справа № 369/1028/14-ц головуючий у суді І інстанції Медведський М.Д.
провадження № 22-ц/824/14025/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
09 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лівінського С.В., Суханової Є.М.,
з участю секретаряКлимчук Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2019 року про скасування заходів забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-
31 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою суду про накладення арешту на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Заява обґрунтована тим, що судове рішення у справі № 369/1028/14-ц повністю виконано, тому заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.04.2019 року у справі 369/1028/14-ц, повинні бути скасовані.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2019 року заяву ОСОБА_2 про скасування заходів забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів задоволено. Суд вирішив, скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2014 року, шляхом зняття арешту з будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2019 року, оскільки вважає, що вона винесена з порушенням ЦПК України. Зазначає, що ОСОБА_2 борг йому не повернула, коштів на відповідний рахунок зараховано не було. У провадженні Дніпровського районного суду м. Києва перебуває позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за прострочку боргового зобов'язання. Крім того, судом першої інстанції не враховано його заяву про перенесення судового засідання та прийнято рішення без його участі.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзивів на апеляційну скаргу. Однак відзиву до суду не надходило.
Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2014 року було накладено арешт на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено вчиняти дії спрямовані на його відчудження (т.1, а.с. 52-53).
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 24 березня 2015 року у справі № 369/1028/14-ц, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 16 024,00 грн. (т.1, а.с. 218 - 222).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року судові рішення першої та апеляційної інстанцій скасовані, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т.2, а.с.31-32).
За результатами нового розгляду, в межах заявленого позову, Києво-Святошинський районний суд Київської області, рішенням від 08 червня 2017 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.2 .а.с. 144-146).
Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 червня 2017 року змінено та виключено з мотивувальної частини рішення суду таку підставу для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , як ненастання строку виконання договору позики. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін (т.3, а.с.21-27).
Постановою Верховного Суду від 01 серпня 2018 року, рішення апеляційного суду Київської області від 29 листопада 2017 року скасовано, справу передано на новий розгляд до цього суду (т.3, а.с.78-80).
Постановою Київського апеляційного суду від 7 грудня 2018 року, рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 8 червня 2017 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 5 500 грн., в іншій частині позову відмовлено (т.3, а.с. 86-87).
На виконання зазначеного рішення, в рамках виконання виконавчого провадження № 58320197, ОСОБА_2 було повністю сплачено борг в розмірі 5 500 грн., про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження та копія квитанції про перерахування коштів на погашення боргу за виконавчим провадженням №58320197(т.3 а.с.98-101).
Задовольняючи заяву про скасування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що на даний час рішення по справі виконане, а тому наявність арешту суперечить приписам статей 319,321 ЦК України.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов'язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 2,18,153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Н. проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до ст.158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. Клопотання про скасування заходів забезпечення позову розглядається в судовому засіданні не пізніше п'яти днів з дня надходження його до суду. У разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необхідності скасування заходів забезпечення позову,оскільки рішення суду по справі, в рамках якої було накладено арешт виконане в повному обсязі, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, а саме інформацією про виконавче провадження та копією квитанції про погашення боргу, що містяться в матеріалах справи, що в свою чергу, також, спростовує доводи апелянта про невиконання заявницею рішення суду.
Надана апелянтом ухвала суду про відкриття провадження Дніпровським районним судом м. Києва у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за прострочку боргового зобов'язання, на думку колегії суддів, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та відмови в задоволення заяви ОСОБА_2 , оскільки накладений арешт стосувався забезпечення іншого позову, підстави забезпечення якого відпали після повного виконання рішення суду, і не може слугувати забезпеченням в інших позовах, а наявність безпідставного арешту порушує права власника та суперечить приписам статей 319,321 ЦК України.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм процесуального та матеріального права на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 серпня 2019 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: С.В. Лівінський
Є.М. Суханова