09.12.2019 Справа №607/7209/19
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого В.М. Братасюка
за участі секретаря Т.І. Созанської
відповідачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів , -
В провадженні суду перебуває позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення коштів сумі 104636 гривень, що складає половину вартості проданої відповідачем квартири.
Позовні вимоги ОСОБА_3 мотивує тією обставиною, що під час перебування в шлюбі з відповідачкою ними було набуто квартиру в АДРЕСА_1 . Будучи повіреною позивачка, в силу довіреності від 16.03.2016 року, уже після розірвання шлюбу ОСОБА_1 продала означену квартиру за 209272 гривень. Оскільки квартира є спільною сумісною власністю, позивач просить суд стягнути з відповідачки половину суми, одержаної від продажу їх спільної квартири, що становить 104636 гривень.
В засідання представник позивача направив заяву про розгляд справи за власної відсутності та про підтримку вимог в повному обсязі.
Відповідач в судове засідання в судове засідання з'явився, забезпечив явку повноважного представника.
Позовні вимоги відповідачка визнала частково, не заперечує проти стягнення запитуваної суми за мінусом 15262 гривень, оскільки означені кошти були вкладені у придбання спірної квартири у шлюбі з позивачем, однак ці гроші були її особистою власністю, набутими ще до шлюбу з ОСОБА_3 від реалізації належного відповідачці особистого майна.
Всесторонньо, повно та об'єктивно дослідивши письмові докази, Судом встановлено наступні обставини.
Отже, 17 листопада 2005 року, ОСОБА_3 уклав шлюб з відповідачкою ОСОБА_1 актовий запис № 1975 відділу реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області України. Шлюбні відносини між сторонами погіршились, в зв'язку з чим 04.10.2018р. Тернопільським міськрайонним судом шлюб між сторонами справи було розірвано.
Позивачем було видано відповідачу довіреність на представництво інтересів з правом відчуження майна, яке належало ОСОБА_3 , довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Магдич Оленою Олександрівною 16 березня 2016 року і зареєстрована в реєстрі №402. Ця довіреність позивачем була скасована на підставі зави про скасування довіреності 25 вересня 2018р. посвідченої Осаволюк Лідією Валеріївною, третім секретарем з консульських питань Посольства України у Великій Британії і зареєстрована в реєстрі №570/4-2046.
Під час тривалого відрядження позивача за кордоном, на підставі довіреності, яку позивач надав відповідачу і без попереднього погодження з ним, відповідач ОСОБА_1 продала квартиру. Предметом договору купівлі продажу була житлова квартира загальною площею за адресою АДРЕСА_1 .
Згідно змісту договору, титульним власником квартири був позивач, котрий набув квартиру на підставі договору купівлі продажу квартири від 17.07.2007р., який був посвідчений нотаріально.
Судом встановлено, що перебуваючи в шлюбі з відповідачкою, 16.07.2007 року, ОСОБА_3 уклав з АКІБ УкрСибБанк Договір про надання споживчого кредиту на суму 37400 швейцарських франків, що станом на дату укладання договору становило еквівалент 157000 гривень.
Означений договір кредиту було забезпечено договором іпотеки квартири за адресою АДРЕСА_1 від 17.07.2007 року, посвідченим нотаріально в реєстрі за номером 7864. За домовленістю сторін вартість предмета іпотеки складала 182600 гривень.
При цьому згадувану квартиру було куплено згідно договору купівлі продажу квартири від 17.07.2007 року, посвідченим нотаріально в реєстрі за №7857, між сторонами - позивачем та громадянином ОСОБА_4 , за ціною 182600 гривень.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно ч.2 ст. 60 СК України, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, окрім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя.
Отже спірна квартира за адресою АДРЕСА_1 , набута сторонами спору в шлюбі, в тому числі за позичені в банку кошти, є їх спільною сумісною власністю.
Непрямим доказом поширення режиму спільної сумісної власності на спірне майно є нотаріально посвідчена заява відповідачки від 17.07.2007 року в реєстрі за номером 7862, змістом якої ОСОБА_1 надала згоду своєму чоловіку ОСОБА_3 на передачу належної їм на праві спільної сумісної власності квартири за адресою АДРЕСА_1 в іпотеку АКІБ УкрСибБанк для забезпечення виконання зобов'язань за Договором про надання споживчого кредиту від 16.07.2007 року на суму 37400 швейцарських франків.
В силу ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
В судовому засіданні відповідачка визнала, що дійсно позивачем було видано відповідачці довіреність на представництво інтересів з правом відчуження майна, яке належало ОСОБА_3 , довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Магдич Оленою Олександрівною 16 березня 2016 року і зареєстрована в реєстрі №402. Ця довіреність позивачем була скасована на підставі зави про скасування довіреності 25 вересня 2018р. посвідченої Осаволюк Лідією Валеріївною, третім секретарем з консульських питань Посольства України у Великій Британії і зареєстрована в реєстрі №570/4-2046.
Під час тривалого відрядження позивача за кордоном, на підставі довіреності, яку позивач надав відповідачу і без попереднього погодження з ним, за договором купівлі - продажу від 18.07.2018 року, посвідченого нотаріально №2218, відповідач ОСОБА_1 продала квартиру ОСОБА_5 за 209272 гривень. Предметом договору купівлі продажу була саме житлова квартира загальною площею за адресою АДРЕСА_1 , набута в шлюбі з ОСОБА_3 , і котра була спільною сумісною власністю сторін справи.
Отримані від продажу квартири гроші, що в силу ст. 60, 70 СК України, є спільною сумісною власністю сторін, відповідач залишила собі.
Також в засіданні відповідач визнала частково позов і не заперечує щодо стягнення з неї на користь позивача половини одержаних від продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 , однак за відрахуванням 15262 гривень. Часткове визнання позову мотивує тією обставиною, що кошти в сумі 15262 гривень були вкладені у придбання спірної квартири у шлюбі з позивачем, однак ці гроші були її особистою власністю, набутими ще до шлюбу з ОСОБА_3 .
ОСОБА_1 суду пояснила, що до одруження з ОСОБА_3 вона перебувала в іншому шлюбі з гр. ОСОБА_6 .
Під час перебування в шлюбі з останнім вони спільно, за договором купівлі - продажу, посвідченим приватним нотаріусом в реєстрі за №2754 від 24.10.2002 року, купили квартиру за адресою АДРЕСА_2 . Оскільки на цю квартиру також поширювався режим спільної сумісної власності подружжя, й після погіршення стосунків з ОСОБА_6 , відповідачка відкупила належну йому Ѕ частку означеної квартири за договором купівлі продажу квартири від 14.11.2005 року, посвідченого нотаріально в реєстрі за №7949, набувши на нерухоме майно право особистої приватної власності.
Надалі, належну їй на право особистої приватної власності квартиру за адресою АДРЕСА_2 , за договором купівлі - продажу від 30.12.2005 року посвідченого нотаріально в реєстрі №4229, ОСОБА_1 продала ОСОБА_8 за 15262 гривень. Виручені від продажу кошти вважає своєю особистою приватною власністю.
Також відповідач суду пояснила, що позичених в АКІБ УкрСибБанк згідно Договору про надання споживчого кредиту коштів в сумі 37400 швейцарських франків, що станом на дату укладання договору становило еквівалент 157000 гривень, на купівлю квартири купівлі - продажу від 30.12.2005 року посвідченого нотаріально в реєстрі №4229 (вартість 182600 гривень), не вистачало , а відтак вона вклала в придбання квартири власні кошти в сумі 15262 гривень.
На підтвердження викладеного надала суду копії договору купівлі продажу квартири від 14.11.2005 року, посвідченого нотаріально в реєстрі за №7949, та договору купівлі - продажу від 30.12.2005 року посвідченого нотаріально в реєстрі №4229.
Системний аналіз наданих відповідачкою доказів дозволяє суду зробити висновок про доведеність останньою, належними, допустимими і достатніми доказами, факту придбання спірної квартири за адресою АДРЕСА_1 , згідно договору купівлі - продажу від 17.07.2007 року, посвідченим нотаріально в реєстрі за №7857 вартістю 182600 гривень, в тому числі за особисті кошти відповідачки в розмірі 15262 гривень.
З огляду на наведене з відповідачки на користь позивача слід стягнути половину отриманих від реалізації квартири, по АДРЕСА_1 , за договором купівлі продажу від 18.07.2018 року, посвідченого в реєстрі за №2218, ціна договору - 209272 гривень, за відрахуванням вкладених в придбання спірної квартири особистих коштів відповідачки в сумі 15262 гривень. Загалом стягувана сума становить 209272 гривень/2 = 104636 гривень - 15262 гривень = 89374 гривень.
Керуючись ст. 4, 82, 263-265 ЦПК України, ст. 60 70 Сімейного Кодексу України, Суд -
Позов задовольнити частково .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 89374 гривень, отриманих від продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 .
Рішення набирає законної сили через тридцять днів з дня складання повного тексту, якщо не була подана апеляційна скарга. У разі подання апеляційної скарги, рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, визначеному п.15.5 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі через суд першої інстанції, у 30-денний строк з дня складання повного тексту, апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Позивач ОСОБА_3 АДРЕСА_1
Відповідач ОСОБА_1 АДРЕСА_1
Головуючий суддяВ. М. Братасюк