10 квітня 2019 року м.Київ № 320/1176/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, третя особа: Переяслав-Хмельницький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення,
до суду з позовом звернулася ОСОБА_1 , в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги ГУ ДФС у Київській області: від 06.11.2018 № Ф-129782-51, від 11.02.20-19 № Ф-129782-51 про плату боргу (недоїмки).
В обґрунтування своїх вимог зазначила, що отримане у грудні 2004, свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця вона втратила при переїзді, однак підприємницькою діяльністю взагалі не займалась, будь-яких повідомлень про те, що вона перебуває на обліку як платник єдиного соціального внеску, не отримувала і їй не було відомо, що вона перебуває на цьому обліку, увесь цей час працювала у бюджетних установах. Про наявність боргу зі сплати ЄСВ їй стало відомо лише 15.02.2019, після отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження.
Звертаючись до суду, зауважила, що протягом всього строку дії свідоцтва суб'єкта підприємницької діяльності, до моменту отримання копії постанови про відкриття виконавчого провадження, будь яких листів від податкової з приводу як ФОП не одержувала, а навіть, якщо б й займалась підприємницькою діяльністю, то мала би право на добровільну сплату ЄСВ, а не в примусовому порядку, як вважає відповідач.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.03.2019 було відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав, у поданому відзиві зазначив, що у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками страхових внесків і сплачують його на загальних підставах. Оскільки позивачка була зареєстрована до 04.03.2019 як фізична особа-підприємець, не зважаючи на те, що не отримувала дохід у звітному році або окремому місяці та не здійснювала підприємницьку діяльність, як ФОП зобов'язана сплачувати ЄСВ.
Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з таких підстав:
ОСОБА_1 з 16.12.2004 перебувала на обліку у Бориспільському управлінні Переяслав-Хмельницькій ОДПІ як фізична особа-підприємець, що підтверджується даними ЄДР.
Головним управлінням ДФС у Київській області їй були виставлені дві вимоги про сплату боргу з ЄСВ від 06.11.2018 № 129782-51 на суму 15819,54 грн. та від 11.02.2019 №Ф-129782-51 на суму 18276,72 грн.
11.02.2019, Переяслав-Хмельницький міськрайонний ВДВС ГТУ юстиції у Київській області, згідно статті 28 Закону України «Про виконавче провадження», направив позивачці для виконання та відома постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.02.2019, винесену при примусовому виконанні вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 №Ф-129782-51, що видало ГУ ДФС у Київській області, якою контролюючий орган вимагає сплатити недоїмку (борг) з єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 15819,54 грн.
Дослідивши надану контролюючим органом інтегровану картку позивача з ЄСВ, судом з'ясовано, що недоїмка, на суму якої контролюючим органом сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 06.11.2018 та від 11.02.2019 №Ф-129782-51, утворилась у зв'язку із несплатою мінімального страхового внеску, що сплачується фізичними особами-підприємцями.
04.03.2019, ОСОБА_1 припинила підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця, згідно запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем у ЄДР.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивачка звернулась до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами: відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Між сторонами виникли правовідносини щодо забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які підпадають під правове регулювання Закону України №2464-VI від 08.07.2010 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ у разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону №2464-VI).
Згідно частини 4 статті 5 Закону України №2464-VI обов'язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".
Як було встановлено судом, позивачка зареєстрована як фізична особа-підприємець з 16.12.2004, що підтверджується відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року №755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Згідно з частиною 4 статті 18 Закону №755-IV, для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Відповідно до підпункту 10 пункту 2 статті 25 Закону №755-IV, видача за бажанням заявника виписки з Єдиного державного реєстру у паперовій формі за результатами проведеної реєстраційної дії (у разі подання заяви про державну реєстрацію у паперовій формі).
Виписка з Єдиного державного реєстру у паперовій формі надається з проставленням підпису та печатки державного реєстратора.
Втративши свідоцтво про державну реєстрацію ФОП, позивачка, маючи юридичну освіту, працюючи на посадах юрисконсульта, протягом тривалого часу, не зверталась із заявою про припинення підприємницької діяльності.
Згідно дати та номеру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, діяльність ФОП ОСОБА_1 була припинена 04.03.2019, вже після відкриття виконавчого провадження за вимогою відповідача; інших доказів припинення підприємницької діяльності заявниці до суду не надала.
Разом з цим, суд зазначає, що обов'язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим у зв'язку із припиненням статусу фізичної особи-підприємця або ж поданням до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призводить до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.
Під час розгляду справи було встанрвлено, що ОСОБА_1 дій, які б могли призвести до звільнення її від обов'язку сплачувати єдиний внесок, не вчиняла.
Зважаючи на те, що її діяльність як фізичної особи -підприємця не припинена, остання зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на загальних підставах.
Суд також звертає увагу, що Порядком формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, затвердженого наказом ДПА України від 24.11.2008 №722, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.02.2009 р. за №154/16170 встановлено, що його розроблено відповідно до Законів України "Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів", "Про державну податкову службу в Україні" та інших нормативно-правових актів з метою визначення єдиної методики формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (далі - Державний реєстр) в органах державної податкової служби.
Цим Порядком унормовано механізм реєстрації фізичних осіб, які зобов'язані сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та внески до державних цільових фондів у порядку і на умовах, що визначаються законодавством (далі - фізичні особи - платники податків), у Державному реєстрі та присвоєння їм ідентифікаційних номерів, організації роботи органів державної податкової служби, їх взаємодії з підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами - платниками податків, а також встановлено правила передачі інформації від органів державної податкової служби до Державної податкової адміністрації України для реєстрації фізичних осіб - платників податків у Державному реєстрі та окремі форми документів з питань такої реєстрації.
Пунктом 4 Порядку встановлено, що центральну базу даних Державного реєстру (далі - ЦБД ДРФО) створює та веде Державна податкова адміністрація України, яка складається з інформаційного фонду, що міститься у базах даних Державної податкової адміністрації України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій у районах, містах, районах у містах, а також міжрайонних та об'єднаних державних податкових інспекцій.
Органи державної податкової служби формують інформаційний фонд на основі: а) даних, наданих фізичними особами - платниками податків для реєстрації у Державному реєстрі; б) заяв та документів, наданих для взяття на облік фізичних осіб в органах державної податкової служби як самозайнятих осіб; в) податкових декларацій фізичних осіб - платників податків; г) даних карток особових рахунків фізичних осіб - платників податків; ґ) іншої інформації, що відповідно до законодавства надходить до органів державної податкової служби, - п.9 Порядку.
Для формування інформаційного фонду Державного реєстру використовується: інформація підприємств, установ, організацій, уключаючи Національний банк України та його територіальні управління, банки, інші фінансові установи, та фізичних осіб - підприємців, про суми виплачених фізичним особам - платникам податків доходів і утриманих з них податків і зборів (обов'язкових платежів) ; інформація державних реєстраторів про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців, а також інформація інших органів, уповноважених проводити державну реєстрацію (ліцензування) фізичних осіб - суб'єктів підприємницької та/або іншої діяльності, - п. 10 Порядку.
Згідно п.12 Порядку, складовою частиною Державного реєстру є Реєстр фізичних осіб - платників податків самозайнятих осіб, до якого включається інформація з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця чи інших реєстраційних дій стосовно фізичної особи - підприємця, які надходять від державних реєстраторів до органів державної податкової служби для взяття фізичної особи - підприємця на облік, а також інформація про фізичних осіб - платників податків, які здійснюють незалежну професійну діяльність у разі взяття їх на облік відповідно до Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 19.02.98 № 80, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.03.98 за N 172/2612 (із змінами).
Працівники підрозділів реєстрації та обліку платників податків зобов'язані обробляти файли-відповіді, що надходять із ЦБД ДРФО до відповідного рівня Державного реєстру, щодо: повторної реєстрації фізичної особи - платника податків у Державному реєстрі; наявності помилок у вхідних даних при внесенні змін у реєстраційні дані про фізичну особу - платника податків.
Як слідує із наявних у справі доказів, відповідачем на підставі даних автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем ГУ ДФС у Київській області відомості про доходи з інформаційного фонду ДРФО, Єдиного реєстру податкових накладних та ІТС "Податковий блок"; даних податкових декларацій про майновий стан та доходи позивача у період, що перевірявся; відомості Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів; банківських виписок про рух коштів позивача за 2015-2017 р.р. було встановлено суму несплаченого позивачкою єдиного внеску.
Офіційні відомості реєстрів суд не ставить під сумнів з огляду на ретельний порядок їх формування, ведення та здійснення постійного контролю за їх правильністю відповідними службами. Вказані вихідні дані не оспорюються і позивачкою, тому ОСОБА_1 необхідно було вчинити дії, спрямовані на виключення відомостей щодо неї із бази даних ЦБД ДРФО та, які власне, і послугували підставою для визначення їй суми боргу до сплати.
Відповідно до положень частин 1 - 4 статті 25 Закону №2464, рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов'язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Згідно із частиною 4 статті 8 Закону №2464, порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування -Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 за №449, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за №508/26953.
Відповідно до пунктів 1 - 3 Розділу VI Інструкції №449, до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення. У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. В разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 (справа №826/11623/16).
Згідно з частиною 5статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимога про сплату боргу (недоїмки), винесена ГУ ДФС у Київській на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.
Згідно з пунктом 38.1 статті 38 Податкового кодексу України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.
Щодо посилання позивачки на, те що останньою оскаржувану податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску не отримано, суд звертає увагу, що відповідно наданої ГУ ДФС у Київській області копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, 28.11.2018, ОСОБА_1 особисто було вручено рекомендове поштове відправлення податкового органу. Поштова кореспонденція була направлена ФОП ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідність вказаної потової адреси адресату підтверджується наявними у справі матеріалами.
Таким чином, в розумінні пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України, вимога вважається належним чином врученою, оскільки надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач належним чином виконав обов'язок щодо доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч.1ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, враховуючи той факт, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачкою судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (ЄДРПОУ - 39393260, м.Київ, вул.Народного Ополчення, буд.5-А, 03680) про визнання визнання протиправним і скасування рішення, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Брагіна О.Є.