ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 листопада 2019 року № 640/8378/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., за участю секретаря судового засідання Рябого І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомГромадянина Сомалі ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
до про Державної міграційної служби України, Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії,
за участю:
від позивача - ОСОБА_7 ;
від відповідачів - не з'явився;
Громадянин Сомалі ОСОБА_1 , діючи в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд:
- визнати неправомірним та скасувати наказ Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 13.11.2018 № 457 про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.04.2019 № 52-19 про відхилення скарги на рішення УДМС України в Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що він є громадянином Сомалі та перебуває за його межами, в Україні, у зв'язку з тим, що існувала загроза повернення його на територію Сомалі й він вимушений шукати захист в Україні з огляду на об'єктивні обставини, які викликали обґрунтовані побоювання за життя та здоров'я. Позивач народився та все життя прожив у Саудівській Аравії, але побоюється переслідування з боку терористичного угруповання "Аль-Шабаб", а також загрози загальнопоширеного насильства в ситуаціях внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини. Крім того, позивач зазначає, що влада Сомалі не здатна забезпечити захист йому від вищенаведених загроз.
Ухвалою суду від 09.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/8378/19 та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 03.09.2019.
02.09.2019 представником позивача ОСОБА_8 подано до суду відповідь на відзив, у якій остання просить суд задовольнити позов. Наголошувала на тому, що відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього Законом , не збирав належним чином та не аналізував навіть тих даних щодо ситуації в країні належності, які наявні у відкритих джерелах, підійшов до розгляду заяви позивача формально та упереджено. Звертає увагу і на те, що Державна міграційна служба України неправильно застосовує стандарти доказування, що призвело до неправильної оцінки доводів заявника і як результат - прийняття необґрунтованого рішення.
У судовому засіданні 02.09.2019 оголошено перерву до 03.10.2019.
05.09.2019 до суду від представника Державної міграційної служби України Карманського І.Б. надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останній просить суд відмовити у задоволенні позову. Пояснив, що заявником не було обґрунтовано наявність достовірних, правдоподібних, а також переконливих фактів щодо особистої неможливості перебування на території країни походження. Під час перебування на батьківщині та поза межами країни своєї громадянської належності заявник не зазнавав жодних переслідувань за ознаками раси, національності та громадянства (підданства). Зазначив, що заявником не надано жодних доказів та фактів здійснення над ним фізичного насильства, або здійснення будь-якого тиску відповідних органів країни походження, що унеможливлювало б його перебування на території країни походження. Іноземець не приймав участі у жодній релігійній, політичній, військовій чи громадській організації, утисків на батьківщині за релігією не зазнавав. У зв'язку з викладеним, вважає, що відсутні підстави вважати, що заявник має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Ухвалою суду, постановлено без виходу до нарадчої кімнати у підготовчому судовому засіданні 03.10.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у судове засіданні на 28.11.2019.
Представник позивача у судовому засіданні 28.11.2019 позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити.
Представники відповідачів у судове засіданні 28.11.2019 не прибули, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.
На підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 28.11.2019 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - громадянин Сомалі, місце народження Саудівська Аравія, м. Джидда, за національністю Хавадле, сповідує іслам. Прибув на Україну 28.09.2018 року, автомобільним сполученням, таємно та нелегально.
За отриманням захисту на території України звернувся у жовтні 2018 року, на момент звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на території України перебував нелегально.
За результатами розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту наказом Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 13.11.2018 № 457 відмовлено заявнику - громадянину Сомалі ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Зі змісту висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту від 13.11.2018 вбачається, що у Сомалі проживають численні родичі заявника (мати дружини, її брати та сестри), які мають відповідне житло, заявник не повідомляє інформації стосовно існування економічних труднощів для його родичів у місті Могадішо. Заявником не було повідомлено та доведено правдоподібних фактів наявності серйозної шкоди, які б дозволили визнати його особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до чинного законодавства.
Рішенням від 12.04.2019 № 52-19 Державна міграційна служба України відхилила скаргу громадянина Сомалі ОСОБА_1 на наказ УДМС в Київській області від 13.11.2018 № 457.
Не погодившись з рішеннями відповідачів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08.07.2011 N 3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон N 3671-VI).
За визначенням статті 1 Закону N 3671-VI:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 7 Закону N 3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Згідно зі статтею 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту" (29.04.2004) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими, правдоподібними, та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону N 3671-VI, поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Таким чином, особа, яка звертається з заявою про надання статусу біженця, повинна надати конкретні документи, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Як вбачається з матеріалів особової справи № 2018 KV 0290, остання не містить доказів переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також матеріали справи не містять таких доказів.
Також, позивачем взагалі не надано доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що позивач змушений був прибути до Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, у матеріалах справи відсутні.
Зі змісту протоколу співбесіди від 12.11.2018 вбачається, що позивач ніколи не був у Сомалі, батьки останнього проживають в Саудівській Аравії легально. Після закінчення терміну реєстрації у Саудівській Аравії, позивач покинув країну та авіасполученням прибув до Москви, з Москви - автомобільним транспортом разом з сім'єю прибув до України. Пояснив, що не має наміру повертатись у Сомалі, позаяк там війна, терористи і немає роботи. При цьому, заявник пояснив, що особисто йому у Сомалі нічого не загрожує, жодних погроз від терористичного угрупування "Аль-Шабаб" він не отримував. Змоги повернутись у Саудівську Аравію позивач не має, а у Сомалі у останнього немає будинку та роботи.
Відповідно до частин четвертої-сьомої статті 8 Закону N 3671-VI рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні.
Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.
На думку суду, актуалізована інформація по країні походження заявника не підсилює рівень обґрунтованості його заяви та не створює умов для розгляду його заяви по суті.
Суд вважає, що з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності свідчить про те, що останній не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними підпунктів 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що доводи позивача є безпідставними, позаяк останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця. Причини, які позивач вказав, щоб залишитись в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Також, судом встановлено, що до приїзду в Україну позивач перебував на території третьої безпечної країни і мав нагоду звернутися з приводу отримання відповідного статусу до органів державної влади цих країн.
Третя безпечна країна - це країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту (пункт 22 статті 1 Закону N 3671-VI)
Таким чином, позивач мав нагоду звернутися за захистом, однак не скористався своїм правом, що ставить під сумнів його можливе переслідування чи погрози на його адресу в країні постійного проживання.
Враховуючи викладене у сукупності, та зважаючи, що позивач не приймав участі у політичній чи релігійній діяльності, не був членом жодних організацій чи політичних партій, не приймав участі у демонстраціях проти влади, суд дійшов висновку, що побоювання, які виникли у заявника мають суто суб'єктивний характер і не підтверджені жодними документальними даними, заявник не має доказів наявності погроз у його бік, як і не має інших документальних підтверджень своїх слів.
За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність умов та обставин, визначених пунктами 1 та 3 частини першої статті 1 Закону N 3671-VI, з якими чинне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а тому спірні рішення відповідачів є правомірними та скасуванню не підлягають.
Враховуючи, що вимога про зобов'язання Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Сомалі ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог чинного законодавства, є похідною, остання задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позову громадянина Сомалі ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), який діє в своїх інтересах та в інтересах своїх малолітніх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - відмовити.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко
Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2019.