Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 грудня 2019 р. Справа№200/11823/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
03 жовтня 2019 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області (далі - відповідач, Прокуратура), надісланий на адресу суду 27 вересня 2019 року, в якому позивач просив:
- визнати протиправною дію Прокуратури з відмови у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 10 вересня 2019 року про надання публічної інформації;
- зобов'язати Прокуратуру надати відповідну інформацію на запит ОСОБА_1 від 10 вересня 2019 року по суті запитуваних питань в повному обсязі (а. с. 3-5).
І. Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
За результатами автоматизованого розподілу, який відбувся 03 жовтня 2019 року, справа № 200/11823/19-а передана на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Хохленкова О.В. (а. с. 2).
07 жовтня 2019 року суддею Донецького окружного адміністративного суду Хохленковим О.В. постановлена ухвала про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/11823/19-а.
Вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 04 листопада 2019 року (а. с. 1).
04 листопада 2019 року головуючий у справі суддя Хохленков О.В. подав заяву про самовідвід (а. с. 17).
04 листопада 2019 року Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою заяву головуючого у справі судді про самовідвід визнав обґрунтованою та задовольнив (а. с. 18).
За результатами повторного автоматизованого розподілу, який відбувся 04 листопада 2019 року, справа передана на розгляд судді Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О. (а. с. 20).
11 листопада 2019 року постановлена ухвала про прийняття до провадження адміністративної справи № 200/11823/19-а.
З огляду на те, що предметом спору є правомірність дій відповідача, пов'язаних з відмовою у наданні публічної інформації, на підставі ч. ч. 1-3, п. 10 ч. 6 ст. 12, ч. ч. 2, 3 ст. 257, ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); розгляд справи призначений на 04 грудня 2019 року (а. с. 21-22).
Учасники справи повідомлені про те, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), з дотриманням вимог, встановлених КАС України, що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (а. с. 24-25).
Оскільки ухвалою від 11 листопада 2019 року визначена певна дата розгляду справи, ухвалами від 04, 09 та 11 грудня 2019 року розгляд відкладався в межах визначеного ч. 1 ст. 258 КАС України строку розгляду справи (а. с. 38-40).
Суд розглянув справу 13 грудня 2019 року в письмовому провадженні за наявними у ній матеріалами.
ІІ. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає наступне.
21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Прокуратури із запитом про надання публічної інформації стосовно кримінального провадження № 12018050770001573.
Листом від 28 серпня 2019 року № 38-618вих-19 Прокуратура повідомила, що йому відмовлено в наданні запитуваної інформації на підставі ст. 222 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), оскільки запитувані відомості можуть вплинути на хід судового розгляду.
10 вересня 2019 року позивач повторно звернувся до відповідача з аналогічним запитом, вимагаючи при цьому пояснити, які саме відомості, із тих, що він запитував, можуть виплинути на хід судового розгляду.
Листом від 17 вересня 2019 року № 38-999вих-19 Прокуратура повідомила про відмову у наданні запитуваної інформації на підставі ст. 222 КПК України у зв'язку з тим, що позивач не є стороною кримінального провадження.
Позивач вважає відмову відповідача у наданні запитуваної публічної інформації протиправною з огляду на таке.
Покликаючись на ст. ст. 1, 19, 20 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939), позивач стверджує, що має право на отримання публічної інформації.
Позивач зазначає, що ч. 1 ст. 22 Закону № 2939 визначений вичерпний перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію.
Стверджує, що обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною, таємною або для службового користування, та за умови застосування сукупності вимог п. п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939, про що зазначено в п. 12.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2016 року № 10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» (далі - Постанова Пленуму ВАСУ № 10).
Позивач наголошує, що під час розгляду його запиту відповідач протиправно не застосував «трискладовий тест» та не обґрунтував відмову у наданні інформації, як того вимагає Закон № 2939.
Позивач вказує на те, що у відповіді від 17 вересня 2019 року № 38-999вих-19 не зазначено, яким інтересам може бути спричинена шкода, у разі надання йому запитуваної інформації, в чому конкретно може полягати шкода законним інтересам військовослужбовців від надання запитуваної інформації і чи є ця шкода настільки істотною, що переважає інтерес запитувача в її отриманні.
Покликаючись на ч. 1 ст. 6 Закону № 2939 та ч. 4 ст. 21 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657), позивач стверджує, що запитувана ним інформація не є інформацією з обмеженим доступом, оскільки не може бути обмежений доступ до відомостей про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
На цих підставах позивач просить задовольнити позов (а. с. 3-5).
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву (а. с. 32-34).
Відповідач зазначає, що 22 серпня 2019 року та 12 вересня 2019 року до Прокуратури надійшли запити ОСОБА_1 про надання інформації, а саме переліку офіцерів (співробітників) Донецького прикордонного загону, які були присутні при інциденті, що стався 17 червня 2018 року у кав'ярні «Red Cups» м. Маріуполя, а також результатів експертизи учасників конфлікту на вміст алкоголю та наркотичних речовин, за фактом чого було зареєстровано кримінальне провадження № 12018050770001573 за ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі - КК України), яке згодом перекваліфіковано на ч. 2 ст. 296 КК України.
За результатами розгляду цих запитів на адресу ОСОБА_1 28 серпня 2019 року та 17 вересня 2019 року відповідно спрямовані відповіді, якими заявнику повідомлено, що згідно зі ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Крім того, заявнику повідомлено, що вказане кримінальне провадження з обвинувальним актом спрямовано до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя для розгляду по суті і остаточне рішення судом ще не прийнято.
Оскільки заявник не є стороною кримінального провадження, розголошення будь-яких відомостей, оприлюднення яких може вплинути на хід судового розгляду, є недопустимим.
Відповідач доводить, що розглянув запит позивача з дотриманням вимог законодавства, зазначає, що заявнику надана вмотивована відповідь у визначений законодавством строк, під час розгляду запиту ОСОБА_1 порушень законодавства не допущено, тому підстави для визнання протиправними дій Прокуратури відсутні.
Покликаючись на ст. 19 Конституції України, Закон № 2657, ч. 1 ст. 1 Закону № 2939, п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, відповідач доводить, що запитувана ОСОБА_1 інформація не є публічною, оскільки позивач просив надати інформацію щодо досудового розслідування кримінального провадження.
Відповідач стверджує, що здійснення кримінального провадження є самостійним видом державної діяльності, яка здійснюється шляхом вчинення процесуальних дій в особливій, встановлений кримінально-процесуальним законом процесуальній формі.
Дії слідчого, прокурора або суду при виконанні своїх обов'язків у кримінальному провадженні, є не управлінськими, а процесуальними, тобто у цих відносинах відповідні органи не виступають у якості суб'єкта владних повноважень.
Ураховуючи, що запитувана інформація не стосується здійснення владних управлінських функцій, за висновком відповідача, вона не є публічною.
Відповідач вважає, що в силу положень ч. 2 ст. 2 Закону № 2939 цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом. Спеціальним законом, що регулює розгляд звернень у кримінальному провадженні, є КПК України.
Відповідач стверджує, що викладене підтверджується постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2013 року № 11 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити в позові (а. с. 32-34).
ІІІ. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим Орджонікідзевським РВ у м. Маріуполі ГУ ДМС України в Донецькій області 17 грудня 2014 року (а. с. 6).
21 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Прокуратури із запитом про надання інформації.
Позивач зазначив, що 17 червня 2019 року в кав'ярні «Red Cups» м. Маріуполя відбувся інцидент з побиттям прикордонників Донецького прикордонного загону. За даним фактом порушене кримінальне провадження № 12018050770001573 за ч. 1 ст. 122 КК України, згодом перекваліфіковане за ч. 2 ст. 296 КК України.
На підставі зазначеного та відповідно до ст. 34 Конституції України, ст. ст. 19, 20 Закону № 2939 ОСОБА_1 просив повідомити йому наступну інформацію: перелік офіцерів (співробітників) Донецького прикордонного загону, які були присутні при скоєнні даного інциденту; результати експертизи учасників конфлікту на вміст алкоголю та наркотичних речовин.
Відповідь просив надати на поштову адресу запитувача (а. с. 8).
Запит на інформацію надійшов до Прокуратури 22 серпня 2019 року.
Прокуратура розглянула запит ОСОБА_1 і надала йому відповідь листом від 28 серпня 2019 року № 38-618вих-19.
У наданні запитуваної інформації позивачу відмовлено.
Відмова обґрунтована тим, що відповідно до ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Прокуратура повідомила ОСОБА_1 , що кримінальне провадження № 1208050770001573 від 18 червня 2018 року за ч. 2 ст. 296 КК України з обвинувальним актом спрямоване до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області для розгляду по суті, остаточне рішення судом не прийнято.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є стороною зазначеного кримінального провадження, розголошувати будь-які відомості, оприлюднення яких може вплинути на хід судового розгляду, не допустимо.
Також позивачу роз'яснено передбачене ст. 23 Закону № 2939 право на оскарження рішення, дії чи бездіяльності розпорядника інформації до керівника розпорядника, вищого органу або суду (а. с. 9).
10 вересня 2019 року ОСОБА_1 повторно звернувся до Прокуратури із запитом про надання інформації.
Покликаючись на ст. 34 Конституції України, ст. 19 Закону № 2939, позивач повторно просив Прокуратуру повідомити наступну публічну інформацію: перелік офіцерів (співробітників) Донецького прикордонного загону, які були присутні при скоєнні інциденту по кримінальному провадженню № 1208050770001573; результати експертиз учасників конфлікту на вміст алкоголю та наркотичних речовин.
У повторному запиті позивач наголосив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1208050770001573 закінчено і справа розглядається Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя Донецької області.
З посиланням на п. 6 Постанови Пленуму ВАСУ № 10 позивач зазначив, що обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною, таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог п. п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
У відповіді від 28 серпня 2019 року № 38-618вих19 не зазначено, яким інтересам може бути спричинена шкода, в чому конкретно може полягати шкода законним інтересам військовослужбовців від надання запитуваної інформації і чи є ця шкода настільки істотною, що переважає інтерес запитувача в її отриманні.
Відповідь просив надати на поштову адресу запитувача (а. с. 10).
Повторний запит Матвійчука Д.В. Прокуратура отримала 12 вересня 2019 року.
Прокуратура розглянула цей запит і про результати його розгляду повідомила ОСОБА_1 листом від 17 вересня 2019 року № 38-999вих-19.
У наданні запитуваної інформації ОСОБА_1 відмовлено.
Відмова обґрунтована тим, що відповідно до ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Прокуратура повідомила ОСОБА_1 , що кримінальне провадження № 1208050770001573 від 18 червня 2018 року за ч. 2 ст. 296 КК України з обвинувальним актом спрямоване до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області для розгляду по суті, остаточне рішення судом не прийнято.
У зв'язку з тим, що ОСОБА_1 не є стороною зазначеного кримінального провадження, розголошувати будь-які відомості, розголошення яких може вплинути на хід судового розгляду, не допустимо.
Також позивачу роз'яснено передбачене ст. 23 Закону № 2939 право на оскарження рішення, дії чи бездіяльності розпорядника інформації до керівника розпорядника, вищого органу або суду (а. с. 11).
Будь-які інші докази на підтвердження своїх доводів та заперечень учасники справи суду не надали.
IV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку; мотиви, з яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що оскаржуване рішення, дія чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень визнано судом таким, що вчинено відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України.
Ч. 2 ст. 34 Конституції України гарантує права кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національною безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, що визначено ч. 3 ст. 34 Конституції України.
Ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному свободу вираження поглядів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право, крім іншого, включає свободу одержувати інформацію без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві, що передбачено ч. 2 ст. 10 Конвенції.
Отже, позивач має гарантоване ст. 34 Конституції України та ст. 10 Конвенції право на інформацію. Це право не є абсолютним і може зазнавати обмеження, яке здійснюється на підставі закону, для досягнення легітимної мети та є необхідним у демократичному суспільстві.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2939 метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб'єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
Закон № 2939 не поширюється на відносини щодо отримання інформації суб'єктами владних повноважень при здійсненні ними своїх функцій, а також на відносини у сфері звернень громадян, які регулюються спеціальним законом (ч. 2 ст. 2 Закону № 2939).
Суд відхиляє висловлені відповідачем доводи про те, що в силу положень ч. 2 ст. 2 Закону № 2939 цей Закон не поширюється на відносини у сфері звернень громадян, і що спеціальним законом, який регулює розгляд звернень у кримінальному провадженні, є КПК України.
По-перше, спеціальним законом у сфері звернень громадян, про який йдеться у ч. 2 ст. 2 Закону № 2939, є Закон України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян».
По-друге, ОСОБА_1 звернувся до Прокуратури з запитами на інформацію, поданими в порядку, визначеному Законом № 2939, а не зі зверненням, як наслідок, норми, що містяться у ч. 2 ст. 2 Закону № 2939 і визначають винятки зі сфери застосування цього Закону, взагалі не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо визначення поняття «публічна інформація» та її обсягу суд відзначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Перелік розпорядників інформації визначений ст. 13 Закону № 2939.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939 розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
Аналіз визначення терміну «публічна інформація», наведеного у ч. 1 ст. 1 Закону № 2939, та переліку розпорядників публічної інформації, закріпленого у п. 1 ч. ст. 13 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що публічною є уся відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що перебуває у володінні суб'єктів владних повноважень, тобто органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, інших суб'єктів, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими до виконання.
Такий висновок узгоджується з роз'ясненнями, наведеними у пп. 1.1. п. 1 Постанови Пленуму ВАСУ № 10.
Суд зауважує, що публічною є не лише інформація, яка отримана, створена або знаходиться у володінні суб'єкта владних повноважень внаслідок реалізації ним владних управлінських функцій, публічною є взагалі уся інформація, яка перебуває у володінні такого суб'єкта.
Відповідно до ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Таким чином, прокуратура як державний орган є розпорядником публічної інформації. Уся інформація, яка перебуває у володінні прокуратури, зокрема, внаслідок виконання функцій, покладених на неї ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, є публічною.
З урахуванням наведеного суд вважає помилковим твердження відповідача, стосовно того, що відповідно до ст. 19 Конституції України, Закону № 2657, ч. 1 ст. 1 Закону № 2939, п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, запитувана ОСОБА_1 інформація не є публічною, оскільки є інформацією досудового розслідування, і відхиляє цей довід.
Суд погоджується з твердженням позивача, що запитувана ним інформація є публічною.
Гарантії забезпечення права на доступ до публічної інформації визначені ст. 3 Закону № 2939.
Зокрема, це право гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 3) максимальним спрощенням процедури отримання інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (ч. 1 ст. 3 Закону № 2939).
Одним із способів забезпечення доступу до інформації є надання інформації за запитами на інформацію (п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939).
Механізм реалізації права на доступ до інформації за інформаційними запитами визначає Розділ IV Закону № 2939.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Ч. 2 ст. 19 Закону № 2939 визначено, що запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 19 Закону № 2939 запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі, що передбачено ч. 4 ст. 19 Закону № 2939.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 Закону № 2939, запит на інформацію має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Таким чином, звернувшись до Прокуратури з відповідними запитами, ОСОБА_1 виявив намір реалізувати своє право на доступ до публічної інформації.
Щодо режиму доступу до публічної інформації суд зазначає таке.
Ч. 2 ст. 1 Закону № 2939 установлено, що публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, за загальним правилом публічна інформація є відкритою. Винятки з цього правила встановлюються законом (ч. 2 ст. 1 Закону № 2939, ч. 2 ст. 20 Закону № 2657) і таким законом є Закон № 2939 (пп. 5.1. п. 5 Постанови Пленуму ВАСУ № 10).
Суд виходить з того, що обмеження доступу до публічної інформації є виключенням, яке буде правомірним лише у разі дотримання низки умов.
Види інформації, доступ до якої може бути обмежено, визначені ч. 1 ст. 6 Закону № 2939, а ч. 2 ст. 6 цього Закону визначає сукупність вимог, дотримання яких є обов'язковим для обмеження доступу до таких видів інформації.
Так, ч. 1 ст. 6 Закону № 2939 установлено, що інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
Суд зауважує, що ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 передбачає вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу.
Обов'язок обґрунтування обмеження доступу до тієї чи іншої інформації покладається на розпорядника, запитувач не має доводити її відкритість. При цьому, чи належить інформація до будь-якого виду інформації з обмеженим доступом розпорядник не визначає довільно. Визначення інформації з обмеженим доступом чітко передбачено у ст. ст. 7-9 Закону № 2939. Водночас, сам по собі факт належності інформації до конфіденційної, службової чи таємної не є підставою для обмеження доступу до неї (відмови у її наданні).
Вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію визначений ч. 1 ст. 22 Закону № 2939.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 2939, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені ст. 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених ч. 5 ст. 19 цього Закону.
За правилами, наведеними у ч. 4 ст. 22 Закону № 2939, у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім'я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.
Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 2939 відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.
Ст. 23 Закону № 2939 передбачає право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 23 Закону № 2939 рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону № 2939 оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.
Щодо відмови у наданні інформації, яка може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, суд зазначає наступне.
П. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939 передбачає, що розпорядник інформації може відмовити у доступі до інформації, якщо інформація, що запитується належить до інформації з обмеженим доступом відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону.
Відтак, для того, щоб обмежити доступ до інформації, розпорядник має обґрунтувати до якого виду інформації з обмеженим доступом належать запитувані відомості, а також проаналізувати, чи наявні підстави для обмеження такого доступу відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Відповідач вказує на те, що запитувана позивачем інформація містить таємницю досудового розслідування.
З цього приводу суд зауважує таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону № 2939 інформація, яка містить таємницю досудового розслідування, визнається таємною.
При цьому, визначення таємної інформації наведено у ст. 8 Закону № 2939.
Так, згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 2939, таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону № 2939 порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами.
Сам факт належності інформації до таємної не є достатньою підставою для відмови у її наданні, про що свідчать положення ч. 1 ст. 8, п. 2 ч. 1 ст. 22 Закону № 2939.
Як наслідок, для того, щоб обмеження доступу було правомірним, інформація має бути таємною та при цьому розпорядник має виконати вимоги «трискладового тесту», передбаченого ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Про необхідність застосування «трискладового тесту» під час обмеження доступу до таємної інформації йдеться також у пп. 5.1. п. 5 Постанови Пленуму ВАСУ № 10.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
Застосування цих умов саме у сукупності забезпечує дотримання принципу пропорційності обмеження права на доступ до публічної інформації.
Зокрема, в абз. 3 пп. 2.1. п. 2 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 22 Закону № 2939 відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Таким чином, у відмові розпорядник має не просто послатися на належність інформації до інформації з обмеженим доступом, але й обґрунтувати наявність підстав для обмеження в доступі, продемонструвавши застосування в сукупності положень п. п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Отже, мотивованою може вважатися відмова, якщо у відповіді розпорядник зазначив: 1) якому з перерахованих у п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 інтересів відповідає обмеження доступу до інформації (цей перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає, розпорядник має обґрунтувати, чому саме обмеження доступу до конкретної інформації переслідує вказану мету); 2) яка істотна шкода буде завдана цим інтересам (розпорядник має пояснити, у чому полягає шкода відповідному інтересу, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939, довести наявність причинно-наслідкового зв'язку між наданням доступу до інформації та можливим настанням шкоди захищеному інтересу; обґрунтувати істотність шкоди та ймовірність її настання внаслідок надання доступу до інформації; 3) що переважає: істотна шкода захищеному інтересу чи суспільний інтерес знати цю інформацію.
Отже, розпорядник має навести відповідні і достатні аргументи, які доводять, що шкода від оприлюднення такої інформації для захищеного інтересу переважає право громадськості знати цю інформацію, суспільний інтерес до неї.
У якості правової підстав для відмови у наданні запитуваної ОСОБА_1 інформації Прокуратура покликається на ст. 222 КПК України.
Ст. 222 КПК України визначає недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.
Так, згідно з ч. 1 ст. 222 КПК України, відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.
Відповідно до ч. 2 ст. 222 КПК України, слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про їх обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом.
З цього приводу суд зазначає наступне.
Процесуальними кодексами, в даному випадку КПК України, регламентується спеціальний порядок доступу (ознайомлення) учасників відповідних процесів до інформації, створеної (одержаної) у ході (досудового) судового провадження.
КПК України не врегульовує питання доступу осіб, які не є учасниками кримінального провадження, до відомостей, що містяться у матеріалах досудового розслідування.
З огляду на відсутність спеціального порядку доступу до інформації в цьому випадку, суд приходить до висновку, що до відповідних правовідносин мають застосовуватись положення Закону № 2939, тобто під час розгляду запиту відповідальна особа має послатись не тільки на таємницю досудового розслідування, але й провести «трискладовий тест» відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Тим більше, що ч. 4 ст. 13 Закону № 2939 установлено, що усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Варто також зазначити, що, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Отже, з направленням обвинувального акта до суду така стадія кримінального провадження як досудове розслідування завершується.
Як у відповідях на запити позивача, так і у відзиві на позовну заяву, Прокуратура вказує на те, що кримінальне провадження № 1208050770001573 від 18 червня 2018 року за ч. 2 ст. 296 КК України з обвинувальним актом спрямоване до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області для розгляду по суті.
Наведене дозволяє дійти висновку, що у кримінальному провадженні № 1208050770001573 досудове розслідування вже завершено, а, зважаючи на те, що гласність і відкритість судового провадження належать до загальних засад кримінального провадження (п. 20 ч. 1 ст. 7 КПК України), доводи відповідача, що надання запитуваної позивачем інформації може вплинути на хід судового розгляду, не можуть сприйматися як належні.
Щодо посилання відповідача на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 30 вересня 2013 року № 11 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації», суд зазначає таке.
По-перше, в даному випадку не йдеться про звернення учасника процесу із запитом про надання копій матеріалів судових справ, інформації про дату, час і місце слухання справи тощо, розгляд якого, дійсно, регламентовано процесуальним законодавством і на який не поширюється Закон № 2939. По-друге, оновлені роз'яснення щодо застосування положень Закону № 2939 були викладені Пленумом ВАСУ в постанові від 29 вересня 2016 року № 10.
Крім того, суд відзначає непослідовність позиції відповідача щодо поширення/не поширення Закону № 2939 на спірні правовідносини. Так, відповідач вважає, що запитувана інформація не є публічною і що на спірні правовідносини не поширюється Закон № 2939, при цьому, відмовляючи у наданні ОСОБА_1 запитуваної інформації, відповідач роз'яснює порядок оскарження цієї відмови, визначений ст. 23 Закону № 2939.
Висловлені позивачем доводи в обґрунтування заявлених ним вимог суд вважає слушними і доречними.
Водночас, суд відхиляє аргумент позивача стосовно того, що в силу положень п. 5 ч. 4 ст. 21 Закону № 2657 до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, з огляду на відсутність інформації про те, в якому процесуальному статусі у кримінальному провадженні № 1208050770001573 перебувають офіцери (співробітники) Донецького прикордонного загону, та презумпцію невинуватості.
V. Висновки суду по суті позовних вимог.
Зважаючи на те, що Прокуратура обмежила доступ до інформації, яку запитував ОСОБА_1 , без застосування сукупності умов, наведених у п. п. 1-3 ч. 2 ст. 6 Закону № 2939; відмовила у наданні інформації з підстав, не передбачених ст. 22 Закону № 2939, і без належного обґрунтування, як того вимагає ч. 4 ст. 22 цього Закону, суд дійшов висновку, що відповідач порушив право позивача на доступ до публічної інформації.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 23 Закону № 2939, крім іншого, запитувач має право оскаржити відмову в задоволенні запиту на інформацію.
Як наслідок, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправною дії Прокуратури, яка полягала у відмові у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 10 вересня 2019 року про надання публічної інформації, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Суд враховує роз'яснення, наведені у пп. 6.2. п. 6 Постанови Пленуму ВАСУ № 10, та приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є покладення на Прокуратуру обов'язку повторно розглянути запит від 10 вересня 2019 року і надати на нього обґрунтовану відповідь із застосування «трискладового тесту» відповідно ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.
Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме зобов'язання Прокуратури надати позивачу відповідну інформацію на його запит від 10 вересня 2019 року по суті запитуваних питань в повному обсязі, суд вважає передчасним, а тому у цій частині позовних вимог слід відмовити.
VI. Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим Східним регіональним управлінням Державної прикордонної служби України 23 листопада 2015 року (а. с. 7).
Таким чином, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».
Докази понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надані, а тому судові витрати розподілу не підлягають.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області (ідентифікаційний код юридичної особи 25707002, місцезнаходження: 87500, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправною відмову Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області у задоволенні запиту ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 10 вересня 2019 року, що викладена у листі Маріупольської місцевої прокуратури № 1 Прокуратури Донецької області від 17 вересня 2019 року № 38-999вих-19.
3. Зобов'язати Маріупольську місцеву прокуратуру № 1 Прокуратури Донецької області повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 10 вересня 2019 року та надати на нього обґрунтовану відповідь із застосуванням в сукупності вимог, визначених пунктами 1-3 частини другої статті 6 Закону України від від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
7. Повне судове рішення складено 13 грудня 2019 року.
Суддя Т.О. Кравченко