13 грудня 2019 року (о 10 год. 15 хв.) Справа № 280/5170/19 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
24.10.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у здійсненні розрахунку та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 по справі №333/6881/14-а за період з 01.03.2014 по день фактичної виплати пенсії, а саме 11.09.2019;
зобов'язати відповідача здійснити розрахунок та виплату позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 по справі №333/6881/14-а за період з 01.03.2014 по день фактичної виплати пенсії, а саме 11.09.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 у справі №333/6881/14-а відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача та нараховано 35115,45 грн. за період з 01.03.2014 по 03.08.2014, однак фактично пенсія виплачена 11.09.2019. Позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення розрахунку та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати нарахованої пенсії, однак відповідач позивачу відмовив. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки вважає, що має право на нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 29.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у судовому засіданні на 25.11.2019.
08.11.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 46794), в якому зазначає, що виплата позивачу пенсії за рішенням (постановою) Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 у справі №333/6881/14-а не була здійснена своєчасно через відсутність відповідного фінансування Державного бюджету України. Вважає, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер, а тому не підпадає під визначення доходів у розумінні Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III), за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. З посиланням на Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) вказує, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані. Також зазначає, що оскільки позивач просить стягнути компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати з огляду на судове рішення, яким було зобов'язано провести перерахунок пенсії, то сума заборгованості виникла в лютому 2015 року, оскільки сума заборгованості була нарахована на виконання вищезазначеного рішення суду саме в лютому 2015 року. Просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Постановою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 01.10.2014 у справі №333/6881/14-а позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме, зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Комунарському районі м. Запоріжжя провести перерахунок та виплатити державну пенсію позивачу на підставі до положень ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в обсязі не нижче 8-ми розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в обсязі 75% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 26.02.2014 по 15.08.2014 включно, з урахуванням проведених виплат (а.с.10-11).
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 у справі №333/6881/14-а скасовано постанову Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 01.10.2014 та прийнято нову постанову, якою зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Комунарському районі м. Запоріжжя провести перерахунок та виплатити ОСОБА_1 державну пенсію на підставі ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в обсязі не нижче 8-ми розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в обсязі 75% розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 01.03.2014 по 03.08.2014, з урахуванням проведених виплат (а.с.12-13).
11.09.2019 на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 у справі №333/6881/14-а органом Пенсійного фонду виплачено позивачу пенсію за період з березня 2014 року по серпень 2014 року у розмірі 35115,45 грн, що підтверджується Довідкою про розмір нарахованої та виплаченої пенсії ОСОБА_1 (а.с.17 зворотній бік), випискою з карткового рахунку позивача (а.с.18) та не заперечується відповідачем.
16.09.2019 позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати, яка була нарахована на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду 05.12.2014 у справі №333/6881/14-а за період з 01.03.2014 по дату виплати, а саме 11.09.2019 (а.с.19).
Листом ГУ ПФУ в Запорізькій області від 07.10.2019 №61/Ф-3 позивачу надано відповідь, за змістом якої, що відповідно до статті 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючі з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом №2050-III, за порушення строків виплати яких сплачується компенсація. Враховуючи наведене, підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів відсутні (а.с.20).
Не погодившись з відмовою відповідача у виплаті компенсації втрати частини доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.
Згідно зі статями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Як зазначено у пункті 1 Порядку №159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно з пунктом 2, 3 Порядку №159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер.
Також необхідно зазначити, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права викладена в постановах Верховного Суду: від 20 лютого 2018 року по справі №336/4675/17, від 21 червня 2018 року по справі №523/1124/17, від 03 липня 2018 року по справі №521/940/17, від 15.04.2019 по справі №727/7818/16-а, від 14 травня 2019 року по справі №804/2994/18 та інших.
Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 11.09.2019 ГУ ПФУ в Запорізькій області здійснено виплату пенсії позивачу в сумі 35115,45 грн на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 у справі №333/6881/14-а за період з березня 2014 року по серпень 2014 року.
Тобто, належні позивачу у 2014 році суми пенсії виплачені позивачу лише у вересні 2019 року.
Таким чином, несвоєчасна виплата суми пенсії відбулось з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Посилання відповідача на те, що сума перерахованої та сплаченої на виконання судового рішення пенсії носить разовий характер і не підпадає під визначення доходів передбачених Законом №2050-III є безпідставними, оскільки вказані кошти у сумі 35115,45 грн. нараховані на відновлення прав позивача, порушених органом Пенсійного фонду при виплаті пенсії у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством. Тобто, вказана сума є доходом в розумінні статті 2 Закону №2050-ІІІ.
Аналогічний правовий висновок зроблений у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №522/2370/17 (провадження №К/9901/16850/18).
Щодо доводів відповідача про безпідставність вимоги позивача про зобов'язання відповідача здійснити розрахунок та виплату компенсації втрати частини доходів з 01.03.2014, оскільки сума пенсії на виконання рішень суду нарахована в лютому 2015 року, суд зазначає наступне.
За змістом статті 1 Закону №2050-ІІІ, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Згадані вище статті 2, 3 Закону №2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття «доходи» для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
У пункті 4 Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №521/940/17 (провадження №К/9901/4416/17).
Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, виплата позивачу пенсії не була здійснена своєчасно через відсутність відповідного фінансування Державного бюджету України, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Також суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже при вирішенні даного спору по суті суд також бере до уваги практику Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13 січня 2011 року (остаточне) у справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань, становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п.25, ECHR 2002-II)».
Згідно з частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З системного аналізу вищезазначених обставин, фактів та норм права, суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позову.
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України). Позивач звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, на підставі п.10 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011. Оскільки позивачем судовий збір не сплачувався, необхідності у вирішенні питання щодо розподілу судових витрат не має.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо відмови у здійсненні розрахунку та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 по справі №333/6881/14-а за період з 01.03.2014 по день фактичної виплати пенсії, а саме 11.09.2019.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити розрахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, яка була нарахована на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2014 по справі №333/6881/14-а за період з 01.03.2014 по день фактичної виплати пенсії, а саме по 11.09.2019.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 13.12.2019.
Суддя Ю.В. Калашник