ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.12.2019Справа № 910/12023/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали господарської справи
за позовом фізичної особи-підприємця Квятківської Ірини Анатоліївни
до комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
про визнання недійсним пункту договору,
Представники:
не викликались
До Господарського суду міста Києва звернулася з позовом фізична особа-підприємець (далі - ФОП) Квятківська Ірина Анатоліївна до комунального підприємства (далі - КП) «Київтранспарксервіс» про визнання недійсним п. 8.4 договору ДНП-2016-05/03 від 31.05.2016 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування.
На думку позивача, зміст пункту 8.4 укладеного договору фактично суперечить інтересам сторін, оскільки повернення стороні поштового відправлення, яке направлялось іншій стороні із відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою або з відміткою про неявку представника сторони до відділення поштового зв'язку за адресованим йому поштовим відправленням не може вважатись належним повідомленням іншої сторони про обставини, які містились у письмовому повідомленні, що містилось у поштовому відправленні, яке повернулось, оскільки не може свідчити про фактичне отримання повідомлення та безумовне ознайомлення з його змістом.
Позивач вважає, що редакція пункту 8.4 Договору суперечить вимогам Цивільного кодексу України, звичаїв ділового обороту, вимогам розумності і справедливості.
Суд своєю ухвалою від 10.09.2019 відкрив провадження у справі № 910/12023/19 та постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач проти задоволення позову заперечив, виклавши свої заперечення у поданому суду відзиві. Відповідач вважає, що сформована редакція пункту 8.4 Договору є наслідком реалізації сторонами права на свободу договору, узгоджена сторонами та не суперечить законодавству.
Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
31.05.2016 комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» (сторона-1) та фізична особа Квятківська Ірина Анатоліївна (сторона-2) уклали договір ДНП-2016-05/03 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (далі - Договір).
За змістом п.1.1 Договору сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 72 (сімдесяти двох) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 8 (восьми) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м.Київ. вул. Сім'ї Сосніних, 23, у Святошинському районі в межах III територіальної зони паркування міста Києва (надалі - «Фіксовані місця для паркування»), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Пунктом 6.3. Договору передбачено, що якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії Договору жодна з сторін не попередить письмово другу сторону про свій намір припинити Договір, його дія продовжується на такий самий строк.
У пункті 8.4 Договору сторони погодили, що усе листування між сторонами здійснюється за поштовими адресами, зазначеними в цьому договорі. Повернення стороні поштового відправлення, яке направлялось іншій стороні цього договору, із відміткою про відсутність адресата за вказаною в цьому договорі адресою (або адресою, вказаною в письмовому повідомленні про зміну адреси для надсилання кореспонденції, яке було отримане стороною до відправлення поштового відправлення), або з відміткою про неявку представника сторони до відділення поштового зв'язку за адресованим йому поштовим відправленням, вважається належним повідомленням іншої сторони про обставини, які містились у письмовому повідомленні, що містилось у поштовому відправленні яке повернулось.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Договору як юридичному факту властиві такі ознаки:
- в договорі виявляється воля не однієї особи, а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному;
- договір - це така спільна дія осіб, яка спрямована на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Основною особливістю цивільних правовідносин є те, що вони засновані на рівності, автономії волі, майновій і організаційній відокремленості її суб'єктів. У зв'язку з цим однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (ст. 3 ЦК України), суть якої розкрита у ст. 627 ЦК України і полягає у тому, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору є багатоаспектним поняттям, яке включає в себе різні прояви: прийняття власного рішення про вступ у договірні відносини, самостійний вибір того, з ким буде вступати у правовідносини, визначення умов договору тощо. Укладання договору є наслідком збігу волі та волевиявлення сторін, що забезпечує свободу договору.
Законодавець надав сторонам договору можливість врегулювання своїх відносин на власний розсуд, відступивши від положень актів цивільного законодавства. Заборона на відступ в договорі від положень актів цивільного законодавства можлива тільки в тому випадку, якщо в цих актах прямо про це вказано, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абзац 2 частини 3 статті 6 ЦК України).
За приписами ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою ст. 203 Цивільного кодексу України.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Викладені у пункті 8.4 Договору положення не суперечать актам цивільного законодавства, звичаям ділового обороту, вимогам розумності та справедливості.
За таких обставин, доводи позивача про недійсність пункту 8.4 Договору є не обґрунтованими, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову фізичної особи-підприємця Квятківської Ірини Анатоліївни до комунального підприємства (далі - КП) «Київтранспарксервіс».
Судові витрати покласти на фізичну особу-підприємця Квятківську Ірину Анатоліївну.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України».
Суддя С. А. Ковтун