ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
29 листопада 2019 року справа №640/2190/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )
доСвятошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (далі по тексту - відповідач, Святошинський ВДВС)
прозобов'язання відповідача закрити виконавче провадження ВП №57569996 про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 7 446,00 грн.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає протиправним стягнення виконавчого збору, у зв'язку із добровільним виконанням рішення суду про "вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 ".
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі №640/2190/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач відзиву на позов та матеріалів виконавчого провадження до суду не надав.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.
Постановою головного державного виконавця Святошинського ВДВС Белана І.В. про відкриття виконавчого провадження від 01 листопада 2018 року ВП №57569996 відкрито виконавче провадження з виконання постанови від 31 жовтня 2018 року №55450527, виданої Святошинським ВДВС про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 7 446,00 грн.
За визначенням частини першої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних постанов) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно з частиною третьою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" за примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Таким чином, виконавчий збір стягується за примусове виконання рішення та за своєю правовою природою є санкцією за невиконання рішення суду боржником.
Як зазначає позивач, 09 січня 2018 року вона отримала постанову про відкриття виконавчого провадження від 29 грудня 2017 року ВП №55450527 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду міста Києва від 14 серпня 2017 року №759/13595/14-ц про "вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .
Оскільки вказане рішення суду виконано у добровільному порядку 23 жовтня 2016 року, шляхом передачі ОСОБА_2 ключів від квартири, що підтверджується відповідною розпискою останньої, позивач вважає, що не є боржником, відповідно примусове виконання не підлягає застосуванню.
Також, позивачем надано в матеріали справи копії заяв від 28 березня 2018 року, від 26 вересня 2018 року та від 30 жовтня 2018 року, адресованих відповідачу з проханням переглянути постанову про відкриття виконавчого провадження від 29 грудня 2017 року ВП №55450527, а саме: скасувати пункт 3 постанови, щодо стягнення з боржника виконавчого збору; скасувати пункт 2 постанови в частині "боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів".
Крім того, позивач звертався до відповідача із заявою від 22 листопада 2017 року, у якій просив виконати рішення суду, а саме вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 , та наполягав на процедурі вселення за участю представників виконавчої служби.
В матеріалах справи також наявні акти державного виконавця від 25 жовтня 2018 року, у яких зафіксовано факти безперешкодного вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 , у присутності державних виконавців, стягувача, боржника та понятих.
З наведеного вбачається, що відповідачем фактично вживались дії з примусового виконання рішення суду.
Частиною першою статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред'явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв'язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України "Про іпотеку" за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) погашення, списання згідно із Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", Публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз" за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, послуги з постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), перед постачальниками електричної енергії за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням.
Суд звертає увагу на те, що докази оскарження постанови від 31 жовтня 2018 року №55450527 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 7 446,00 грн. в матеріалах справи відсутні та не є предметом спору в межах спірних правовідносин.
Таким чином, вказана постанова є чинною та підлягає виконанню.
У свою чергу, Законом України "Про виконавче провадження" наведено виключний перелік підстав для закінчення виконавчого провадження.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підстави для закінчення виконавчого провадження ВП №57569996 відсутні.
При цьому, суд звертає увагу на те, що процедури закриття виконавчого провадження, Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено.
Враховуючи викладене, позовні вимоги нормативно та документально не підтверджуються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати відшкодуванню не підлягають.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Частина шоста статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Святошинський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві (03148, м. Київ, вул. Гната Юри, 9; ідентифікаційний код 34999049).
Суддя В.А. Кузьменко