ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
17 грудня 2019 року м. Київ № 826/1926/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Луньо Іллі Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
установив:
У лютому 2016 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука Ігоря Григоровича (Уповноважена особа), в якому, з урахуванням заяви про зміну (уточнення) позовних вимог від 27.06.2017, просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженої особи від 13.11.2015 №56/1-ос в частині визнання нікчемним договору банківського рахунку від 09.09.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції» (ПАТ «Банк «Національні інвестиції»);
- зобов'язати Уповноважену особу Луньо Іллю Вікторовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 , як вкладника, яка має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк «Національні інвестиції» за рахунок Фонду.
В обґрунтування адміністративного позову зазначила про протиправність оскаржуваного рішення та наявність підстав для включення ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Банк «Національні інвестиції» за рахунок Фонду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.02.2016 зупинено провадження у справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності (конституційності) Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (Закон №4452-VI) положенням статті 6, частини першої статті 8, частини четвертої статті 13, статей 21, 22, частин першої, четвертої, п'ятої статті 41 Конституції України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2017 провадження у справі поновлено.
На підставі рішення зборів суддів Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017 та згідно з розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.10.2017, справу передано на автоматичний розподіл справ між суддями.
15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), шляхом його викладення в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Тобто, розгляд даної справи після 15.12.2017 здійснено відповідно до приписів нової редакції КАС України.
Так, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.03.2018 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду.
У судовому засіданні 17.09.2018 судом залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.11.2019 замінено відповідача у справі №826/1926/16, а саме, Уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції» Волощука Ігоря Григоровича його правонаступником - Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк «Національні інвестиції» Луньо Іллєю Вікторовичем.
20.06.2018 Уповноважена особа подала до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнано та висловлено прохання в задоволенні позову відмовити, оскільки кошти, які обліковуються на рахунку позивача, відображені на такому рахунку внаслідок вчинення нікчемного правочину. За таких обставин, в Уповноваженої особи відсутні підстави для включення позивача до переліку рахунків вкладників, з огляду на положення Закону №4452-VI.
В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог та надані у справу докази.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував.
Представники третьої особи в судові засідання не з'являлися, причини неявки не повідомляли, хоча про дату, час та місце їх проведення Фонд повідомлявся належним чином.
Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд на підставі частини дев'ятої статті 205 КАС України ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.
Зокрема, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи від 13.11.2015 №56/1-ос в частині визнання нікчемним договору банківського рахунку від 09.09.2015, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Національні інвестиції», - виходячи з такого.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 157 КАС України, в редакції до 15.12.2017, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Аналогічні положення пункту першого частини першої статті 157 КАС України в редакції до 15.12.2017, містяться в пункті першому частини першої статті 238 КАС України в редакції з 15.12.2017.
Як встановлено судом, 09.09.2015 між ПАТ «Банк «Національні інвестиції» та ОСОБА_1 укладений договір банківського рахунку №27110980/11/Т, відповідно до якого банк відкриває клієнту поточний рахунок № НОМЕР_1 та здійснює його розрахункове та касове обслуговування. Згідно пункту 1.2 цього договору Банк зобов'язується приймати та зараховувати грошові кошти, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунку та здійснювати інші операції.
Крім того, 26.02.2015 між позивачем та ОСОБА_3 укладено договір про надання безвідсоткової позики, відповідно до якого позикодавець зобов'язується надати позичальнику безвідсоткову позику, а останній зобов'язується повернути її позикодавцеві.
Відповідно до платіжного доручення від 17.09.2015 №763402 з призначенням платежу «повернення безвідсоткової позики зг. Договору б/н від 26.02.2015 без ПДВ. Не пов'язано з підприємницькою діяльністю» ОСОБА_3 повернуто позивачу суму позики у розмірі 201500 грн, що підтверджується випискою по особовому рахунку позивача № НОМЕР_1 у ПАТ «Банк «Національні інвестиції».
Разом з тим, на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) стосовно ПАТ «Банк «Національні інвестиції» розміщено наступну інформацію.
На підставі постанови Правління Національного банку України від 17.09.2015 №613 «Про віднесення ПАТ «Банк «Національні інвестиції» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17.09.2015 №172 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Банк «Національні інвестиції» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Згідно з даним рішенням у АТ «Банк «Національні інвестиції» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора АТ «Банк «Національні інвестиції», визначені статтями 37-39 Закону №4452-VI, начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку І.Г. строком на три місяці з 18.09.2015 до 17.12.2015 включно.
22.09.2015 Уповноваженою особою винесено наказ «Про перевірку вкладів фізичних осіб», яким зобов'язано здійснити в ПАТ «Банк «Національні інвестиції» перевірку документів, пов'язаних з укладанням банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації договорів банківського вкладу (депозиту) та договорів банківського рахунку (поточних рахунків, в тому числі карткових) з вкладниками, а також обставин зарахування грошових коштів на рахунки таких осіб для визначення підстав можливого обмеження уповноваженою особою здійснення банком на час тимчасової адміністрації банківських операцій щодо виплати коштів вкладникам.
22.09.2015 Уповноваженою особою винесено наказ «Про організаційні заходи щодо перевірки договорів», яким зобов'язано здійснити в ПАТ «Банк «Національні інвестиції» перевірку договорів (інших правочинів), укладених ПАТ «Банк «Національні інвестиції» за період з 18.09.2014 до 18.09.2015, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 Закону.
Суд встановив, що 05.11.2015 протоколом 1/4 засідання комісії з перевірки вкладів фізичних осіб, укладених ПАТ «Банк «Національні інвестиції», за період з 18.09.2014 до 18.09.2015, затверджено результати перевірки, якою виявлено правочини (в т.ч. договори) за вкладними операціями, що є нікчемними згідно пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, перелік яких наведено в додатку №1, 2 до цього протоколу.
11.11.2015 протоколом 4 засідання комісії з перевірки правочинів (в т.ч. договорів), укладених АТ «Банк «Національні інвестиції», за період з 18.09.2014 до 18.09.2015, затверджено результати перевірки, оформлені протоколом №1/4 від 05.11.2015, якою виявлено правочини (в т.ч. договори) (додаток №1, 2), що є нікчемними згідно пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI; запропоновано Уповноваженій особі видати відповідний наказ, щодо виявлення правочинів (в т.ч. договорів) які є нікчемними згідно пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, та щодо застосування наслідків такої нікчемності (додаток №3).
13.11.2015 Уповноваженою особою винесено наказ №56/1-ос «Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)».
Згідно витягу з додатку №1 до наказу від 13.11.2015 Уповноваженої особи у якому міститься Перелік операцій, правочинів, договорів, які визнано нікчемними згідно пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, до нікчемних правочинів віднесено операцію щодо перерахування 17.09.2015 грошових коштів з поточного рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_3 на поточний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з призначенням платежу «Повернення безвідсоткової позики зг. Договору б/н від 26.02.2015 без ПДВ. Не за ЦП. Не пов'язано з підприємницькою діяльністю».
Повідомленням від 02.12.2015 №4764/03 Уповноважена особа повідомила позивачу, що правочин від 17.09.2015 щодо перерахування грошових коштів в сумі 201500 грн з поточного рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_2 на поточний рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 з призначенням платежу «Повернення безвідсоткової позики зг. Договору б/н від 26.02.2015 без ПДВ. Не за ЦП. Не пов'язано з підприємницькою діяльністю» є нікчемним з підстав, передбачених пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, через здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Вважаючи рішення (наказ) відповідача про визнання правочину нікчемним, протиправним та таким, що порушує його права та законні інтереси, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Відповідно до частин першої, шостої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд).
В той же час, згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику ЄСПЛ як джерело права.
Змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні ЄСПЛ від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №29458/04 та №29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява №7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися «судом, встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Так, відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частин першої, третьої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Адміністративні суди не розглядають позовні вимоги, які є похідними від вимог у приватно-правовому спорі і заявлені разом з ними, якщо цей спір підлягає розгляду в порядку іншого, ніж адміністративне, судочинства і знаходиться на розгляді відповідного суду.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість, визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
За правовим висновком Великої Палати Верховного Суду позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення (наказу) Уповноваженої особи про нікчемність правочину не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства, зважаючи на таке.
Згідно із частинами першою, другою, десятою статті 38 Закону №4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону №4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частина друга статті 215 Цивільного кодексу України та частина третя статті 38 Закону №4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього Закону перевірка правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.
Такий правовий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у справах №809/316/16, №809/74/16, №910/12294/16, №910/24198/16 та №819/353/16.
Ключовим мотивом Великої Палати Верховного Суду було те, що рішення про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, яке прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб, тому ним не можуть порушуватися будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу. Звідси права позивачів в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
Крім того, правова природа такого рішення унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги про визнання протиправним і скасування рішення Уповноваженої особи про нікчемність правочину не можуть бути розглянуті в судовому порядку.
Отже, вирішуючи питання про віднесення до нікчемних правочинів певних договорів або транзакцій Уповноважена особа діє як орган управління банку, а не як суб'єкт владних повноважень, а тому позовні вимоги про оскарження такого рішення (наказу) Уповноваженої особи не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловила свою правову позицію з питань підсудності даної категорії справ. Наведене свідчить про наявність усталеної судової практики застосування вказаних вище норм процесуального права.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Приймаючи до уваги викладені обставини, суд доходить висновку про неможливість розгляду в порядку адміністративного судочинства позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи про визнання нікчемним правочину.
Згідно з частиною другою статті 238 КАС України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у загальній сумі 1102,40 грн згідно квитанцій, наявних в матеріалах справи та заявлено дві вимоги немайнового характеру.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначаються Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI.
Пунктом п'ятим частини першої статті 7 вказаного Закону передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Отже, питання про повернення сплаченої суми судового збору у розмірі 551,20 грн з Державного бюджету України може бути вирішено ухвалою суду окремо за клопотанням позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 238, 248, 256 КАС України,
ухвалив:
Провадження у справі №826/1926/16 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Лунньо Іллі Вікторовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк «Національні інвестиції» Волощука Ігоря Григоровича від 13.11.2015 №56/1-ос в частині визнання нікчемним договору банківського рахунку від 09.09.2015, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Банк «Національні інвестиції», - закрити.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя О.М. Чудак