Справа № 580/2819/19 Суддя (судді) першої інстанції: В.А. Гайдаш
18 грудня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Сорочка Є.О.,
Шурка О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просив:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо не зарахування позивачу до загального трудового стажу періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982;
- зобов'язати відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії із зарахуванням з 01.04.2019, у зв'язку із збільшенням загального трудового стажу позивача періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, при цьому, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Так, у відповідності до положень ч. 1 ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач має загальний страховий стаж 37 років 05 місяців 14 днів.
До загального страхового стажу позивача не зарахований період навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982.
27.03.2019 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити перерахунок його пенсії та зарахувати вказаний вище період навчання до загального страхового стажу. До заяви додав архівну довідку від 06.02.2019 № 244/12/8-19, яка видана навчальним закладом «Таврическая академия (структурное подразделение) Федерального государственного автономного учреждения высшено образования «Крымский Федеральний Университет имени В.М. Вернадского».
Листом відповідача від 07.05.2019 № 42056/03-02, позивачу відмовлено в зарахуванні вказаного періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982, через не підтвердження його належними документами, оскільки надані позивачем довідки щодо цього періоду навчання видані організацією, яка знаходиться на тимчасово окупованій території, тобто, є недійсними і не створюють правових наслідків.
Не погоджуючись із такими діями та прийнятим рішенням пенсійного органу, вважаючи їх протиправним та такими, що порушують законні права та інтереси, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з наступного:
- у відповідача відсутні будь які підстави для зарахування періоду навчання позивача на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982 до загального страхового стажу на підставі поданої архівної довідки оскільки, навчальний заклад, який видав позивачу архівну довідку знаходиться на непідконтрольній українській владі території, довідка засвідчена печаткою «Таврическая академия (структурное подразделение) Федерального государственного автономного учреждения высшено образования «Крымский Федеральний Университет имени В.М. Вернадского», а тому, така довідка не може братися до уваги як відповідачем, так і судом у вирішенні спірних правовідносин.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Тобто підставою для призначення чи перерахунку пенсії є відповідна заява пенсіонера.
Згідно з п. 4.1 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійний фонд України від 25.11.2005 № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію.
Умови і порядок призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами України.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Нормами ч. 2, ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі положеннями ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, підпунктом 2 пункту 2.1. розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (із змінами), до заяви про призначення пенсії за віком додають, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
У свою чергу, відповідно до п. 8 Порядку № 637, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Під час розгляду даної справи в суді першої інстанції було досліджено, що позивач, звертаючись до пенсійного органу, надав архівну довідку від 06.02.2019 № 244/12/8-19, видану навчальним закладом «Таврическая академия (структурное подразделение) Федерального государственного автономного учреждения высшено образования «Крымский Федеральний Университет имени В . М. Вернадского».
Слід звернути увагу на те, що Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VІІ, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: 1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України; 3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.
Згідно з нормами п. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом; будь-який акт, рішення, документ, виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, не підлягають реєстрації та виконанню.
Проте, колегія суддів вважає, що під час прийняття оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не було враховано наступного.
Отже, дійсно, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом з цим, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй у підготованому документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії», зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Крім того, Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.
У рішенні від 08.07.2004 у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», Європейський суд з прав людини, задовольняючи позов до Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за ст. 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Неприпустимість визнання деяких документів, які були видані на території, неконтрольованій законною владою, недійсними та такими, що не набули законної сили, підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яка викладена в рішенні у справі «Лоізіду проти Туреччини».
Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: «Суд відмічає, що за наявності фактично існуючих незаконних утворень на території неконтрольованій законною владою міжнародне право визнає законність деяких юридичних домовленостей та дій, наприклад, реєстрація народження, смерті або шлюбу, наслідки яких можуть бути проігноровані лише на шкоду жителям тієї чи іншої території».
При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає можливим та доречним у даному випадку застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, та тимчасово окупованій території як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину України.
У свою чергу, позивачем вчинено усі дії щодо доведення трудового стажу (навчання в університеті). Відсутність у позивача можливості надати відповідну довідку внаслідок знаходження архіву учбового закладу на тимчасово окупованій території, не позбавляє позивача права на отримання/перерахунок пенсії.
Те, що відповідач, у зв'язку із тимчасовою окупацією АР Крим позбавлене можливості провести перевірку відповідності запису довідки первинним документам, не має покладати надмірного тягаря та обов'язку на позивача, оскільки довідка видана у певній мірі належним органом та містить необхідні реквізити та відомості для встановлення певних важливих для розгляду заяви позивача фактів, не враховуючи обставини її видання органом, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 23 січня 2018 року у справі № 583/392/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 234/3038/17, від 11 грудня 2018 у справі № 360/1628/17, від 17 липня 2019 року у справі № 302/757/17-а
Факт знаходження підприємств/установ на тимчасово окупованій території України та неможливість проведення відповідачем перевірки наданих позивачем додаткових документів, на думку суду, не може позбавляти права позивача на отримання пенсії, оскільки з Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що відмова пенсійного органу у розгляді поданої позивачем для перерахунку пенсії довідки № 244/12/8-19 від 06.02.2019 є неправомірною, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Проте, стосовно позовної вимоги про зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок пенсії із зарахуванням з 01.04.2019, у зв'язку із збільшенням загального трудового стажу позивача періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.198., колегія суддів враховує таке.
У випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У разі, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Важливо розуміти, що дискреційні повноваження - це, насамперед, сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за органом виконавчої влади, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши орган виконавчої влади дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу певну свободу розсуду при прийнятті рішення.
Таким чином, суд не наділений повноваженнями підміняти собою суб'єкт владних повноважень при прийнятті певного рішення та не може втручатись у дискреційні повноваження такого суб'єкта.
Втручання суду в повноваження суб'єкта публічної влади можливе лише тоді, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи законодавства, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.
Оскільки прийняття рішення про перерахунок пенсії та включення до стажу певних складових є дискреційним обов'язком органів Пенсійного фонду, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише з тієї підстави, що довідка видана на тимчасово окупованій території, та не розглядав її та додані документи по суті, наявність/відсутність інших підстав для перерахунку пенсії позивачу, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства для його здійснення.
За таких обставин вищезазначена позовна вимога позивача є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не підлягає задоволенню.
У свою чергу, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України, передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з огляду на що, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне для повного захисту прав позивача зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та додані до неї документи про здійснення перерахунку пенсії із зарахуванням з 01.04.2019, у зв'язку із збільшенням загального трудового стажу позивача періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто, для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності), суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Доводи апеляційної скарги частково спростовують висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, не враховано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення даного спору, що призвело до помилкового вирішення справи, а тому, рішення суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Оскільки, колегія суддів дійшла до висновків про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та часткового задоволення позовних вимог, наявні підстави для нового розподілу судових витрат на сплату судового збору, що понесені позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги, згідно з приписами ст. ст. 139, 322 КАС України. При зверненні до суду першої інстанції, позивачем було сплачено 768,40 грн., за подання апеляційної скарги - 1152,60 грн., що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 243, 315, 317, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16.10.2019 - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального трудового стажу періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.03.2019 щодо здійснення перерахунку пенсії із зарахуванням з 01.04.2019, у зв'язку із збільшенням загального трудового стажу позивача періоду навчання на денному відділенні географічного факультету Сімферопольського державного університету імені Фрунзе з 01.09.1976 по 15.11.1979 та з 01.09.1980 по 08.06.1982.
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетний асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору в суді першої та апеляційної інстанцій в розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна гривня)
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Є.О. Сорочко
О.І. Шурко