19 грудня 2019 року Львів№ 857/12685/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Багрія В. М.,
суддів Качмара В. Я., Старунського Д. М.,
з участю секретаря судового засідання Болюк Н. В.,
розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року (рішення ухвалено у м. Ужгороді судом у складі головуючого судді Рейті С. І. суддів - Гаврилко С. Є., Луцович М. М., повний текст рішення виготовлений 03 квітня 2018 року) у справі № 807/638/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення коштів,
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України про стягнення коштів.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь страхову суму в розмірі 166010,88 грн у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, причиною якої є захворювання, отримане при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що має право на виплату спірних коштів, тому відмова відповідача щодо виплати таких не ґрунтується на вимогах закону.
Справа розглядалася судами різних юрисдикцій неодноразово.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.03.2018 позов задоволено частково.
Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Міністерство внутрішніх справ України, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, без врахування усіх фактичних обставин справи та належної оцінки доказів, що призвело до неправильного вирішення справи. Суд першої інстанції не врахував, що ІІ група інвалідності була встановлена позивачу 16.04.2007, а з заявою про виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 звернувся лише в серпні 2012 року, тобто після спливу п'яти років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги. Тому, враховуючи вимоги Конституції України, пункту 7 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 № 707, МВС України не мало законних підстав проводити розгляд матеріалів про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та приймати рішення про її виплату.
Крім того, суд залишив поза увагою, що позивачем невірно проведено обрахунок одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, тому заявлений розмір такої допомоги є завищеним.
Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог і в задоволенні адміністративного позову в цій частині позовних вимог - відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позивач через свого представника подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд доходить висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, яка пов'язана з захворюванням, яке отримане позивачем при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку. Тому МВС України зобов'язаний розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням групи інвалідності.
Апеляційний суд, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке.
У справі встановлено, що наказом начальника ГУ МВС від 08.12.2006 № 383 о/с, з урахуванням змін, внесених наказом від 21.10.2008 № 1009 ос, ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України з підстав, передбачених підпунктом «б» пункту 65 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).
Довідкою Закарпатської обласної спеціалізованої серцево судинної МСЕК серії 7-66ВЛ № 0316637 ОСОБА_1 з 16.04.2007 визнаний інвалідом II групи, де причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку.
Після встановлення групи інвалідності позивач звертався до відкритого акціонерного товариства «НАСК «Оранта» з вимогою виплати йому страхового відшкодування, яка листом від 02.07.2008 № 918 у зв'язку із закінченням дії договору та визначення нового порядку виплати компенсаційних сум відмовила йому у проведенні виплати страхової суми.
У серпні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з заявою про виплату йому спірних коштів, однак рішення про призначення і виплату або про відмову у виплаті таких коштів прийнято не було.
Згідно з частиною 6 статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII, тут і далі в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
На виконання наведеної правової норми Закону № 565-XII Кабінет Міністрів України постановою від 12.05.2007 № 707 затвердив Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 707).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи.
Пунктами 3 і 5 Порядку № 707 встановлено правила обчислення розміру грошової допомоги і визначено перелік документів, які необхідно подати до органу внутрішніх справ за місцем проходження служби.
Абзацами 1, 2 пункту 7 Порядку № 707 визначено, що орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, подає МВС у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті). МВС у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, для проведення виплати.
Водночас, абзацом 5 цього ж пункту Порядку № 707 передбачено, що працівник міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред'явити МВС вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.
Однак, згідно з положеннями частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини першої та другої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Частина 6 статті 23 Закону № 565-XII не обмежує у часі можливість реалізації працівником міліції права на одержання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, що настала пізніше ніж через три місяці після звільнення його зі служби внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ.
Натомість, абзац 5 пункту 7 Порядку № 707 по-іншому врегульовує спірне у даній справі питання, обмежуючи право позивача на одержання грошової допомоги, передбачене вищевказаною статтею Закону № 565-XII, трирічним строком, тобто фактично звужує зміст цього права.
Тому, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів апеляційного суду вважає, що право на звернення позивача до відповідача з заявою на призначення і виплату грошової допомоги не може бути обмежено будь-яким строком, оскільки такий строк, не передбачений Законом № 565-XII, який має вищу юридичну силу порівняно із Порядком № 707.
Крім того, висновок щодо питання строку звернення позивача до відповідача з заявою на призначення і виплату грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності у даній справі вже було надано судом касаційної інстанції в ухвалі від 13.06.2017, яка набрала законної сили.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги МВС України щодо відсутності підстав для розгляду заяви та прийняття рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку з пропуском позивачем трирічного строку, визначеного Порядком № 707, є помилковими, тому апеляційний суд до уваги такі доводи взяти не може.
Посилання апелянта на невірний обрахунок позивачем одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності не мають визначального значення при вирішенні даної справи судом апеляційної інстанції, оскільки рішенням суду першої інстанції лише зобов'язано МВС України розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення йому відповідної одноразової грошової допомоги. Визначення ж розміру такої допомоги належить до дискреційних повноважень відповідача.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги, в силу наведеного, висновків суду першої інстанції не спростовують та на законність судового рішення не впливають.
Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у справі № 807/638/13-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В. М. Багрій
судді В. Я. Качмар
Д. М. Старунський