19 грудня 2019 рокуЛьвів№ 857/10792/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 140/1991/19 (ухвалене судом під головуванням судді Валюха В.М., дату ухвалення повного тексту судового рішення не зазначено) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, суд-
І.
ОПИСОВА ЧАСТИНА ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-1696-56.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.09.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ГУ ДФС у Волинській області відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовільнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
На обґрунтування апеляційних вимог позивач посилається на те, що 10.06.2019 отримала зазначену вимогу ГУ ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) в сумі 15819,54 грн., та з якою позивач не погоджується з тих підстав, що в період нарахування єдиного внеску позивач працювала на ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" та перебувала у відпустці по догляду за дитиною, роботодавець сплачував за позивача єдиний соціальний внесок. Крім того, підприємницькою діяльністю позивач не займалася та доходів від неї не отримувала.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги позивача з підстав, що аналогічні тим які викладені в рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи зазначені положення та з урахуванням характеру спірних правовідносин, колегія суддів вирішила за можливим розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи обставини, що ОСОБА_1 з 24.04.2007 по 19.04.2019 була зареєстрована фізичною особою - підприємцем, за видом діяльності -роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом та взуттям, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 02.09.2019 № 1005701956 (а.с.58-59).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02.06.2015 по даний час перебуває у трудових відносинах з ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" (працює на посаді головного геолога), що підтверджується записами у трудовій книжці (а.с.20-21), а наказом ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" від 27.08.2018 № 100-к позивачу надана соціальна відпустка як матері по догляду за дитиною до 3-х років з 28.09.2018 по 13.11.2020 (а.с.22).
07.11.2018 ГУ ДФС сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-1696-56, у якій повідомило про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги (а.с.12).
За даними інтегрованої картки платника ОСОБА_1 , нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску здійснено за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року), 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018 року), 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018 року), а також відображена станом на 31.10.2018 заборгованість у загальному розмірі 15819,54 грн. (а.с.47).
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що платники, зареєстровані у встановленому порядку як фізичні особи - підприємці, у разі не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, зобов'язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Судом враховано, що позивач, яка у спірний період була зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності, вказаний обов'язок щодо сплати єдиного внеску у мінімальному розмірі не виконала, тому ГУ ДФС у Волинській області правомірно було нараховано позивачу як фізичній особі - підприємцю єдиний внесок за 2017 рік, три квартали 2018 року на загальну суму 15819,54 грн. в мінімальному розмірі, про що зазначено в оскаржуваній вимозі про сплату боргу.
Також суд першої інстанції зазначив, що перебування позивача у трудових відносинах та у соціальній відпустці по догляду за дитиною, а також фактичне не здійснення нею підприємницької діяльності не звільняє її від обов'язку сплати єдиного внеску як фізичною особою - підприємцем, позаяк позивач в розумінні законодавства, що регулює сплату єдиного внеску, є одночасно застрахованою особою та платником цього внеску. Законодавством не передбачено пільг зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців, які одночасно перебувають у трудових відносинах чи які отримують щомісячну допомогу по догляду за дитиною.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон № 2464-VI; тут та надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI ( з урахуванням змін внесених згідно із Законами № 1774-VIII від 06.12.2016, № 2148-VIII від 03.10.2017 єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином з урахуванням внесених змін Законами № 1774-VIII від 06.12.2016, № 2148-VIII від 03.10.2017 у випадку, якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування у розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску.
За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідно до частини п'ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Із врахуванням зазначеного, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018).
Статтею 9 Закон №2464, передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у п.4.5 та 5.-1 ч.1. ст.4 цього Закону (в т. ч. фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування особи), зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок (ст.6 Закону № 2464).
Згідно п.4 ст.25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову політику і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом, а його стягнення відповідно до ст.25 Закону №2464 здійснюють органи Державної виконавчої служби України.
Згідно з п.1 розділу VI "Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року №449 (далі Інструкція №449), до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або несплачених платником сум єдиного внеску такий фіскальний орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена фіскальними органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції №449, фіскальні органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) в таких випадках:
якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску фіскальними органами;
якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
якщо платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов'язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.
За приписами пункту 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи фіскального органу.
Аналогічна правова позиція викладена у справі Верховного Суду №826/11623/16 від 11.09.2018 року.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо протиправності винесення вимоги про сплату боргу у зв'язку з тим, що позивач поряд з реєстрацією її суб'єктом підприємницької діяльності та платником єдиного внеску, перебувала у трудових відносинах з ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" на посаді головного геолога), де позивачу з 28.09.2018 по 13.11.2020 надана соціальна відпустка як матері по догляду за дитиною до 3-х років у зв'язку з чим сплачено єдиний внесок , то колегією встановлено таке.
З матеріалів справи вбачається, що у період 2017-2018 рр. позивач є особою зареєстрованою як суб'єкт підприємницької діяльності та платник єдиного податку, а відтак з урахуванням змін, внесених Законами №1774-VIII від 06.12.2016, № 2148-VIII від 03.10.2017 позивач, як особа зареєстрована платником єдиного податку, зобов'язаний визначити базу нарахування у розмірі, який не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску (незалежно від обставин щодо не отримання ним в такому звітному періоді доходу).
Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе мали у 2017 - 2018 роках ФОП, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.4 ст.4 Закону № 2464).
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами - підприємцями, чинним законодавством не передбачено.
Доказів віднесення позивача до категорій осіб, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу позивачем суду, як першої так і апеляційної інстанцій не надано та не зазначено, а відтак позивачем не доведено обставин щодо наявності у нього права на звільнення від сплати єдиного внеску за вказаний період часу.
Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що перебування позивача у трудових відносинах (за видом діяльності - головний геолог) та у соціальній відпустці по догляду за дитиною, а також фактичне не здійснення нею підприємницької діяльності не звільняє її від обов'язку сплати єдиного внеску як фізичною особою - підприємцем (за видом діяльності роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом та взуттям), позаяк позивач в розумінні законодавства, що регулює сплату єдиного внеску, є одночасно застрахованою особою та платником цього внеску. Законодавством не передбачено пільг зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців, які одночасно перебувають у трудових відносинах чи які отримують щомісячну допомогу по догляду за дитиною.
Колегія суддів також погоджується, що фізичні особи - підприємці (за певним видом діяльності), у тому числі ті, які є одночасно найманими працівниками (за іншими видами діяльності), не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичної особи - підприємця, а сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець, а у випадку реєстрації особи суб'єктом підприємницької діяльності таку сплату єдиного податку здійснює самостійно зазначений суб'єкт підприємницької діяльності.
При цьому, колегією суддів встановлено, що для даної категорії працівників приватного сектору економіки чинне законодавство України не містить заборон щодо провадження підприємницької діяльності одночасно з перебуванням в трудових відносинах з підприємствами роботодавців.
Крім того, матеріалами справи підтверджуються встановлені судом першої інстанції обставини з приводу того, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" (ідентифікаційний код 39806601) протягом січня 2017 року - вересня 2018 року нараховувало позивачу заробітну плату, проте сплата страхових внесків за виконання трудових функцій на посаді геолога здійснена не була. Відтак, доводи позивача про сплату ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" єдиного внеску за позивача суд до уваги не бере. Крім того, за період з березня по грудень 2018 року у Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості про сплату єдиного внеску застрахованої особи ОСОБА_1 (а.с.40).
Відтак, зібраними у справі доказами не підтверджуються обставини щодо сплати єдиного внеску в мінімальному розмірі від зареєстрованого позивачем виду підприємницької діяльності (роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом та взуттям) так і під час перебування в трудових відносинах на посаді головного геолога ДП "Шахта № 1 "Нововолинська".
Водночас, колегією суддів встановлено, що відповідно до Наказу Міністерства фінансів № 1162 від 24.11.2014, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 03 грудня 2014 р. за № 1553/26330 (з урахуванням внесених змін) «Про затвердження Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» реєстрація та припинення підприємницької діяльності та реєстрація платником єдиного внеску здійснюється за заявою відповідної особи.
Натомість, як слідує з матеріалів справи та пояснень сторін, позивач у встановленому порядку не зверталася до контролюючого органу із заявою про зняття її з обліку, як платника єдиного внеску у зв'язку з зупиненням (припиненням) її підприємницької діяльності на період її роботи у ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" або на перебування її у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.
Таким чином, на час спірних правовідносин позивач у встановленому порядку є особою яка за її власною заявою зареєстрована, як платник єдиного внеску- суб'єкт підприємницької діяльності (за видом виду діяльності -роздрібна торгівля з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом та взуттям) та відповідно зобов'язана сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від обставин щодо неотримання доходу.
Отож, приведені в апеляційній скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 140/1991/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 19 грудня 2019 року.