Іменем України
19 грудня 2019 року
Київ
справа №813/5734/15
адміністративне провадження №К/9901/9850/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Чиркіна С.М.,
суддів: Саприкіної І.В., Тацій Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 (головуючий суддя: Братичак У.В., судді: Брильовський Р.М., Гулкевич І.З.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016 ( головуючий суддя: Обрізко І.М., судді: Левицька Н.Г., Сапіга В.П.) у справі № 813/5734/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, Міністерства юстиції України, державного реєстратора Управління державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О.А., Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, треті особи: Трускавецьке відділення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, зобов'язання вчинити дії, -
07.10.2015 Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - позивач або ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Трускавецького міського управління юстиції Львівської області, Міністерства юстиції України, державного реєстратора Управління державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченко О.А., третя особа: Трускавецьке відділення Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України Марченка О.А. про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 22.05.2015 №21492947;
скасувати (виключити) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про обтяження податковою заставою № 6889826 від 26.03.2013;
зобов'язати Трускавецьке міське управління юстиції Львівської області та Міністерство юстиції України повторно розглянути заяву №140-5-1-00/8-1887 (картка прийому заяви 21373230) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, подану АТ «Райффайзен Банк Аваль»;
зобов'язати Трускавецьке міське управління юстиції Львівської області та Міністерство юстиції України вжити заходів по реєстрації (поновленню даних про законного власника) за ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОК платника податків НОМЕР_1 ) права власності на нежитлове приміщення будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 3079,1 кв. м. РН 446006746115) на підставі рішення Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 у справі №9/38;
зобов'язати Трускавецьке міське управління юстиції Львівської області та Міністерство юстиції України вжити заходів по реєстрації (поновленню даних про законного власника) за ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) права власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,5271 га кадастровий номер 461150000:01:014:0017, на підставі рішення Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 у справі №9/38.
В судовому засіданні 08.12.2015 протокольною ухвалою суду першої інстанції залучено у якості третьої особи ОСОБА_2
13.01.2016 протокольною ухвалою суду першої інстанції залучено в якості відповідача Дрогобицьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016, позовні вимоги задоволені частково:
скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про обтяження податковою заставою №6889826 від 26.03.2013, а саме: нежитлове приміщення будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 3079,1 кв. м., РН 446006746115 та земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,5271 га кадастровий номер 461150000:01:014:0017.
У задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до пункту 89.5 статті 89 Податкового Кодексу України право податкової застави не поширюється на майно, що перебуває в іпотеці. Податковий орган безпідставно прийняв рішення про опис спірного майна в податкову заставу, у зв'язку з чим до відповідного реєстру внесено запис про обтяження, оскільки майно вже було обтяжене іпотекою за реєстраційним номером обтяження 4960324.
В частині відмови у задоволенні позову суди попередніх інстанцій послались на вимоги частини п'ятої статті 24 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі- Закон №1952-IV), оскільки підставою для прийняття спірного рішення державного реєстратора про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень було подання заяви позивачем після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. За таких обставин суди дійшли висновку, що Державним реєстратором правомірно відмовлено в здійсненні реєстраційних дій на підставі заяви Банку від 18.05.2015. Також суди зазначили, що реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до виключної компетенції державного реєстратора, а відтак інші органи не вправі перебирати на себе його повноваження.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, позивач 22.09.2016 подав касаційну скаргу, у якій просив суд скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 29.08.2016, а постанову суду першої інстанції від 22.02.2016 - в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що запис у Державному реєстрі прав на нерухоме майно про обтяження податковою заставою стосується майна ТОВ «Торговий дім «Галичина-Транс», яке не є власником спірного майна. Вказане обтяження не стосується майна ОСОБА_2 , а тому посилання на його наявність є необґрунтованим.
Скаржник також зазначив, що на момент звернення до державного реєстратора спірне майно також було під арештом, накладеним раніше державним виконавцем при виконанні виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на спірне майно. Цей арешт був накладений в інтересах позивача, як іпотекодержателя, та не заважав здійсненню інших реєстраційних дій. Звернення до державного реєстратора, за яким було прийняте спірне рішення, також вчинено в інтересах позивача, а тому він не вбачає перешкод для його задоволення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.10.2016 відкрито касаційне провадження у справі.
15.12.2017 одночасно з початком роботи Верховного Суду набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі-КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
26.01.2018 справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
В порядку статті 31, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10 червня 2019 року визначений новий склад суду (головуючий суддя: Чиркін С.М., судді: Саприкіна І.В., Тацій Л.В.).
Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2019 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судами, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив наступне.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 16.04.2007 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №010/08-3/2793/в, за умовами якого банк надав кредитні кошти в сумі 1 875 000,00 доларів США.
15.05.2007 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки №010/08-3/2793/в, за умовами якого останній в забезпечення вимог позивача за кредитним договором передав у іпотеку нерухоме майно - нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , 29 загальною площею 3079,1 кв. м. (надалі - приміщення) та земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,5271 га кадастровий номер 461150000:01:014:0017 (надалі - земельна ділянка).
Інформація щодо укладення договору іпотеки була внесена в Державний реєстр іпотек 16.05.2007 щодо приміщення та 07.09.2007 щодо земельної ділянки. Одночасно з укладанням договору іпотеки приватним нотаріусом було накладено заборону на відчуження нерухомого майна за реєстраційним номером обтяження 4960324.
Рішенням господарського суду Львівської області від 30.03.2010 по справі № 9/38 визнано право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , площею 3079,1 кв. м. та земельну ділянку, яка розташована за адресою: Львівська область, м. Трускавець, вулиця Стебницька, 29, площею 0,5271 га, кадастровий номер: 4611500000:01:014:0017, цільове призначення: для обслуговування відпочинково-розважального комплексу за ТОВ «Торговий дім «Галичина-Транс».
На підставі рішення суду державним реєстратором Загорською Ю.Р. 07.05.2010 було зроблено запис № 185 про реєстрацію права власності за ТзОВ «Торговий дім «Галичина-Транс».
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 26.03.2013 на підставі рішення ДПІ у м. Трускавці Львівської області про опис майна у податкову заставу від 19.02.2013 державним реєстратором внесено запис про податкову заставу майна, зареєстрованого за боржником - ТОВ «Торговий дім «Галичина-Транс», та заборону його відчуження.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2013 по справі №9/38 рішення господарського суду Львівської області від 30.03.2010 скасовано, у позові відмовлено.
04.09.2014 за заявою позивача державним реєстратором Трускавецького міського управління юстиції було прийнято рішення №15573426 про скасування реєстрації права власності на приміщення за ТОВ «Торговий дім «Галичина-Транс» та перенесено відомості про реєстрацію іпотеки і обтяження відносно предмета іпотеки до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
18.05.2015 позивач подав заяву до реєстраційної служби Трускавецького міського управління юстиції про реєстрацію прав та їх обтяжень №140-5-1-00/8-1997 щодо поновлення реєстрації права власності на земельну ділянку та приміщення за ОСОБА_2 на підставі постанови Львівського апеляційного господарського суду по справі №9/38 від 12.03.2013.
За результатами її розгляду державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України було прийнято рішення від 22.05.2015 №21492947 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень на тій підставі, що заяву подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна. Інших зауважень державним реєстратором не зазначено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, та їх обтяжень визначає Закон № 1952-IV.
Відповідно до наданих у частини першої статті 2 Закону № 1952-IV термінів, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація) це - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1952-IV орган державної реєстрації прав проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.
Повноваження державного реєстратора встановлені частиною 2 статті 9 Закону №1952-IV, до яких, зокрема, належать прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та про відмову в державній реєстрації.
Порядок проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень встановлений частиною першою статті 15 Закону № 1952-IV та полягає в наступному:
1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;
2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;
3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;
4) внесення записів до Державного реєстру прав;
5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;
6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 19 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав та обтяжень проводиться у тому числі на підставі рішень судів, що набрали законної сили.
Виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень визначено частиною першою статті 24 вищезазначеного Закону, відповідно до якої у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: заяву про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого манна, подано після державної реєстрації обтяжень, встановлених щодо цього майна, крім випадків, встановлених частиною дев'ятою статті 15 цього Закону (п.5).
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1952-IV, відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.
Аналогічна норма міститься й у пункті 28 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17.10.2013 (далі - Порядок №868), який передбачає, що державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку реєстрації).
Пунктом 15 Порядку реєстрації передбачено, що під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності обтяжень на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.
Як було зазначено вище, підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало встановлення Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України факту подачі Банком заяви про державну реєстрацію прав, пов'язаних з відчуженням нерухомого майна, після державної реєстрації обтяження податковою заставою, встановленого для цього майна.
Враховуючи зміст вищенаведених норм, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що наявність в Реєстрі запису про заборону відчуження майна є перешкодою для здійснення державним реєстратором реєстраційних дій до того часу, поки таке обтяження не буде зняте.
Таким чином державним реєстратором Управління державної реєстрації Міністерства юстиції України правомірно відмовлено в здійсненні реєстраційних дій на підставі заяви Банку від 18.05.2015.
Щодо вимог позивача про зобов'язання Трускавецьке МУЮ Львівської області та Міністерство юстиції України вжити заходи по реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення будівлю та земельну ділянку, Верховний Суд зазначає таке.
Діючим законодавством України визначено процедуру державної реєстрації речових прав на нерухоме майно органами державної реєстрації прав за заявницьким принципом.
Водночас при проведенні державної реєстрації прав та їх обтяжень державний реєстратор відповідно до встановленого Законом N 1952-IV порядку рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації приймає на власний адміністративний розсуд, тобто має певні дискреційні повноваження.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями розуміються повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим з даних обставин.
Суд не може підміняти собою чи перебирати на себе функції суб'єктів владних повноважень у сфері адміністративного управління. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання Трускавецьке МУЮ Львівської області та Міністерство юстиції України вжити заходи по реєстрації за ОСОБА_2 права власності на нежитлове приміщення будівлю та земельну ділянку є формою втручання в дискреційні повноваження відповідачів, виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому суди правомірно відмовили в її задоволенні.
Такий висновок відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №817/2297/14.
В частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції не оскаржувалося сторонами до суду апеляційної інстанції, а отже відповідно до статті 341 КАС України не переглядається в цій частині в суді касаційної інстанції.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Львівської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» залишити без задоволення.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 22.02.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.08.2016 у справі № 813/5734/15 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
І.В. Саприкіна
Л.В.Тацій