18 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10880/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
з участю секретаря судових засідань Гром І.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправними дій, скасування постанов,
суддя у І інстанції Брильовський Р.М.,
час ухвалення рішення 15 год 33 хв,
місце ухвалення рішення м. Львів,
дата складення повного тексту рішення 27 серпня 2019 року,
У лютому 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - ГУ Держпраці), спрямовані на призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 3062-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19 грудня 2018 року № 2862;
- визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15 січня 2019 року № ЛВ3981/894/АВ/ФС-1, якою на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 111690,00 грн;
- визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 15 січня 2019 року № ЛВ3981/894/АВ/ФС-2, якою накладено на ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 37230,00 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1.380.2019.000697 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що акт інспекційного відвідування, який містить непідтверджену інформацію, результати якого отримані не у встановлений законом спосіб, не може бути належною підставою у розгляді справи про накладання штрафу. Не можуть бути належною підставою у розгляді такої справи також документи, складені за наслідками інспекційного відвідування, проведеного на підставі наказу, який прийнято з порушенням порядку його прийняття. При цьому суд критично оцінив висновки, зазначені у акті інспекційного відвідування № ЛВ3981/894/АВ від 21 грудня 2018 року, оскільки такі не ґрунтуються на вимогах закону, а є лише припущеннями ГУ Держпраці, які не підтверджені належними й допустимими доказами. Тому позовна вимога про визнання протиправною та скасування постанови ГУ Держпраці № ЛВ3981/894/АВ/ФС-1 від 15 січня 2019 року підлягає задоволенню.
У апеляційній скарзі ГУ Держпраці просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі електронного звернення від 17 грудня 2018 року № П-1424, у ГУ Держпраці була законна підстава для проведення заходу державного контролю щодо ФОП ОСОБА_1 .
У ході перевірки було виявлено порушення позивачкою вимог трудового законодавства, внаслідок чого було винесено оспорювані нею постанови.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував дійсні обставини справи та взяв до уваги докази, які не були надані позивачкою під час проведення перевірки, внаслідок чого дійшов до помилкових висновків при вирішенні спору.
При цьому наполягає на тому, що обставини, встановлені у постанові Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2019 року по справі № 466/542/19, спростовуються наведеними у апеляційній скарзі доводами у відповідності до приписів частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивачка просила залишити вимоги апелянта без задоволення з огляду на їх безпідставність. Вважала рішення суду першої інстанції законним та просила залишити його без змін.
Представник ГУ Держгеокадастру у судовому засіданні апеляційного суду підтримала вимоги, викладені у апеляційній скарзі. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 .
Представник позивачки у ході апеляційного розгляду заперечив обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, у період з 20 грудня 2018 року по 21 грудня 2018 року ГУ Держпраці було проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання законодавства про працю на підставі направлення № 2862 від 19 грудня 2018 року та наказу ГУ Держпраці від 19 грудня 2018 року № 3062-П у зв'язку із зверненням фізичної особи від 17 грудня 2018 року вх. № П-1424.
Результати інспекційного відвідування оформлено актом інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю № ЛВ3981/894/АВ від 21 грудня 2018 року, який підписано ФОП ОСОБА_1 із запереченнями.
22 грудня 2019 року ФОП ОСОБА_1 скеровано на адресу ГУ Держпраці лист-заперечення № 22/12 на акт інспекційного відвідування № ЛВ3981/853/АВ від 21 грудня 2018 року.
28 грудня 2018 року ГУ Держпраці винесено припис № ЛВ3981/894/АВ/П про усунення виявлених порушень вимог частин 1, 3 статті 24, частини 1 статті 38, частини 4 статті 79, частини 1 статті 83, частини 6 статті 95, частини 1 статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу» (далі - Порядок № 413), частини 1 статті 24, частини 2 статті 30, статті 33 Закону України «Про оплату праці» до 04 січня 2019 року.
15 січня 2019 року начальником ГУ Держпраці Вільховою О.О. винесено постанови про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 :
№ ЛВ3981/894/АВ/ФС-1, відповідно до якої накладено штраф у розмірі 111690 грн на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП за порушення вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП, Порядку № 413;
№ ЛВ3981/894/АВ/ФС-2, відповідно до якої накладено штраф у розмірі 37230 грн на підставі абзацу 4 частини 2 статті 265 КЗпП за порушення вимог частини 6 статті 95 КЗпП, статті 33 Закону України «Про оплату праці».
Із цими постановами ФОП ОСОБА_1 не погодилася і оскаржила їх у судовому порядку до адміністративного суду.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнати протиправними дії ГУ Держпраці, спрямованих на призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 3062-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19 грудня 2018 року № 2862.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) регламентовано приписами Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).
Частиною 4 статті 2 вказаного Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, зокрема, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону (частина 5 статті 2 Закон № 877-V).
Статтею 8 Закону №877-V встановлено, що орган державного нагляду (контролю) в межах повноважень, передбачених законом, під час здійснення державного нагляду (контролю) має право, зокрема: вимагати від суб'єкта господарювання усунення виявлених порушень вимог законодавства; надавати (надсилати) суб'єктам господарювання обов'язкові для виконання приписи про усунення порушень і недоліків; накладати штрафні санкції та вживати заходи, передбачені законом.
Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 (далі - Положення № 96), передбачено, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який, серед іншого, реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 100 було утворено територіальні органи Держпраці, зокрема, ГУ Держпраці.
Відповідно до підпункту 5 пункту 4 Положення про Головне управління (Управління) Державної служби України з питань праці в області, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 27 березня 2015 року № 340, Управління на виконання покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами та фізичними особами, які використовують найману працю.
Основні принципи державного нагляду (контролю) закріплено у статті 3 Закону № 877-V, серед яких, зокрема, зазначено такі:
гарантування прав та законних інтересів кожного суб'єкта господарювання;
об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), неприпустимості проведення перевірок суб'єктів господарювання за анонімними та іншими безпідставними заявами, а також невідворотності відповідальності осіб за подання таких заяв;
здійснення державного нагляду (контролю) лише за наявності підстав та в порядку, визначених законом;
дотримання умов міжнародних договорів України;
презумпції правомірності діяльності суб'єкта господарювання у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків суб'єкта господарювання та/або повноважень органу державного нагляду (контролю).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.
Підпунктом 2 пункту 5 Порядку № 295 передбачено можливість проведення інспекційного відвідування за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин.
Відповідно до статті 10 Закону № 877-V суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право зокрема: вимагати від посадових осіб органу державного нагляду (контролю) додержання вимог законодавства; перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо: він здійснюється з порушенням вимог щодо періодичності проведення заходів державного нагляду (контролю), передбачених законом; посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону; одержувати та знайомитися з актами державного нагляду (контролю); надавати в письмовій формі свої пояснення, зауваження або заперечення до акта органу державного нагляду (контролю); оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.
Як свідчать матеріали справи, що ФОП ОСОБА_1 допустила посадових осіб органу державного нагляду до проведення інспекційного відвідування, яке було проведено у її присутності, та підписала складений за її результатами уніфікований акт перевірки із запереченнями (а.с. 27-33).
Як передбачено приписами статті 10 Закону № 877-V, суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право оскаржувати в установленому законом порядку неправомірні дії органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб.
Відтак, суб'єктами господарювання до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які порушують їхні права, свободи та інтереси. Водночас, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, що породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, а задоволенню у адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, позовні вимоги суб'єктів господарювання, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише у тому випадку, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до оспорюваної перевірки.
Тобто, саме на етапі допуску до перевірки суб'єкт господарювання може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності щодо себе. Водночас допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених органом державного нагляду при призначенні такої перевірки та її проведенні.
Дії посадових осіб ГУ Держпраці, спрямовані на призначення і проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 3062-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19 грудня 2018 року № 2862 фактично були реалізовані і вичерпали своє правове значення реальним проведенням цього контрольного заходу, а отже задоволення позову у цій частині не може призвести до поновлення порушених прав суб'єкта господарювання.
Відтак, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для позивача є рішення такого органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.
На переконання апеляційного суду, вказані обставини залишилися поза увагою суду першої інстанції, що призвело до необґрунтованого задоволення позову ФОП ОСОБА_1 у цій частині.
Щодо позовних вимог ФОП ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування постанов ГУ Держпраці від 15 січня 2019 року № ЛВ3981/894/АВ/ФС-1 та № ЛВ3981/894/АВ/ФС-2.
Відповідно до матеріалів справи ГУ Держпраці під час інспекційного відвідування дійшло висновку про порушення ФОП ОСОБА_1 частини 6 статті 95 КЗпП, статті 33 Закону № 108 з огляду на те, що ОСОБА_3 , який працює у неї на посаді затяжчика взуття, не проводилося нарахування та виплата індексації заробітної плати у листопаді 2018 року. Одночасно було зроблено висновок про порушення позивачкою вимог частин 1, 3 статті 24 КЗпП, що виявилося у допуску до роботи працівника ОСОБА_4 без укладення трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відтак, щодо ОСОБА_1 21 грудня 2018 року ГУ Держпраці було складено протокол № ЛВ3981/894/АВ/П/1ПТ про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 41 КУпАП, та протокол № ЛВ3981/894/АВ/П/2ПТ про адміністративне правопорушення, передбачене частиною 1 статті 41 КУпАП, які скеровано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова.
21 березня 2019 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/543/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ознаками частини 1 статті 41 КУпАП щодо ФОП ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.
Окрім того, 21 березня 2019 року постановою Шевченківського районного суду м. Львова у справі № 466/542/19 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ознаками частини 3 статті 41 КУпАП щодо ФОП ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.
Вказані судові рішення не оскаржувалися і набрали законної сили 02 квітня 2019 року (а.с. 219-222).
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
При цьому апеляційний суд відхиляє доводи апелянта щодо можливості спростування висновків, зроблених у зазначених судових рішеннях про відсутність у діях позивача порушень вимог трудового законодавства внаслідок ненарахування та невиплата індексації заробітної плати працівнику ОСОБА_3 у листопаді 2018 року та допуску до роботи працівника ОСОБА_4 без укладення трудового договору з огляду на приписи частини 5 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки вказаною нормою передбачено можливість спростування у загальному порядку особою, яка не брала участі у справі, обставин, встановлених рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, а не у справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не знаходить належних правових підстав для спростування висновку суду першої інстанції про недоведеність вини позивачки у вчиненні порушення приписів частини 1, 3 статті 24, частини 6 статті 95 КЗпП, статті 33 Закону № 108, що виключає можливість притягнення її до відповідальності на підставі абзаців 2 і 4 частини 2 статті 265 КЗпП.
При цьому апеляційний суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Окрім того, у Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції у цій частині, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Водночас, на підставі вимог частин 1, 3, 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити розподіл судових витрат та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ Держпраці на користь ФРП ОСОБА_5 (111690,00 + 37230,00) х 0,01 = 1489,20 грн сплаченого судового збору.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити частково.
Скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2019 року у справі № 1.380.2019.000697 у частині задоволення позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Головного управління Держпраці у Львівській області, спрямованих на призначення та проведення інспекційного відвідування на підставі наказу від 19 грудня 2018 року № 3062-П та направлення на проведення позапланової перевірки від 19 грудня 2018 року № 2862 та ухвалити постанову, якою у задоволенні таких позовних вимог відмовити. - без змін.
У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2019 року залишити без змін.
Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області (79010, м. Львів, пл. Міцкевича, 8, код ЄДРПОУ 39778297) за рахунок його бюджетних асигнувань 1489 (одну тисячу чотириста вісімдесят дев'ять) грн 20 коп сплаченого судового збору на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко
Постанова у повному обсязі складена 19 грудня 2019 року.