ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 грудня 2019 року № 640/22738/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К., при секретарі судового засідання Мині І.І., за участі представника позивача - Гром А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовомМіністерства оборони України
доДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
провизнання протиправною та скасування постанови, зобов'язання вчинити дії,
Міністерство оборони України (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесену в рамках виконавчого провадження ВП№60109889 від 29.10.2019 про накладення штрафу на Міністерство оборони України в розмірі 5100 грн.;
- зобов'язати старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про закінчення виконавчого провадження №60109889 у зв'язку з самостійним виконанням рішення від 13.09.2019 №122.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийнятої постанови про накладання штрафу, оскільки рішення суду виконано.
Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, у встановлений судом строк відзив на позовні вимоги не подано.
Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Згідно рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2019 у справі №826/8398/18:
«Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) в частині не подання до Міністерства оборони України висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
3. Зобов'язати Одеський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) подати в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві”, до Міністерства оборони України висновок щодо виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, з урахуванням висновків суду, наведених в мотивувальній частині даного рішення.
4. Зобов'язати Міністерство оброни України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової варти працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.
5. В іншій частині позовних вимог відмовити.»
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2019 рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2019 залишено без змін.
На виконання вказаного рішення, Окружним адміністративним судом м. Києва видано виконавчі листи по справі №826/8398/18.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.09.2019 відкрито виконавче провадження №60109889 з примусового виконання виконавчого листа №826/8398/18, виданого 12.07.2019 Окружним адміністративним судом м. Києва про зобов'язання Міністерства оброни України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022) розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової варти працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду
В подальшому, Міністерством оборони України направлено до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України заяву від 18.10.2019 №248/7355 про закінчення виконавчого провадження №60109889 у зв'язку з фактичним виконанням в повному обсязі судового рішення.
Водночас, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийнято постанову від 29.10.2019 №30109889 про накладення штрафу на боржника - Міністерство оборони України штрафу за невиконання рішення суду в розмірі 5100 грн.
Вважаючи вказану постанову про накладення штрафу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а виконавче провадження таким, що підлягає закриттю, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження” (у редакції чинній на час прийняття спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження” відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України “Про виконавче провадження” заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 63 Закону України “Про виконавче провадження” за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 75 Закону України “Про виконавче провадження” у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.03.2019 у справі №826/8398/18 позов ОСОБА_1 задоволено частково: зобов'язано Міністерство оброни України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013р. №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової варти працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності, з урахуванням висновків суду.
Отже механізм призначення та виплати судом визначений таким, що повинен відповідати Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні збори чи проходження служби у військовому резерві” затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.
Як вбачається з матеріалів справи, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було розглянуто подані документи та прийнято рішення.
Відповідно Витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.09.2019 №122 комісією вказано, заявником не подано копію військового квитка, що унеможливлює визначення його належності до Збройних Сил, заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення, у зв'язку з чим відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , що при розгляді поданих документів комісією було враховано позицію Верховного Суду зазначену в постанові від 10.04.2019 у справі № 822/220/18 в аналогічних правовідносинах.
Таким чином, Міністерством оборони України виконано рішення суду, яким було зобов'язано останнього прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні збори чи проходження служби у військовому резерві”.
При цьому судовим рішенням не було зобов'язано Міністерство оборони прийняти певне рішення, оскільки в рішення суду наведено визначення «розглянути питання щодо призначення» а не «прийняти рішення про виплату».
Як вбачається з матеріалів справи, заявою про закінчення виконавчого провадження від 18.10.2019 №248/7355 було повідомлено відповідача про виконання рішення суду самостійно до моменту відкриття виконавчого провадження.
Разом з тим, 29.10.2019 державним виконавцем, на підставі ст.ст.63, 75 Закону України “Про виконавче провадження”, прийнято постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн.
Таким чином, підстави, які слугували для прийняття оскаржуваної постанови не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Враховуючи, що комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було розглянуто подані документи та прийнято рішення, суд доходить висновку про необґрунтованість оскаржуваної постанови про накладення штрафу від 29.10.2019 ВП №60109889.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винести постанову про закінчення виконавчого провадження №60109889 у зв'язку з самостійним виконанням рішення від 13.09.2019 №122, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, діяльність Міністерства юстиції України (Департамент Державної виконавчої служби) є дискреційними повноваженнями та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Під дискреційними повноваженнями суд розуміє сукупність прав та обов'язків, закріплених у встановленому законодавством порядку за відповідачем, які він застосовує на власний розсуд. Наділивши державний орган дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Право Департаменту Державної виконавчої служби винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 60109889 у зв'язку з фактичним виконанням рішення є дискреційним повноваженням, а тому задоволення позовної вимоги про зобов'язання відповідача винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 60109889 у зв'язку з фактичним виконанням рішення, є формою втручання в дискреційні повноваження державного органу.
Абзацом 2 ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Крім того суд зауважує, що з приписів норм діючого права виходить неприпустимість підміни судом суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за відповідними критеріями.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 Комітету Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Ради Європи 11.05.1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Отже, дискреційним є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пункту 4 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
З огляду на наведене, суд, з метою повного та належного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом зобов'язання старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути заяву Міністерства оборони України про закриття виконавчого провадження №60109889.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 77, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1.Позов Міністерства оборони України задовольнити частково.
2.Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України №60109889 від 29.10.2019р.
3. Зобов'язати старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути заяву Міністерства оборони України від 19.09.2019р. про закриття виконавчого провадження №60109889.
4. В решті позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Повний текст рішення складено 18.12.2019.
Суддя С.К. Каракашьян