ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"13" грудня 2019 р. справа № 300/1356/19
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Біньковської Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання до їх вчинення,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, відповідно до змісту якого просить визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії по втраті годувальника; зобов'язати з 01.05.2019 поновити виплату пенсії по втраті годувальника, виплатити недоотримані суми пенсії та виплачувати пенсію в подальшому.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно, в порушення вимог статей 36, 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначивши з 20.04.2018 пенсію по втраті годувальника, з 01.05.2019 припинив її виплату, з підстав відсутності у позивача необхідного страхового стажу.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26.06.2019 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, в якому стосовно заявлених позовних вимог заперечив. Просить суд в задоволенні позову відмовити, оскільки вважає, що право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має дружина (чоловік), якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку та мають необхідний страховий стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в даному випадку загальний стаж 25 років). Стверджує, що у позивача наявний загальний стаж становить 11 років 7 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком, а це є основною умовою на отримання пенсії по втраті годувальника. Вважає, що прийняте відповідачем рішення є законним, підстав для відновлення виплати пенсії не має.
У зв'язку з перебуванням головуючим суддею у справі з 19.08.2019 по 16.09.2019 у відпустці, з 11.11.2019 по 15.11.2019 - у відрядженні, строки розгляду справи продовжено.
Заяв про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило. У відповідності до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши в сукупності подані письмові докази, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 перебувала на обліку в Надвірнянському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Івано-Франківської області, з 20.04.2018 їй була призначена пенсія по втраті годувальника за померлого чоловіка - ОСОБА_2 , відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», довічно, що підтверджується протоколом за пенсійною справою №777 від 26.04.2018.
На час призначення пенсії по втраті годувальника (20.04.2018) позивач досягла віку - 58 років і 6 місяців.
З 01.05.2019 виплату призначеної позивачу пенсії по втраті годувальника припинено, вказана обставина сторонами визнається та з урахуванням ч.1 ст.78 КАС України не потребує додаткового доказування.
За наслідками звернення позивача від 11.04.2019, відповідач листом за № 2142/03 від 08.05.2019 повідомив, що позивач права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника не має, оскільки страховий стаж позивача становить 11 років 7 місяців 14 днів при необхідних 25 роках. Виплату пенсії з 01.05.2019 припинено. Роз'яснив, що відповідно до ст.36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні. Непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого ст.26 цього Закону. Абзацом 1 ч.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 особа набуває право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу на дату досягнення пенсійного віку. Враховуючи зазначене, пенсійний вік утриманця визначається відповідно до ст.26 Закону в залежності від набутого ним страхового стажу. У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018 необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, на дату досягнення відповідного віку (а.с. 11, 12).
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пенсійні правовідносини є одним із видів суспільних відносин і особливою формою здійснення права на пенсію. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки й реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів у особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Статтею 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Частиною 1 статті 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі також - Закон №1058-ІV) визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Умови призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника встановлені статтею 36 Закону №1058-IV, за змістом якої пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.
Таким чином, законодавством передбачено умови, за яких призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника, зокрема, член сім'ї повинен бути непрацездатним, бути на утриманні годувальника, в годувальника на день смерті повинен бути необхідний страховий стаж, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності.
Згідно ч.2 ст.36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім'ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно до ст.38 Закону №1058-ІV пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні та до яких, зокрема, відноситься дружина померлого годувальника, яка досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону №1058-ІV.
Як слідує із встановлених обставин справи, підставою для відмови позивачу у відновленні призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника був висновок відповідача стосовно відсутності у позивача достатнього страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону України №1058-ІV.
Однак суд вважає такі доводи відповідача наслідком неправильного тлумачення Закону, оскільки за приписами статей 26, 38 Закону №1058-ІV підставою для віднесення члена сім'ї до категорії непрацездатної особи є факт досягнення такою особою пенсійного віку, а не наявність у неї страхового стажу. Таке поняття як "страховий стаж" є обов'язковою умовою стосовно годувальника, який помер, про що прямо зазначено законодавцем у ст. 36 названого Закону. Таким чином, законодавець чітко розрізняє ці поняття і встановлює відповідні умови для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника. При цьому, представник відповідача не заперечує факт досягнення позивачем пенсійного віку. У віці 58 років і 6 місяців позивачу такий вид пенсії був призначений.
Суд зазначає, що пенсійний вік - встановлений законодавством вік, по настанні якого, людина може претендувати на виплату пенсії за віком. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не дає визначення поняттю «пенсійний вік». Тобто, пенсійний вік можна визначити як вік людини, з настанням якого особа може, за загальним правилом, звернутися за призначенням пенсії.
Стаття 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, саме 60 років і визначається як загальний пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок.
Однак, вказаною статтею визначено і інший пенсійний вік, за якого особі може бути достроково призначена пенсія за віком. Так, згідно частини 1 вказаної статті, до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року. Таким чином, пенсійний вік для позивача був 58 років і 6 місяців, як такої що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Отже, суд приходить до висновку, що оскільки станом на час звернення позивача за призначенням пенсії, а саме 20.04.2018 позивач досягла віку 58 років і 6 місяців, тобто пенсійного віку, визначеного ст. 26 Закону №1058-ІV, у розумінні приписів ч. 3 ст. 36 Закону №1058-ІV вважається непрацездатним членом сім'ї померлого годувальника - її чоловіка ОСОБА_2 , а тому мала і має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, а дії відповідача у припиненні виплати пенсії з підстав недостатності у позивача страхового стажу з 01.01.2018, є протиправними.
Враховуючи зазначені обставини, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення про припинення виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника, діяв з порушенням матеріально-правових засад діяльності суб'єктів владних повноважень, закріплених у ч.2 ст.2 КАС України, з огляду на що дії відповідача щодо припинення виплати пенсії підлягають визнанню протиправними, а право позивача на отримання державного соціального забезпечення - судовому захисту шляхом зобов'язання відповідача поновити виплату призначеної пенсії у зв'язку з втратою годувальника з часу її припинення - 01.05.2019, виплатити недоотриману позивачем суму пенсії.
Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача виплачувати пенсію в подальшому, то означені вимоги є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України, з урахуванням наступного.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з п.6 ч.1 ст.3 КАС України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відтак, із системного аналізу вищенаведених законодавчих положень слідує, що метою та завданнями адміністративного судочинства, зокрема, є захист та поновлення уже порушених прав, свобод та охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась з відповідним позовом до суду. Тобто захисту підлягає апріорі уже порушене право, а не ті права та інтереси щодо яких наразі не відомо чи матиме місце їх порушення у майбутньому чи ні.
У зв'язку з чим, рішення суду не може бути прийнято на майбутнє, оскільки таке рішення не буде ґрунтуватися на приписах чинного законодавства та буде суперечити законодавчо визначеним принципам і завданням адміністративного судочинства, а тому вказані позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та враховуючи докази, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відтак, підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в розмірі 653,14 грн., що становить 85% задоволених позовних вимог.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії у зв'язку з втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області поновити з 01.05.2019 ОСОБА_1 виплату пенсії у зв'язку з втратою годувальника та виплатити недоотриману нею суму пенсії.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул.С.Стрільців 15, м.Івано-Франківськ, 76018) сплачений судовий збір в розмірі 653,14 грн. (шістсот п'ятдесят три гривні 14 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Відповідно до статей 255, 295, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Біньковська Н.В.