Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.12.2019Справа № 910/9760/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І. за участю секретаря судового засідання Мазур В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження
Справи № 910/9760/19
за позовомАкціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
доДержавного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України»
простягнення 731 350,16 грн.
Представники учасників справи:
від позивача: Бернацька О.В., довіреність №14-203 від 17.05.2019р.;
від відповідача: Поштар Т.П., довіреність б/н від 01.07.2019р.;
Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач, АК «НАК «Нафтогаз України») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» (далі - відповідач, ДП «Групова котельня МВС України») про стягнення 731 350,16 грн., з яких: 518 764,05 грн. - основна заборгованість, 55 885,16 грн. - пеня, 32 851,48 грн. - 3% річних та 123 849,47 грн. - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором постачання природного газу №1822/1617-БО-41 від 27.12.2016р. в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019р. позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №910/9760/19. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
07.08.2019р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання, відповідно до змісту якого просить на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 50%.
Крім цього, представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у загальному провадженні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2019р. відмовлено в задоволенні клопотання ДП «Групова котельня МВС України» про розгляд справи №910/9760/19 за правилами загального позовного провадження.
14.08.2019р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого просить відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав того, що постанова Кабінету Міністрів України, на підставі якої визначена ціна Договору визнана Окружним адміністративним судом міста Києва протиправною та нечинною з моменту її прийняття.
Крім цього, відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі №910/9760/19 до вирішення справи №826/9665/16 про визнання недійсною постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27.04.2016р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2015 року №758», на підставі якої визначена ціна Договору.
16.08.2019р. та 04.09.2019р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зменшення пені та зупинення провадження у справі, зокрема, заперечуючи проти клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, позивач зазначає, що ціна в Договорі була встановлена за домовленістю сторін, а в силу ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі після його виконання в частині поставки природного газу не допускається. При цьому, позивач вказує, що термін дії Договору закінчився 31.03.2017р., що виключає можливість внесення будь-яких змін до його умов.
Також, 04.09.2019р. позивачем через загальний відділ діловодства суду подано пояснення щодо неможливості зміни ціни Договору після його виконання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2019р. постановлено розгляд справи №910/9760/19 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, судове засідання призначено на 19.09.2019р.
11.09.2019р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні 19.09.2019р. суд, у відповідності до ч. 4 ст. 233 ГПК України, постановив відкласти розгляд справи по суті на 17.10.2019р., про що зазначено в протоколі судового засідання від 19.09.2019р.
02.10.2019р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що Господарським судом міста Києва розглядається справа №910/12064/19 за позовом ДП «Групова котельня МВС України» до АК «НАК «Нафтогаз України» про визнання недійсним п. 5.2 Договору №1822/1617-БО-41 від 27.12.2016р. внаслідок визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України №315 від 27.04.2016р. «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2015 року №758» з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016 та зобов'язання здійснити перерахунок вартості природного газу, поставленого на умовах зазначеного Договору із застосуванням ціни на природний газ у розмірі 1 770,74 грн. за 1000 куб.м.
16.10.2019р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі в яких вказує на відсутність підстав для зупинення провадження у справі, оскільки для вирішення спору про визнання недійсним п. 5.2 Договору купівлі-продажу природного газу №1822/1617-БО-41 від 27.12.2016р. та зобов'язання здійснити перерахунок не перешкоджає розгляду справи №910/9760/19, в обґрунтування чого позивач зазначив, що набутті чинності рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019р. №826/9665/16, не є тією обставиною, в розумінні ст.ст. 203, 215 ЦК України з якою законодавець пов'язує можливість визнання Договору недійсним.
Крім цього, позивач зазначив, що зміна ціни в Договорі після його виконання в частині поставки природного газу не допускається в силу приписів ч. 3 ст. 632 ЦК України, а закінчення строку дії Договору виключає можливість внесення будь-яких змін до умов Договору, в тому числі і зміни ціни.
При цьому, сторонами в Договорі ніколи не погоджувалась ціна на природний газ у розмірі 1 770,74 грн. за 1000 куб.м., що за доводами позивача спростовує твердження відповідача про наявність підстав для застосування зазначеної ціни до правовідносин сторін.
Також, позивач зазначив, що рішення у справі №826/9665/16 стосується нечинності нормативно-правового акту та не вимагає перерахунку розрахунків за переданий природний газ. Окружний адміністративний суд міста Києва вказаним рішенням не зобов'язував учасників ринку природного газу здійснювати будь-які перерахунки чи вносити зміни до договорів.
При цьому, позивач вказує на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2015р. №758 в редакції станом на 30.03.2016р. чітко визначено, що ціни на природний газ для побутових споживачів та виробників теплової енергії в період з 1 травня 2016 року по 31 березня 2017 року мають встановлюватись окремим рішенням Кабінету Міністрів України, проте враховуючи відсутність такого рішення, підстави для застосування цін на природний газ, які діяли до 1 травня 2016 року за доводами позивача відсутні.
В судовому засіданні 17.10.2019р., судом у відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 31.10.2019р.
30.10.2019р. до загального відділу діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких проти доводів позивача заперечує та вказує на обґрунтованість поданого ним клопотання про зупинення провадження у справі до остаточного вирішення справи №910/12064/19.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2019р., суд відмовив в задоволенні клопотань відповідача про зупинення провадження у справі №910/9760/19 та відклав судове засідання на 28.11.2019р.
В судовому засіданні 28.11.2019р., судом у відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 12.12.2019р.
09.12.2019р. до загального відділу діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні 12.12.2019р. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх в повному обсязі, в той же час відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
В судовому засіданні 12.12.2019р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
На виконання вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
27.10.2016р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (після зміни організаційно-правової форми - Акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») (постачальник) та Державним підприємством «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» (споживач) укладено Договір №1822/1617-БО-41 постачання природного газу, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах цього договору.
Згідно п. 1.2 Договору, природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Відповідно до п. 2.1 Договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016р. по 31.03.2017р. (включно) природний газ обсягом до 210,0 тис. куб. метрів, в тому числі за місяцями: жовтень - 21,0 тис. куб. м, листопад - 35,0 тис. куб. м., грудень 44,0 тис. куб. м. (IV кв. 2016р. - 100,0), січень - 43,0 тис. куб. м., лютий - 40,0 тис. куб. м., березень - 27,0 тис. куб. м. (І кв. 2017 - 110,0).
Пунктом 3.1 Договору визначено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.
Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п. 3.4 Договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.
За приписами пункту 3.5 Договору споживач зобов'язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику, зокрема, підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.
Відповідно до п. 4.1, Договору кількість природного газу, яка передається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку природного газу споживача відповідно до вимог, установлених Кодексом газорозподільних систем, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2494.
Згідно із п. 5.1 Договору ціна на природний газ визначається відповідно до п. 5.2 цього договору. В подальшому ціна на газ визначається шляхом підписання сторонами відповідних додаткових угод до договору на підставі ціни, що розміщується на офіційному веб-сайті постачальника. У разі зміни ціни постачальником, така ціна є обов'язковою для сторін даного договору. Споживач підписанням цього договору підтверджує, що погоджується з даним порядком визначення та зміни ціни.
Відповідно до п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. метрів природного газу за цим договором з 01 жовтня 2016 року становить 5 916,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1 183,20 грн. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 7 099,20 грн.
За умовами п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Пунктом 10.3 Договору визначено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить п'ять років.
Відповідно до п. 12.1 Договору, останній набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписами і печатками сторін, за їх наявності, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2016р. до 31 березня 2017р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковою угодою №1 від 28.10.2016р. сторони погодили, що ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01 листопада 2016 року становить 6 819,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1 363,80 грн. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 8 182,80 грн.
В подальшому, у Додатковій угоді №2 від 22.11.2016р. сторони погодили, що ціна за 1000 куб.м. газу за цим договором з 01 грудня 2016 року становить 7 148,00 грн., крім того податок на додану вартість (20%) - 1 429,60 грн. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 8 577,60 грн.
Відповідно до додаткової угоди №3 від 30.12.2016р., сторони погодили, що ціна за 1000 куб.м. природного газу за цим договором з 23 грудня 2016 року становить 4 942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20%. До сплати за 1000 куб. метрів природного газу з ПДВ - 5 930,40 грн.
30.11.2016р. на виконання умов Договору сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким позивач передав, а відповідач прийняв імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями у листопаді 2016р. в обсязі 33,157 тис. куб. м. за ціною 6 819,00 грн. вартістю 271 317,10 грн., в тому числі ПДВ 20% - 45 219,52 грн.
31.12.2016р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у грудні 2016р., а саме: з 1 по 22 грудня 2016р. в обсязі 35,820 тис. куб. м. за ціною 7 148,00 грн. вартістю 307 249,63 грн., в тому числі ПДВ 20% - 51 208,27 грн. та з 23 по 31 грудня 2016р. в обсязі 12,572 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 74 556,98 грн., в тому числі ПДВ 20% - 12 426,16 грн.
31.01.2017р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у січні 2017р. в обсязі 48,924 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 290 138,89 грн., в тому числі ПДВ 20% - 48 356,48 грн.
28.02.2017р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у лютому 2017р. в обсязі 55,423 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 328 680,56 грн., в тому числі ПДВ 20% - 54 780,09 грн.
31.03.2017р. між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі природного газу, за яким був переданий імпортований природній газ за кодом УКТ ЗЕД 2711 21 00 00 у березні 2017р. в обсязі 32,698 тис. куб. м. за ціною 4 942,00 грн. вартістю 193 912,22 грн., в тому числі ПДВ 20% - 32 318,70 грн.
Отже, на виконання взятих на себе зобов'язань за Договором, позивач у період з листопада 2016р. по березень 2017р. передав, а відповідач прийняв природний газ на зальну суму 1 465 855,38 грн.
З наявної у матеріалах справи довідки по операціям за Договором №1822/1617-БО-41 та сальдо ДП «Групова котельня МВС України» за період з 01.10.2016р. по 30.04.2019р. вбачається, що у період з 20.12.2016р. по 16.05.2018р. відповідачем було здійснено часткову оплату вартості поставленого позивачем природного газу у розмірі 947 091,34 грн.
Інша частина заборгованості за Договором №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016р. у розмірі 518 764,05 грн. була залишена відповідачем без оплати, що стало наслідком звернення позивача з позовом до суду про стягнення вищевказаної суми боргу, пені у розмірі 55 885,16 грн., 3% річних у розмірі 32 851,48 грн. та інфляційних втрат у розмірі 123 849,47 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Частинами 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
В силу положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Судом встановлено, що в період з листопада 2016р. по березень 2017р. позивачем на виконання умов Договору №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016р. було передано у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 465 855,38 грн., про що свідчать акти приймання-передачі природного газу від 30.11.2016р. на суму 271 317,10 грн., від 31.12.2016р. на суму 381 806,61 грн., від 31.01.2017р. на суму 290 138,89 грн., від 28.02.2017р. на суму 328 680,56 грн. та від 31.03.2017р. на суму 193 912,22 грн.
Акти приймання-передачі природного газу укладені на підтвердження прийняття відповідачем переданого позивачем природного газу, підписані уповноваженими представниками сторін Договору без застережень та скріплені печатками підприємств, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про виконання позивачем умов укладеного Договору в частині передачі на користь відповідача природного газу.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За умовами п. 6.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту п. 6.1 Договору строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті переданого позивачем за Договором природного газу на момент розгляду справи настав.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як встановлено судом, відповідачем на виконання своїх зобов'язань за Договором було здійснено лише часткову оплату вартості переданого позивачем природного газу, зокрема, в період з 20.12.2016р. по 16.05.2018р. на загальну суму 947 091,34 грн.
При цьому, з долученої до матеріалів справи довідки по операціям за Договором №1822/1617-БО-41 та сальдо ДП «Групова котельня МВС України» за період з 01.01.2017р. по 31.10.2019р. вбачається, що 07.10.2019р. відповідачем додатково було сплачено частину заборгованості у загальному розмірі 414 732,15 грн.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у загальному розмірі 414 732,15 грн., суд приходить до висновку про закриття провадження у справі в цій частині, внаслідок відсутності предмету спору, та задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача іншої частини суми основного боргу у розмірі 104 031,90 грн. (518 764,05 грн. - 414 732,15 грн.), який підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростований.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 55 885,16 грн., 3% річних у розмірі 32 851,48 грн. та інфляційні втрати у розмірі 123 849,47 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Статтями 546, 549 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Згідно із ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати за поставлений природний газ передбачений у п. 8.2 Договору, відповідно до якого у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 21% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Здійснивши власний перерахунок пені, суд встановив, що її розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, а оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума пені у розмірі, заявленому позивачем, а саме 55 885,16 грн.
Разом з тим, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, розглянувши яке суд зазначає наступне.
Пунктом 1 ст. 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.
Крім того, суд приймає до уваги, що неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора (рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013р. № 7-рп/2013).
У той же час, правовий зміст ст. 233 ГК України свідчить про те, що вона не є імперативною, а застосовується на розсуд суду за наявності визначених у ній умов та на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто є правом суду.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», а також висновків, що містяться у постановах Верховного Суду від 05.04.2018р. у справі №905/1180/17, від 12.09.2018р. у справі №912/3594/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідно до ст.ст. 73, 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд вважає, що відповідач у даному випадку не довів наявності виняткових обставин, що можуть бути підставою для зменшення розміру пені, як і не навів поважних причин порушення зобов'язання, яке стало підставою для застосування заходів відповідальності позивачем. При цьому, надані докази, зокрема, копії звітів про фінансові результати за 2017-2018роки, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов'язання з оплати газу.
В той же час, суд також враховує, що сума пені за несвоєчасну оплату поставленого газу на умовах Договору №1822/1617-БО-41 від 27.10.2016р. не є значною чи надмірно великою, виходячи із загальної суми поставленого природного газу по Договору (1 465 855,38 грн.) та часу прострочення належних до сплати сум кредиторові.
У даному випадку судом враховано й інтереси позивача, який здійснює власну господарську діяльність та, уклавши договір на поставку газу, розраховував на своєчасне отримання оплати за поставлений відповідачу товар.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки відповідач не довів наявність зазначених у вказаній статті обставин, суд вважає, що підстави для зменшення визначеної судом пені при встановленому та підтвердженому факті прострочення зобов'язання відсутні.
Що стосується заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України №11/1-5/73 від 13.02.2009р. також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/21564/16 від 10.07.2019р.
Із наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат вбачається, що позивачем не враховано рекомендації Верховного суду України викладені в листі №62-97р від 03.04.1997р. «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», зокрема при здійсненні розрахунку інфляційних втрат за зобов'язаннями лютого 2017року, оскільки як вбачається з довідки по операціям за Договором №1822/1617-БО-41 відповідачем оплата вартості поставленого природного газу у розмірі 3 828,73 грн. була здійснена 16.05.2018р., а тому інфляційні за травень 2018р. нараховано безпідставно.
Отже, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 111 854,54 грн. В іншій частині - 11 994,93 грн., інфляційні втрати нараховано безпідставно (арифметично невірний розрахунок та невірне визначення періоду нарахування інфляційних втрат), а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
В той же час, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, суд встановив, що їх розмір становить суму більшу, ніж заявлено позивачем, а оскільки суду не надано право виходити за межі позовних вимог, то до стягнення підлягає сума 3% річних у розмірі, заявленому позивачем, а саме 32 851,48 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України».
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в частині закриття провадження - на відповідача.
Керуючись ст. 129, 231, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 414 732,15 грн.
3. Стягнути з Державного підприємства «Групова котельня Міністерства внутрішніх справ України» (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, 10-А; ідентифікаційний код 24521985) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) основну заборгованість у розмірі 104 031 грн. 90 коп., пеню у розмірі 55 885 грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 32 851 грн. 48 коп., інфляційні втрати у розмірі 111 854 грн. 54 коп. та судовий збір у розмірі 10 790 грн. 33 коп.
4. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано - 16.12.2019.
Суддя А.І. Привалов