18 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/11257/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Терлич» на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі за позовом Головного управління ДФС у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Терлич» про стягнення податкового боргу,
суддя у І інстанції Комшелюк Т.О.,
час ухвалення рішення 14 год 15 хв,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складення повного тексту рішення 02 вересня 2019 року,
У березні 2019 року Головне управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС) звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило стягнути з банківських рахунків Товариства з обмеженою відповідальністю «Терлич» (далі - ТОВ) податковий борг у сумі 1269096,87 грн, з яких 882000,73 грн за платежем «податок на прибуток приватних підприємств», 387096,14 грн за платежем «податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)», який у добровільному порядку відповідачем не сплачений.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 460/735/19 позов було задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що з 20 березня 2018 року сума штрафу, визначена податковим повідомленням-рішенням (далі - ППР) Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС від 12 грудня 2016 року № 0001791710, вважається узгодженою. Доказів оскарження у судовому порядку інших ППР, на підставі яких у відповідача виник спірний податковий борг, суду не надано та судом в ході судового розгляду справи не здобуто. Відтак, грошові зобов'язання ТОВ, визначені такими ППР, є узгодженими та підлягали до сплати у строки, встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК).
У апеляційній скарзі ТОВ просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ГУ ДФС. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини щодо вручення податкової вимоги форми «Ю» від 29 лютого 2016 року та дійшов помилкового висновку про те, що вручення цієї податкової вимоги форми ОСОБА_1 , яка перебувала в трудових відносинах із ТОВ, є належним врученням податкової вимоги у розумінні вимог ПК. Будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 була у той час посадовою особою ТОВ суд першої інстанції не дослідував і в матеріалах справи такі докази відсутні.
Окрім цього, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до пункту 95.2. статті 95 ПК стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше, ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги. Відтак, звертаючись до суду, податковий орган повинен надати докази надсилання платнику податків податкової вимоги.
До позовної заяви ГУ ДФС не було додано доказів про вручення вказаної у позовній заяві вимоги форми «Ю» від 29 лютого 2016 року № 7-23 ТОВ або його уповноваженим особам. З доданого до позовної заяви корінця вказаної податкової вимоги вбачається, що таку отримала ОСОБА_1 , яка ніколи не належала до кола посадових осіб відповідача. Окрім цього, із книги реєстрації вхідної документації ТОВ за період лютий-березень 2016 року вбачається, що на адресу відповідача вказана вимога форми «Ю» від 29 лютого 2016 року № 7-23 не надходила. Тому пред'явлення позивачем даного позову було передчасним.
У відзиві на апеляційну скаргу ГУ ДФС просила залишити оскаржуване судове рішення без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апелянта. Вважає рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі законним та обґрунтованим належними доказами.
Представник ГУ ДФС у судовому засіданні апеляційного суду у режимі відеоконференції заперечила вимоги, викладені у апеляційній скарзі ТОВ. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник позивача, належним чином повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибув, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, станом на квітень 2019 року за ТОВ рахується податковий борг на загальну суму 1269096,87 грн.
При цьому за платежем «податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» обліковується борг у сумі 387096,14 грн на підставі:
- самостійно поданих податкових декларацій з податку на додану вартість від 20 липня 2016 року, від 16 вересня 2016 року, від 19 жовтня 2016 року, від 18 листопада 2016 року, від 20 грудня 2016 року, від 18 січня 2017 року, від 17 лютого 2017 року, від 17 березня 2017 року, від 19 квітня 2017 року, від 18 травня 2017 року, від 19 червня 2017 року, від 19 липня 2017 року, від 18 серпня 2017 року, від 19 вересня 2017 року, від 18 жовтня 2017 року, від 16 листопада 2017 року, від 19 грудня 2017 року, від 17 січня 2018 року, від 19 лютого 2018 року, від 19 березня 2018 року, від 20 квітня 2018 року, від 21 травня 2018 року, від 20 червня 2018 року, від 31 травня 2018 року, від 19 липня 2018 року, від 16 серпня 2018 року, від 19 вересня 2018 року, від 18 жовтня 2018 року, від 19 листопада 2018 року, від 18 грудня 2018 року;
- уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за 2018 рік від 10 грудня 2018 року;
- ППР від 15 червня 2016 року №№ 0001081500, 0001071500, 0001091500, від 12 грудня 2016 року №№ 0001821500, 00017911710, від 18 листопада 2017 року № 0008175101, від 17 квітня 2018 року № 0027225101, від 14 травня 2018 року №№ 0032405101, 0032395101, від 24 вересня 2018 року № 0054135101, від 12 жовтня 2018 року № 0055465101.
Заборгованість за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» ТОВ становить 882000,73 грн, яка виникла на підставі:
- самостійно поданих податкових декларацій з податку на прибуток підприємства від 20 лютого 2016 року, від 05 серпня 2016 року, від 08 листопада 2016 року, від 09 лютого 2017 року, від 04 травня 2017 року, від 08 серпня 2017 року, від 07 листопада 2017 року, від 08 лютого 2018 року, від 08 травня 2018 року, від 01 червня 2018 року, від 06 серпня 2018 року, від 08 листопада 2018 року;
- ППР від 12 грудня 2016 року №№ 0001801710, 0001811710, від 17 квітня 2018 року № 0027205101.
За несвоєчасне погашення відповідачем узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) та податку на прибуток приватних підприємств ГУ ДФС на суму податкового боргу була нарахована пеня в сумі 66792,23 грн.
Позивачем була сформована та надіслана ТОВ податкова вимога форми «Ю» від 29 лютого 2016 року № 7-23 на суму 29837,51грн (а.с.8 т.1).
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України).
Виходячи із матеріалів справи та правових позицій учасників справи, висловлених у заявах по суті справи, усних та письмових поясненнях, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суть цього публічно-правового спору зводиться до перевірки дотримання контролюючим органом встановленого законом порядку стягнення податкового боргу з рахунків відповідача, оскільки сама наявність такого боргу та його розмір у апеляційній скарзі ТОВ не заперечується.
Відповідно до приписів статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Пунктом 16.1.4 статті 16 ПК передбачено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом.
Згідно із пунктом 57.1 статті 57 ПК платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами пункту 57.3 статті 57 ПК у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
У відповідності до абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 ПК при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Підпунктом 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК передбачено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Згідно із пункту 95.3 статті 95 ПК стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування земельного податку, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.
Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що з огляду на те, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2017 року у справі № 817/1028/17, яка була залишена без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 20 березня 2018 року, у задоволенні позову ТОВ про визнання протиправним та скасування ППР Дубенської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області від 12 грудня 2016 року № 0001791710 було відмовлено, то визначена вказаним ППР сума штрафу за затримку реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування є узгодженою у зв'язку із набранням судовим рішенням законної сили 20 березня 2018 року.
Одночасно слід погодитися із судом першої інстанції про наявність у контролюючого органу права нарахувати пеню після закінчення встановлених ПК строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу на підставі приписів підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК, яка була нарахована по податку на прибуток приватних підприємств в сумі 46716,84 грн та по податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у сумі 20075,39 грн у відповідності до даних інтегрованих карток платника податку ТОВ, розмір якої також не оспорюється відповідачем.
У зв'язку із несплатою у добровільному порядку ТОВ своїх податкових зобов'язань у встановлені ПК строку позивачем була сформована податкова вимога форми «Ю» від 29 лютого 2016 року № 7-23 на суму податкового боргу 29837,51грн, яка була вручена бухгалтеру ТОВ ОСОБА_1 02 березня 2016 року (а.с.8), що не заперечується відповідачем.
Оцінюючи доводи апелянта щодо порушення позивачем встановленого порядку вручення податкової вимоги, а відтак про передчасність звернення контролюючого органу до адміністративного суду із цим позовом, апеляційний суд враховує таке.
На час виникнення спірних правовідносин пунктом 59.1 статті 59 ПК було встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Порядок надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення був визначений пунктом 58.3 статті 58 ПК, згідно із яким податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 59.5 статті 59 ПК України, у разі коли у платника податку, якому вручено податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника, що виник після надіслання податкової вимоги. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Порядок направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків на той час було затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року № 576, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за № 1840/24372 (далі - Порядок № 576).
У відповідності до пункту 4.6 Порядку № 576 податкова вимога вважається надісланою (врученою) юридичній особі, якщо її передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що на момент вручення податкової вимоги форми «Ю» від 29 лютого 2016 року № 7-23 законодавством було передбачено можливість вручення її під розписку посадовій особі платника податків. При цьому наведені правові норми не містили обов'язку контролюючого органу перевіряти наявність у посадової особи платника довіреності на її отримання.
Одночасно апеляційний суд підкреслює те, що відповідачем не заперечується того, що ОСОБА_1 перебувала із ним у трудових відносинах, працювала бухгалтером і підтвердила своїм підписом отримання 02 березня 2016 року податкової вимоги на її корінці, а сам факт непроведення у журналі вхідної кореспонденції ТОВ реєстрації отримання вказаного документу не дає правових підстав для висновку про неотримання його відповідачем.
Окрім того, апеляційний суд наголошує на тому, що ОСОБА_1 при пред'явлені їй вказаної податкової вимоги не заперечувала можливості її отримання з огляду на відсутність відповідних повноважень, поставивши свій підпис на корінці вказаного документа.
Одночасно слід наголосити на відсутності доказів про оскарження податкової вимоги форми «Ю» від 29 лютого 2016 року № 7-23 відповідачем у встановленому законом порядку та сплати ним податкового боргу в сумі 1269096,87 грн.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Терлич» залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2019 року у справі № 460/735/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 19 грудня 2019 року.