у акті перевірки було вказано, що Товариство неправомірно включило до складу валових витрат (витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування) за 4 квартал 2010 року, 1-2 квартали 2011 року вартість товарів, придбаних у ТОВ «Металургійне забезпечення України», ТОВ «Іст-Вектор», ТОВ «Національний центр «Екологічна безпека», ТОВ «Соліт-Буд», на загальну суму 104410335,00 грн., оскільки: основним перевізником товарів від зазначених постачальників до Товариства було ТОВ Алтея-Транссервіс», зустрічну звірку якого згідно акту ОДПІ у м. Кіровограді від 02.11.2011 № 225/23-50/37231923 провести неможливо, оскільки ТОВ Алтея-Транссервіс» має стан « 9 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 30.05.2011; в товарно-транспортних накладних, наданих на підтвердження факту перевезення товарів від ТОВ «Металургійне забезпечення України» до Товариства у графі «автопідприємство» зазначені назви підприємств-перевізників, проте не зазначено їх кодів ЄДРПОУ, що не дає можливості підтвердити правомірність та законність здійснених господарських операцій з транспортування товару; згідно пояснень (відібраних працівниками відділу податкової міліції 08.11.2011) громадянина ОСОБА_1 , який працює охоронцем у Товаристві з 2004 року та здійснює охорону проммайданчика за адресою: Запорізька обл., смт Степногорськ, буд. 1 , а до 2011 року охороняв складські приміщення Товариства, розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул . Кругова , за зазначеними адресами Товариство нічого не зберігало; згідно акту ДПІ у м. Дніпродзержинську від 19.10.2011 № 654/23-410/36926182 «Про неможливість проведеної зустрічної звірки щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з Товариством за березень 2011 року» ТОВ «Національний центр «Екологічна безпека» має стан « 9 - до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 25.03.2011; з метою підтвердження правомірності здійснення фінансово-господарської діяльності з придбання товару у ТОВ «Іст-Вектор» Інспекцією були направлені запити до ДПІ у м. Дніпродзержинську щодо проведення зустрічної звірки, проте відповідей не отримано; з метою підтвердження правомірності здійснення фінансово-господарської діяльності з придбання товару у ТОВ «Соліт-Буд» Інспекцією були направлені запити до ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя щодо проведення зустрічної звірки, проте відповідей не отримано. Вказані обставини також слугували підставою для висновку Інспекції про неправомірне формування Товариством податкового кредиту по господарських операціях із зазначеними контрагентами. Також, у акті перевірки було вказано, що у зв'язку з набранням 01.04.2011 чинності розділу ІІІ Податкового кодексу України та відсутністю у ньому посилання на врахування у другому кварталі 2011 року від'ємного значення об'єкта оподаткування, окрім того, що виникло за результатами діяльності у першому кварталі 2011 року, від'ємне значення об'єкту оподаткування 2010 року, що увійшло до першого кварталу 2011 року у відповідності до пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу від'ємного значення другого кварталу 2011 року не включається.
На вказаний акт перевірки Товариством були подані заперечення, за результатом розгляду яких висновки акта перевірки були залишені без змін.
На підставі висновків вказаного акта перевірки 13.12.2011 Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення: № 0004492302, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 28790943,50 грн., у тому числі: 25123175,00 грн. - за основним платежем, 3667768,50 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0004482302, яким збільшила Товариству суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 23602856,00 грн., у тому числі: 20668641,00 грн. - за основним платежем, 2934215,00 грн. - з штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).
Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржувались Товариством в адміністративному порядку, за наслідками якого його скарги були залишені без задоволення, а податкові повідомлення-рішення - без змін.
Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведених процесуальних приписів та вимог касаційної скарги Інспекції касаційному перегляду підлягає питання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права під час встановлення правомірності прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 13.12.2011 № 0004482302 та № 0004492302.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
За приписами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 - 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.
Відповідно до абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).
Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.
За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.
Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.
Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.
При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).
Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат (витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування), та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.
Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.
Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.
Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.
Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.
Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.
Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).
Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов'язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.
Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.
Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У справі, що розглядається, суди встановили, що: господарські операції між Товариством та у ТОВ «Металургійне забезпечення України» (договір №01/03 від 02.03.2010), ТОВ «Іст-Вектор» (договір № 01/03 від 01.03.2010), ТОВ «Національний центр «Екологічна безпека» (договір № 02/03-11 від 02.03.2011), ТОВ «Соліт-Буд» (договір № 4/2010 від 08.11.2010) щодо придбання товарів марганцю металевого, феромолібдену, марганцю металевого брикетованого) підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими та видатковими накладними, актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, товарно-транспортними накладними, міжнародними транспортними накладними, банківськими виписками, вантажними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, з урахуванням того, що придбані у зазначених постачальників товари були реалізовані Товариством іншим суб'єктам господарювання, що підтверджено відповідними договорами та первинними бухгалтерськими документами.
При цьому, доводи скаржника про те, що товарно-транспортні накладні, надані Товариством, не підтверджують факту перевезення товару, оскільки не містять кодів ЄДРПОУ, були обгрунтовано відхилені судами попередніх інстанцій як безпідставні, оскільки типова форма товарно-транспортної накладної (№1-ТН), затверджена наказом Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346, не містить вимоги щодо зазначення у ній коду ЄДРПОУ підприємства-перевізника, з урахуванням того, що незначні недоліки у заповненні реквізитів товарно-транспортних накладних не роблять їх недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів, а також зважаючи на те, що згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТОВ «Алтея-Транссервіс» не перебуває в стані припинення, є юридичною особою, основним видом діяльності якої є діяльність автомобільного вантажного транспорту (код КВЕД 60.24.0).
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, виходячи із принципу офіційного з'ясування обставин справи, з дотриманням норм статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) дослідили первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, та з урахуванням усіх доказів у справі у їх сукупності, встановили реальність господарських операцій та дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір.
Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судом з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок, що вони не підтвердилися, з урахуванням того, що: висновки Інспекції, викладені у акті перевірки, ґрунтуються на обставинах, викладених у актах про неможливість проведення зустрічної звірки, тоді як в силу положень пункту 4.4 Методичних рекомендацій щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затверджених наказом ДПА України від 22.04.2011 № 236 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), акт про неможливість проведення зустрічної звірки не може містити інформацію щодо фінансово-господарських відносин суб'єктів господарювання, оскільки складається у разі встановлення фактів, що не дають змогу провести зустрічну звірку суб'єкта господарювання.
При цьому, судами попередніх інстанцій було встановлено, що на час укладення договорів та виконання господарських зобов'язань за ними ТОВ «Металургійне забезпечення України», ТОВ «Іст-Вектор», ТОВ «Національний центр «Екологічна безпека» та ТОВ «Соліт-Буд» були належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість.
Посилання скаржника на пояснення громадянина ОСОБА_1 , який працює охоронцем у Товаристві (відібрані працівниками відділу податкової міліції 08.11.2011), є необгрунтованими, оскільки матеріали справи не містять копії цих пояснень, а також відомостей про те, в рамках яких слідчих дій були відібрані такі пояснення, та чи був зазначений громадянин повідомлений про кримінальну відповідальність за надання неправдивих свідчень.
Відповідно до абзацу 1 пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Абзац 2 пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає право платника податку на прибуток відобразити у складі витрат другого кварталу 2011 року суму від'ємного значення, що є результатом розрахунку об'єкта оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року.
Водночас, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснювався на підставі чинних до 01.04.2011 норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Пунктом 6.1 статті 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» було визначено, що якщо об'єкт оподаткування платника податку з числа резидентів за результатами податкового року має від'ємне значення об'єкта оподаткування (з урахуванням суми амортизаційних відрахувань), сума такого від'ємного значення підлягає включенню до складу валових витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування попереднього року у складі валових витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
У 2010 році зазначена норма застосовувалася з урахуванням пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Особливості, встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», полягали в обмеженні врахування у складі валових витрат у порядку статті 6 цього Закону сум від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток, яке утворилося станом на 01.01.2010. До складу валових витрат платника податку на прибуток за перший квартал 2010 року підлягало включенню лише 20 відсотків від'ємного значення, що утворилося станом на 01.01.2010.
Водночас, як передбачено абзацом 2 пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у 2011 році сума від'ємного значення, яка відповідно до абзацу 1 цього пункту не була врахована у складі валових витрат, та від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке виникло у 2010 році, підлягають включенню до складу валових витрат у порядку, встановленому статтею 6 цього Закону, без обмежень, встановлених цим пунктом. Отже, у 2011 році встановлені пунктом 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обмеження щодо можливості врахування всієї суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток у складі валових витрат не застосовувалися. При цьому, прямо передбачалося право врахувати у складі валових витрат першого кварталу 2011 року всю суму від'ємного значення об'єкта оподаткування, що виникло у 2010 році.
Таким чином, відповідно до зазначених законодавчих норм до складу валових витрат першого кварталу 2011 року підлягали включенню всі суми від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток - як ті, що утворилися станом на 01.01.2010, так і ті суми від'ємного значення, що виникли протягом 2010 року.
Отже, розрахунок об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року повинен був здійснюватися з урахуванням у складі валових витрат цього податкового періоду всіх сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2010, а також протягом 2010 року.
На підставі пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.
Включення від'ємного значення об'єкту оподаткування за підсумками першого кварталу 2011 року до витрат другого, а не першого кварталу звітного податкового року, становить особливість застосування у 2011 році норми пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України.
Як зазначалося вище, за загальним правилом, установленим нормою пункту 150.1 статті 150 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від'ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
Відповідно до пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.
Ці особливості зумовлені тим, що розділ ІІІ Податкового кодексу України набув чинності з 01.04.2011, тобто починаючи з другого кварталу 2011 року.
Включення від'ємного значення попередніх податкових періодів до складу витрат не першого, а другого кварталу звітного року, має місце лише у 2011 році, у зв'язку з чим законодавцем було передбачено відповідні особливості нормативного регулювання цієї ситуації.
Таким чином, до складу валових витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягає включенню сума від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, яка, у свою чергу, розраховується з урахуванням у складі валових витрат першого календарного кварталу 2011 року сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2010, а також тих, що виникли протягом 2010 року.
У подальшому розрахунок об'єкта оподаткування за наслідками другого, другого і третього кварталів, другого - четвертого кварталів 2011 року здійснюється з урахуванням від'ємного значення, отриманого платником податку за перший квартал 2011 року, у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від'ємного значення.
При цьому, тлумачення абзацу 3 пункту 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в системному взаємозв'язку з абзацом 2 цього ж пункту дозволяє дійти висновку про те, що наведене в цій нормі поняття «від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року» - це від'ємне значення, отримане як розрахунок значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року на підставі норм чинного на час проведення розрахунку законодавства. Відповідний розрахунок передбачав урахування у складі валових витрат першого кварталу 2011 року також і сум від'ємного значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди.
Водночас, відсутні підстави вважати, що поняття «від'ємне значення, отримане в першому кварталі 2011 року» охоплює лише ті суми від'ємного значення, які утворилися як результат господарської діяльності лише за перший квартал 2011 року. Зазначене пояснюється тим, що значення об'єкта оподаткування розраховувалося в першому кварталі 2011 року з урахуванням усіх сум, що включалися до валових витрат цього податкового періоду, а не лише валових витрат, сформованих за результатами господарських операцій тільки першого кварталу 2011 року. Правомірно сформоване від'ємне значення об'єкта оподаткування за попередні податкові періоди без будь-яких обмежень включалося до валових витрат першого кварталу 2011 року і враховувалося при визначенні об'єкта оподаткування за цей період, значення якого могло бути як позитивним, так і від'ємним.
Зазначені норми законодавства відображені у формах податкової звітності з податку на прибуток, які підлягали використанню платниками цього податку в першому та другому календарному кварталах 2011 року.
У першому кварталі 2011 року платники податку на прибуток мали використовувати форму Декларації з податку на прибуток підприємства, затверджену наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143.
У рядку 04.9 цієї Декларації відображалося від'ємне значення об'єкта оподаткування попереднього податкового року. Як випливає з приписів пункту 6.1 статті 6 та пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у першому кварталі 2011 року до вказаного рядка без будь-яких обмежень підлягало включенню непогашене протягом попередніх звітних періодів наростаючим підсумком від'ємне значення об'єкта оподаткування, яке утворилося станом на 01.01.2010, а також те, що виникло у 2010 році.
Значення рядка 04.9 Декларації з податку на прибуток підприємства, що використовувалася як форма податкової звітності за перший квартал 2011 року, враховувалося при розрахунку значення рядка 06 цієї ж Декларації (скориговані валові витрати). У складі скоригованих валових витрат відповідне від'ємне значення об'єкта оподаткування за попередній податковий рік безпосередньо впливало на розрахунок показника рядка 08 (об'єкт оподаткування (позитивний чи від'ємний)) Декларації з податку на прибуток, що використовувалася як форма податкової звітності за перший квартал 2011 року.
Саме у рядку 08 Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143, відображався результат розрахунку значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року. Вказане значення могло бути як позитивним, так і від'ємним.
Правові наслідки формування від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток за перший квартал 2011 року визначено пунктом 3 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України. Згідно з указаною нормою Перехідних положень (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі, якщо результатом розрахунку об'єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками першого кварталу 2011 року є від'ємне значення, то сума такого від'ємного значення підлягає включенню до витрат другого календарного кварталу 2011 року.
Форма податкової декларації з податку на прибуток підприємства, що використовується платниками податку починаючи з другого кварталу 2011 року, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 №114.
У рядку 06.6 цієї Декларації підлягає відображенню, зокрема, від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року. Тобто у другому кварталі 2011 року до рядка 06.6 Декларації з податку на прибуток підприємства, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 28.02.2011 № 114, підлягає перенесенню в повному обсязі від'ємне значення рядка 08 Декларації з податку на прибуток підприємства за перший квартал 2011 року.
Причому, ні Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», ні Податковий кодекс України не передбачають можливості обмежити формування витрат другого кварталу 2011 року лише тими сумами від'ємного значення, які виникли як результат діяльності саме першого кварталу 2011 року, без урахування непогашених наростаючим підсумком сум від'ємного значення попередніх податкових періодів.
Таким чином, до складу витрат другого календарного кварталу 2011 року підлягають включенню від'ємне значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року, причому розрахунок суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за перший квартал 2011 року здійснюється з урахуванням без будь-яких обмежень сум від'ємного значення, що утворилися станом на 01.01.2010, та тих, що виникли протягом 2010 року, та які не були погашені наростаючим підсумком протягом попередніх звітних періодів.
Враховуючи викладене, не може бути підставою для визначення контролюючим органом платникові податку податкових зобов'язань із податку на прибуток саме собою включення до складу витрат другого кварталу 2011 року сум від'ємного значення, зазначених у попередньому абзаці.
Як підтверджується матеріалами справи, правомірність формування Товариством суми від'ємного значення об'єкта оподаткування за результатами діяльності 2010 року податковим органом не ставилась під сумнів.
Таким чином, доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, а суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі обставин, з огляду на що підстави для скасування ухвалених у даній справі рішень судів попередніх інстанцій відсутні.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 15.05.2012 та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 - без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення, а постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 15.05.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Т.М. Шипуліна
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду