ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.12.2019Справа № 910/10719/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07"
про стягнення 150 243,51 грн.
за участю представників:
від позивача: Кравчук А.С.
від відповідача: Савчук А.В., Бєлкін М.Л.
від третьої особи: не з'явився
вільні слухачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про стягнення 150243,51 грн., з яких: 110754,43 грн. - інфляційні втрати, 39489,08 грн. - 3% річних.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним між сторонами спору договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014. Заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 у сумі 1747092,57 грн встановлена рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18. Оскільки відповідачем допущено прострочення грошового зобов'язання позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат у 110754,43 грн та 3% річних у сумі 39489,08 грн за період з 02.03.2018 по 01.12.2018.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.08.2019 у справі № 910/10719/19 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п'яти днів з дня вручення даної ухвали.
20.08.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.08.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/10719/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання у справі на 17.09.2019.
11.09.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, клопотання про закриття провадження у справі, заява щодо застосування строків позовної давності.
У відзиві на позов, відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивач відступивши Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" право вимоги за договором № 25/12/14-1 користування холодильною камерою та надання вантажних послуг від 25.12.2014 втратив своє право вимагати від відповідача сплати трьох відсотків річних та інфляційних втрат, а докази наявності у позивача права вимоги за договором за період з 02.03.2018 по 01.12.2018 відсутні.
13.09.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.
16.09.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про об'єднання позовів у справах, клопотання про закриття провадження у справі.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.09.2019, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України, залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07".
У судовому засіданні 17.09.2019 представник відповідача підтримав заявлене у відзиві клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін.
Розглянувши заявлене відповідачем клопотання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про нижченаведене.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.
Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Белеш та інші проти Чеської Республіки).
У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.
Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).
З огляду на наведені сторонами пояснення та докази подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, виходячи з предмету та підстав позовних вимог, а також поданих сторонами доказів по справі, суд зазначає, що з огляду на правила вирішення спору у порядку спрощеного позовного провадження, повне та всебічне з'ясування всіх обставин справи та справедливе вирішення спору не вбачається за можливе без проведення підготовчого провадження.
З метою дотримання основних засад господарського судочинства, справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, маючи на меті забезпечення дійсного вирішення правового спору між сторонами, суд дійшов висновку щодо доцільності розгляду справи за правилами загального позовного провадження, про що постановлено ухвалу, занесену до протоколу судового засідання.
У судовому засіданні 17.09.2019 призначено підготовче засідання на 02.10.2019, про що постановлено ухвалу занесену до протоколу судового засідання.
02.10.2019 через канцелярію суду представником третьої особи подано заяву про заміну сторони правонаступником, в якій третя особа просить суд замінити позивача у справі №910/10570/19 - "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на його правонаступника - Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07".
У судовому засіданні 02.10.2019 відкладено підготовче засідання на 22.10.2019.
У судовому засіданні 22.10 2019, розглянувши заяву третьої особи про заміну сторони правонаступником, суд дійшов висновку про відмову у її задоволенні, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.
Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав і обов'язків сторони у справі до іншої особи у зв'язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.
Процесуальне правонаступництво виникає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони матеріального правовідношення її правонаступником) і відображає зв'язок матеріального і процесуального права, фактично, процесуальне правонаступництво слідує за матеріальним. У кожному конкретному випадку, для вирішення питань можливості правонаступництва, господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.
Заміна сторони матеріального правовідношення врегульована, зокрема, положеннями статей 512-514 Цивільного кодексу України, якими передбачена заміна кредитора у зобов'язанні в разі передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У відповідності до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
У розумінні приписів статті 52 Господарського процесуального кодексу України, інститут процесуального правонаступництва застосовується у тому випадку, якщо після звернення особи з відповідним позовом до суду та відкриття провадження у справі, така особа вибуває зі спірних правовідносин, в тому числі, у зв'язку з укладенням договору про відступлення права вимоги.
Однак, у цьому спорі укладення договору про відступлення права вимоги, на який третя особа посилається як на підставу для здійснення процесуального правонаступництва, відбулось 13.03.2017 року, тобто до моменту звернення позивача до суду з даним позовом.
З урахуванням наведеного, суд відмовив у задоволенні заяви третьої особи про заміну сторони правонаступником.
У судовому засіданні 22.10.2019 судом розглянуто клопотання відповідача про об'єднання справ №910/10570/19, №910/11342/19, №910/10719/19, №910/10753/19, №910/11345/19 в одне провадження по справі №910/10719/19.
Частиною 3 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Відповідно до частини 2 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
При цьому, нормою ч. 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов'язок, об'єднати в одне провадження декілька справ за клопотанням учасника справи за позовами.
Частиною 8 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що справи, що перебувають у провадженні господарського суду, в разі об'єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.
З урахуванням наведеного, враховуючи характер спірних правовідносин, з огляду на приписи ч.8 ст.173 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для об'єднання справ №910/10570/19, №910/11342/19, №910/10719/19, №910/10753/19, №910/11345/19 в одне провадження по справі №910/10719/19, у зв'язку із чим відмовив у задоволенні відповідного клопотання відповідача.
Розглянувши у судовому засіданні 22.10.2019 клопотання відповідача про закриття провадження у справі від 11.09.2019 та від 16.09.2019, суд відмовив в їх задоволенні, з огляду на наступне.
Клопотання про закриття провадження у справі обґрунтовані відсутністю предмету спору, у зв'язку із тим, про позивач відступивши Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" згідно з договором про відступлення права вимоги від 13.03.2017 право вимоги до відповідача, втратив право нараховувати інфляційні нарахування та 3% річних на заборгованість за договором № 25/12/14-1 користування холодильною камерою та надання вантажних послуг від 25.12.2014.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.
Однак, предмет спору у справі (інфляційні втрати у сумі 110754,43 грн та 3% річних у сумі 39489,08 грн) не припинив своє існування, а договір про відступлення права вимоги укладений ще 13 березня 2017 року, що спростує посилання відповідача на відсутність предмету спору у справі.
Водночас, у позові позивач посилається на те, що предметом відступлення на користь третьої особи права вимоги до відповідача була виключно визначена таким договором заборгованість по сплаті орендної плати, в той час як право на отримання будь-яких інших нарахувань, зокрема 3% річних та інфляційних втрат, залишилося за позивачем.
Враховуючи вище наведене, підстави для закриття провадження у справі №910/10719/19, згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.
У судовому засіданні 22.10.2019 враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, відсутність інших клопотань, заяв від сторін, судом закрито підготовче провадження та призначено справу №910/10719/19 до судового розгляду по суті на 12.11.2019, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.
Представник позивача у судове засідання 12.11.2019 не з'явився.
У судовому засіданні 12.11.2019 суд відклав розгляд справи по суті на 04.12.2019.
04.12.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли документи по справі.
04.12.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли письмові пояснення.
Представник третьої особи у судове засідання 04.12.2019 не з'явився. Про розгляд справи третя особа була належним чином повідомлена, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення №0103052101836.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Представник позивача у судове засідання 04.12.2019 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.
Представники відповідача в судовому засіданні надали пояснення по суті заперечень, проти позову заперечили у повному обсязі.
У судовому засіданні 04.12.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
25 грудня 2014 року між ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та ТОВ "Укрлогістика" укладений договір користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1, відповідно до умов якого ТОВ "Укрлогістика" прийняло у строкове платне користування холодильні камери, що знаходяться у виробничому корпусі літера В, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а.
В подальшому, 13.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (цедент) та Приватним підприємством "Дніпровський краєвид 07" (цесіонарій) укладено договір про відступлення права вимоги, умовами якого передбачено, що цедент передає цесіонарію право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (боржник) зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.07.2016 - 26.07.2017, складеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" за договором №25/12/14-1 від 25.12.2014.
З цього договору випливає, що цесіонарій займає місце цедента в зобов'язаннях з боржником в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п. 1.2. договору).
Відповідно до п. 1.3. договору, цесіонарій одержує право грошової вимоги до боржника з моменту набуття чинності цим договором (з моменту його підписання та скріплення печатками сторін).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 5.7. договору).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2019 у справі № 910/14240/18 за позовом Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА" про стягнення заборгованості, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.04.2019 та постановою Верховного Суду від 30.07.2019, позовні вимоги Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРЛОГІСТИКА" 1747092,57 грн заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014.
Судовими рішеннями у справі №910/14240/18 встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, в частині своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 1747092,57 грн, нарахована за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, право вимоги на отримання якої було відступлено позивачем на користь Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" (третьої особи у справі) на підставі договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017.
Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, заборгованість у сумі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 була стягнута з відповідача на користь Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" в примусовому порядку 30.05.2019.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що відповідачем допущено порушення грошового зобов'язання з оплати, нарахованої згідно договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 орендної плати за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 у розмірі 1747092,57 грн, у зв'язку з чим позивачем нараховані за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання у період з 02.03.2018 по 01.12.2018 інфляційні втрати у сумі 110754,43 грн. та 3% річних у сумі 39489,08 грн.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, в частині своєчасної оплати орендної плати, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 1747092,57 грн, нарахована за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, право вимоги на отримання якої було відступлено позивачем на користь Приватного підприємства "ДНІПРОВСЬКИЙ КРАЄВИД 07" (третьої особи у справі) встановлено рішенням суду у справі №910/14240/18.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Спір у справі виник у зв'язку із наявністю у позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 110754,43 грн та 3% річних у сумі 39489,08 грн, нарахованих за період 02.03.2018 по 01.12.2018 за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати, нарахованої згідно договору користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014 орендної плати за період з 01.07.2016 по 31.07.2016 у розмірі 1747092,57 грн.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Приписи статті 625 Цивільного кодексу України не обмежують права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.
Обов'язок оплатити основний борг, а також обов'язок оплатити нараховані на основний борг три відсотки річних та інфляційні втрати, є подільними один від одного зобов'язаннями, хоча і є взаємопов'язаними між собою. Норми цивільного законодавства не ставлять в залежність одночасність вимог кредитора на стягнення з боржника основної заборгованості від одночасності права вимоги на стягнення трьох відсотків річних, інфляційних у зв'язку з простроченням основного грошового зобов'язання.
Нарахування заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних позивач здійснює за період 02.03.2018 по 01.12.2018.
Водночас, як встановлено судом вище, право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (боржник) зі сплати заборгованості у розмірі 1 465 303,45 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016, позивач відступив Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" відповідно до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017.
Як встановлено рішенням у справі у справі №910/14240/18 додатковою угодою від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, сторони договору погодили збільшити розмір відступленого права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, у зв'язку з чим вирішили, що ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (позивач) передає Приватному підприємству "Дніпровський краєвид 07" (третій особі) право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" (відповідача) зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, а саме: у розмірі 1465303,45 грн, що утворилася за період з 01.07.2016 по 26.07.2016 та у розмірі 281789,12 грн, що утворилася за період з 27.07.2016 по 31.07.2016.
За змістом наявної у матеріалах справи копії додаткової угоди від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017 сторонами визначено, що предметом відступлення за договором є виключно визначена в п.1.1. сума права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, без будь-яких додаткових прав на нарахування цесіонарієм передбачених зазначеним договором чи положеннями чинного законодавства України штрафних санкцій та інших нарахувань (в т.ч. встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України) за прострочення виконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Пунктом 1 статті 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за своєю правовою суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Змістом договору передбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання зі збереженням решти елементів зобов'язальних правовідносин за плату, і не передбачається надання послуг із фінансування під відступлення права грошової вимоги.
Як передбачено ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором про заміну сторін у певному існуючому зобов'язанні, після чого первісний кредитор вибуває з такого зобовязання.
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Суд зазначає, що за змістом ст.ст. 509 та 510 ЦК України зобов'язання породжує права та обов'язки для сторін зобов'язання, яким є кредитор та боржник.
Так, стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
У розумінні наведених приписів цивільного законодавства, боржником у зобов'язанні є особа, яка має обов'язок виконати на користь кредитора певну дію або утриматися від виконання певної дії, тобто є зобов'язаною стороною.
В свою чергу кредитором є сторона зобов'язання, яка має право вимагати вчинення на свою користь певної дії або утриматися від її вчинення.
З урахуванням наведених приписів Цивільного кодексу України, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, з подальшими змінами, відбулася заміна первісного кредитора ТОВ "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на нового кредитора Приватного підприємства "Дніпровський краєвид 07" (третій особі) у зобов'язанні зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що виникла за період з 01.07.2016 по 31.07.2016.
У зв'язку зі наведеним, виходячи з суті правової природи договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, з моменту укладення вказаного договору відступлення позивач вибув із зобов'язання зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що виникла за період з 01.07.2016 по 31.07.2016.
В свою чергу, Приватне підприємство "Дніпровський краєвид 07" набуло статусу кредитора у зобов'язанні зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, що виникла за період з 01.07.2016 по 31.07.2016, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" стало зобов'язаною стороною перед третьою особою з виконання вказаного грошового зобов'язання.
Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору (п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, невиконання зобов'язання боржником у певний строк врегульовані, зокрема, статтею 625 Цивільного кодексу України.
У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 01 жовтня 2014 року № 6-113цс14, з якою погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.
Згідно з приписами цивільного законодавства нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат здійснюється на суму простроченого зобов'язання, яке належить до сплати кредитору.
З огляду на наведене, у зв'язку зі зміною кредитора у зобов'язанні згідно договору про відступлення права вимоги, позивач з 13.03.2017 (зі змінами від 20.03.2017) перестав бути кредитором у зобов'язанні зі сплати відповідачем заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, у зв'язку із чим, позивач у період з 02.03.2018 по 01.12.2018 не міг зазнати матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та за користування відповідачем утримуваними ним грошовими коштами.
В свою чергу, у зв'язку зі зміною кредитора у зобов'язанні згідно договору про відступлення права вимоги, прострочення відповідача перед позивачем зі сплати заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014 у період з 02.03.2018 по 01.12.2018 відсутнє.
У період з 02.03.2018 по 01.12.2018 у позивача було відсутнє право вимоги до відповідача зі сплати заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014, з чого випливає безпідставність нарахування за вказаний період сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
З огляду на зазначене вище, оскільки у спірний період з 02.03.2018 по 01.12.2018 позивач не був кредитором зі сплати заборгованості у розмірі 1747092,57 грн за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг №25/12/14-1 від 25.12.2014 та у відповідача відсутнє прострочення з виконання вказаного зобов'язання перед позивачем у спірний період, суд дійшов висновку, що у позивача відсутні підстави для нарахування на суму боргу 1747092,57 грн за договором №25/12/14-1 від 25.12.2014 у період з 02.03.2018 по 01.12.2018 інфляційних втрат у сумі 110754,43 грн. та 3% річних у сумі 39489,08 грн.
Судом враховано, що відповідно до додаткової угоди від 20.03.2017 до договору про відступлення права вимоги від 13.03.2017, предметом відступлення за договором є сума права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" зі сплати заборгованості за договором користування холодильною камерою та надання вантажних послуг № 25/12/14-1 від 25.12.2014, без будь-яких додаткових прав на нарахування цесіонарієм передбачених зазначеним договором чи положеннями чинного законодавства України штрафних санкцій та інших нарахувань (в т.ч. встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України) за прострочення виконання боржником взятих на себе зобов'язань.
Однак, передбачені положення договору про відступлення права вимоги стосуються лише обсягу переданих третій особі прав та жодним чином не наділяють позивача правом на стягнення нарахувань, встановлених положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України, за зобов'язанням, за яким позивач у період з 02.03.2018 по 01.12.2018 вже не був кредитором.
Відповідно до статті 76 цього Кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Стаття 79 Господарського процесуального кодексу України визначає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, з огляду на встановлені судом обставини щодо відсутності у позивача правових підстав для нарахування за період з 02.03.2018 по 01.12.2018 інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у 110754,43 грн та 3% річних у сумі 39489,08 грн.
Водночас, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Оскільки, позивач звернувся з позовом 08.08.2019, то вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих за період з 02.03.2018 по 01.12.2018, заявлені в межах встановлених законодавством строків позовної давності.
Підсумовуючи вищенаведене, суд відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрлогістика" про стягнення інфляційних втрат у 110754,43 грн та 3% річних у сумі 39489,08 грн, нарахованих за період з 02.03.2018 по 01.12.2018.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано: 16.12.2019.
Суддя О.В. Гулевець