м. Вінниця
12 грудня 2019 р. справа № 120/2830/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Дончика В.В.,
за участю:
секретаря судового засідання: Литвина Д.С.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Богданової С.Д.,
представника відповідача: Балік О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
04.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Шаргородського об'єднаного Управління пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - Шаргородське ОУПФ) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що з 27.02.2014 року отримує пенсію за віком на пільгових умовах. На своє звернення до відповідача в квітні 2019 року із заявою про перерахунок пенсії, із врахуванням заробітної плати за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року та трудового стажу з 01.06.2000 року по 11.11.2001 року, отримав відмову №23-к від 25.04.2019 року.
В подальшому, 26.06.2019 року позивач повторно звернувся із заявою до відповідача, з вимогою вирішити питання про врахування заробітної плати та періоду роботи при розрахунку розміру пенсії. Відповіді на вказане звернення позивач не отримав, в той час, як на його адресу надійшла відмова в задоволенні його заяви ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області №2052/К-10 від 06.08.2019 року.
Позивач вважає такі дії неправомірними та такими, що суперечать нормам чинного пенсійного законодавства та грубо порушують його права на належний соціальний захист передбачений ст. 46 Конституції України, у зв'язку з чим, звернувся до суду з цим позовом в якому просив:
- визнати бездіяльність Шаргородського ОУПФ у врахуванні отриманої ним заробітної плати за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року для призначення пенсії протиправною та зобов'язати Шаргородське ОУПФ зарахувати отриману ним заробітну плату за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року та трудовий стаж з 01.06.2000 року по 11.11.2001 року для призначення пенсії і перерахувати пенсію за віком на пільгових умовах з дня звернення про призначення пенсії.
Ухвалою суду від 27.09.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 21.10.2019 року замінено первинного відповідача у справі - Шаргородське ОУПФ на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
05.11.2019 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач зазначив, що доводи, наведені у адміністративному позові не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а тому не можуть буди задоволені. Зокрема вказує, що згідно заяви позивача та наданих ним архівних довідок Дарницької районної в місті Києві адміністрації по “Мрія-Буд”, управлінням було зараховано до загального стажу період його роботи з 16.06.2000 року по 06.11.2001 рік.
Щодо вимоги врахувати при обчисленні пенсії заробітну плату за період роботи з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року, зазначали, що відповідно до абз. 5п. 1 ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення; пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Враховуючи відсутність в системі даних персоніфікованого обліку інформації про отримувану заробітні плату позивачем в період з 01.07.2000 року по 31.12.2003 рік, підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні.
Ухвалою суду від 08.11.2019 року розгляд справи призначено до розгляду в судове засідання, з повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 22.11.2019 року в задоволенні клопотання представника ГУ ПФУ у Вінницькій області про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, - відмовлено.
Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 26.11.2019 року, оголошено перерву в судовому засіданні до 12.12.2019 року.
В судовому засіданні позивач та його представник, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві просили адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні вказала, що спірний період 01.06.2000 року-11.11.2001 року зараховано до трудового стажу позивача. Крім того, зазначила, що згідно оновлених даних персоніфікованого обліку Форма ОК-5, підтверджується інформація про нарахування позивачу заробітної плати в період 2000-2003 роках. В зв'язку з чим, представник відповідача вважає, що на даний час в цій частині також відсутній предмет спору.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що ОСОБА_1 відповідно до Протоколу № 119 від 15.12.2014 року Управління ПФУ у Чернівецькому районі отримує пенсію за віком.
29.03.2019 року та 26.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Шаргородського ОУПФ та Чернівецького сектору обслуговування громадян ГУ Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявами про перерахунок пенсії №128 та №242, відповідно.
Листом № 23-К від 25.04.2019 року Шаргородське ОУПФ України відмовило в задоволенні заяви про перерахунок розміру пенсії, пославшись на те, що страховий стаж обраховано вірно, згідно записів трудової книжки, та відсутність підстав враховувати заробітну плату за 2000-203 роки, в в'язку із відсутністю відомостей про це в системі персоніфікованого обліку.
Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області листом № 2052/К-10 від 06.08.2019 року повідомило про зарахування періоду роботи позивача з 16.06.2000 року по 06.11.2001 року до страхового стажу. В той же час, повідомили про неможливість врахувати заробітну плату, в зв'язку із відсутністю відомостей про це в системі персоніфікованого обліку.
Не погодившись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись щодо заявленого позову в контексті спірних правовідносин, суд керується та виходить з наступного.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина перша статті 24 Закон №1058 визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частина друга цієї статті вказує, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно пунктів 1 та 2 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно матеріалів справи, встановлено, що трудова книжка позивача не містить інформації про період його роботи в 2000-2001 роках.
В той же час, періоди його роботи у ТОФ "Ратон" підтверджені архівною довідкою, виданою Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією № 101-101/К-738-1213 від 02.05.2019 року, копія якої надана позивачем в додатках до заяви про перерахунок пенсії в червні 2019 року.
Відомості зазначеної архівної довідки слугували підставою для зарахування цих періодів роботи позивача до трудового стажу, про що свідчить відповідь Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 2052/К-10 від 06.08.2019 року та відомості з ІКІС ПФУ: Підсистема Призначення та виплати пенсії (а.с. 173).
Таким чином, відповідачем самостійно, за результатом розгляду заяви позивача, враховано період його роботи у ТОВ "Ратон" та страхового стажу, а тому позов в цій частині є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки твердження позивача про протиправну бездіяльність відповідача не відповідають фактичним обставинам справи.
Крім того, слід наголосити, про безпідставність вимоги позивача зарахувати стаж роботи саме з 1 червня 2000 року по 11 листопада 2001 року, оскільки згідно відомостей архівної довідки, виданої Дарницькою районною в м. Києві державною адміністрацією № 101-101/К-738-1212 від 02.05.2019 року, позивача прийнято на роботу згідно Наказу №2-к від 16.06.2000 року з 16 червня 2000 року та звільнено з роботи з 06.11.2001 року Наказом 107-к від 6.11.2001 року. В той же час, докази на підтвердження періодів роботи з 1.06.2000 року по 16.06.2000 року та з 6.11.2001 року по 11.11.2001 року, позивачем не надаються.
Щодо позовної вимоги в частині врахування заробітної плати при розрахунку розміру пенсії за періоди роботи з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року, слід вказати наступне.
Згідно п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст.36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Статтею 21 Закону №1058-IV врегульовані питання персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Частиною першою статті 21 цього Закону передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.
Відповідно до ч.2 ст.21 Закону №1058-IV, на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.
Згідно п.1 ч.2 ст.22 Закону №1058-IV, відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім'ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом, надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим Законом та Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій, надання аудитору, який відповідно до цього Закону здійснює аудит Накопичувального фонду, обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно ч.1 ст.40 Закону №1058-IV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04.06.1998 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно пункту 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов'язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до п.5 Положення №794, персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).
Пунктом 6 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України “Про інформацію” має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї Постанови.
Згідно п.7 Положення №794, уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.
Пунктами 9.1-9.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України №16-6 від 19.10.2001 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.11.2001 за №998/6189 (далі-Інструкція) визначено поняття організації персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
З аналізу наведених вище норм вбачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).
Постановою правління Пенсійного фонду України № 10-1 від 18.06.2014 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 8 липня 2014 р. за № 785/25562 затверджено "Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування".
Пункт 2 цього Порядку (в редакції чинній з 18.06.2014 року по 12.06.2018 року) передбачав, що індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі на паперових носіях за формою згідно з додатком 1 (Форма ОК-5) або додатком 2 (Форма ОК-7) до цього Положення.
В редакції чинній з 12.06.2018 року пункт 6 Порядку визначав, що інформація з Реєстру застрахованих осіб формується та надається за такими формами індивідуальні відомості про застраховану особу - згідно з додатками 3 - 5 (форми ОК-2, ОК-5, ОК-7) до цього Положення.
Відповідно до пункту 2.1 "Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 року, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку, надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 , а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
В ході розгляду справи, судом було встановлено, що до заяви про перерахунок пенсії позивачем надана довідка форми ОК-5 зміст якої свідчив про існування інформації щодо ОСОБА_1 в реєстрі застрахованих осіб в період з 2000 року по 2003 рік, включно. Зазначені відомості також підтверджуються довідкою форми ОК-5 витребуваною судом у відповідача під час розгляду справи.
Вказані обставини дають підстав здійснити висновок про безпідставність відмови відповідача зарахувати отримувану позивачем заробітну плату в період 2000-2003 роках, а відтак позов в цій частині підлягає до задоволення.
Позиція відповідача щодо самостійного врахування вказаної інформації, а відтак відсутністю предмету спору в цій частині є безпідставною, оскільки вимогою позивача є перерахунок розміру пенсії з урахування заробітної плати за вказаний період, в той же час, відомостей про здійснення такого перерахунку суду, станом на час вирішення справи, надано не було.
З огляду на вищезазначене, з метою захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з урахування отримуваної ним заробітної плати в період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року.
В той же час, визначаючись щодо дати з якої підлягає перерахунок пенсії позивача, слід вказати наступне.
Стаття 45 Закону 1058 визначає строки призначення (перерахунку) та виплати пенсії.
Згідно частини 4 цієї статті перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п'ятою статті 48 цього Закону, провадиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.
Згідно матеріалів справи, позивач із заявою про перерахунок пенсії до відповідача вперше звернувся 29.03.2019 року, таким чином, враховуючи норми Закону 1058, датою з якої слід здійснити такий перерахунок є 01.04.2019 року.
Вимога відповідача здійснити перерахунок пенсії з моменту її призначення є безпідставною, оскільки матеріали його пенсійної справи не містять відомостей, які б обумовлювали можливість враховувати заробітну плату в період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року, до моменту його звернення в 2019 року із заявою про перерахунок пенсії. Натомість, в матеріалах пенсійної справи, з моменту призначення пенсії до часу звернення із заявою про перерахунок пенсії, в формах ОК-5, що відображають відомості в системі даних персоніфікованого обліку інформація про отримувану заробітну плату позивачем в період з 01.07.2000 року по 31.12.2003 рік відсутня, а відтак в задоволенні позову в цій частині слід також відмовити.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Частина третя статті 139 КАС України визначає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 768,40 грн., згідно квитанції №0.0.1452960204.1 від 02.09.2019 року, з огляду на часткове задоволення позову, необхідно стягнути на користь позивача сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 384,20 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Щодо стягнення на користь позивача витрат понесених ним на правову допомогу адвоката у сумі 3000 грн., суд зазначає наступне.
В силу частин 2 та 3 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано квитанцію № 148 від 12.12.2019 року.
В той же час, до суду надано опису робіт, виконаних адвокатом, будь-якого розрахунку щодо затраченого адвокатом часу на виконані роботи не зазначено. Крім того, у поданих документах жодним чином не обґрунтовано заявлену фахівцем у галузі права та адвокатом вартість послуг з посиланням на первинні документи.
Згідно з позицією, сформульованою Верховним Судом у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, зазначається, що з огляду на запровадження нових правил відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, для підтвердження та обґрунтування розміру витрат на правничу допомогу необхідне приведення укладених до 15 грудня 2017 року договорів у відповідність до вимог діючого КАС України та доведення відображення фахівцем у галузі права та адвокатом доходів, отриманих від незалежної професійної діяльності, як самозайнятої особи шляхом надання доказів ведення Книги обліку доходів та витрат, затвердженої наказом Міндоходів від 16 вересня 2013 року № 481 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення», зареєстрованим у в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 року за № 1686/24218.
Враховуючи те, що наданими до суду документами обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у конкретній адміністративній справі не підтверджено належними та допустимими доказами, суд дійшов висновку, що судові витрати на правову допомогу не підлягають стягненню з відповідача суб'єкта владних повноважень.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно вирішення питання про компенсацію витрат на правничу допомогу Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд також зазначив, що підприємство-заявник уклало договір з юридичною фірмою щодо її гонорару, який можна порівняти з угодою про умовний адвокатський гонорар. Така угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), № 31107/96).
Суд також враховує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Аналогічна правова позиція висловлена у поставі Верховного Суду від 18.10.2018 по справі №813/4989/17.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволення вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Шаргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням заробітної плати за період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 , з урахування отримуваної ним заробітної плати в період з 01.01.2000 року по 31.12.2003 року, з 01.04.2019 року.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403) в сумі 384,20 (триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403).
Копію рішення у повному обсязі виготовлене 17.12.2019 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович