28.11.2019 Справа № 904/1858/18
м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,
суддів - Кощеєва І.М., Широбокової Л.П.,
при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/1858/18 (суддя Манько Г.В., повне рішення складено 30.08.2019)
за позовом акціонерного товариства "Дніпровський машинобудівний завод", м.Дніпро
до комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради, м.Дніпро
про визнання протиправними та такими, що не підлягають виконанню актів-рахунків
- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/1858/18 акціонерному товариству "Дніпровський машинобудівний завод"(далі-АТ"ДМЗ") відмовлено в задоволенні позову про визнання протиправними і такими, що не підлягають виконанню актів-рахунків комунального підприємства (далі-КП) "Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради №7490 від 31.01.2018, №16986 від 28.02.2018 та №27200 від 31.03.2018 на суму 1358340грн.11коп. як плати за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням;
- приймаючи рішення, господарський суд виходив з того, що Правила приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м.Дніпро, затверджені рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 19.02.2015 №129 (далі-Правила №129), на підставі яких підприємством нараховано вказану вище плату є самостійним керівним нормативним документом у сфері приймання стічних вод у міську каналізацію, вказані Правила не пов"язані з скасованими загальнодержавними Правилами прийняття стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України (далі - Правила №37), втрата чинності загальнодержавних правил не має наслідком припинення дії місцевих правил, з того, що експертним висновком встановлена невідповідність результатів проб стічних вод АТ"ДМЗ" нормам, визначеним додатком №4 до договору на надання послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення №0548 від 31.12.2015, укладеного сторонами, а також з того, що перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин сталося з вини цього товариства;
- не погодившись з прийнятим рішенням, АТ"ДМЗ" подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на нез"ясування обставин, що мають значення для справи просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення та задовольнити позовні вимоги ;
- у поданій скарзі йдеться про те, що Правила №129 за способом викладення норми в частині визначення допустимих концентрацій забруднюючих речовин в стічних водах є відсильними, в тому числі, до Правил №37, однак розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 №166-р скасовано наказ Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 19.02.2017 №37, яким було затверджено Правила №37, про те, що внаслідок такого скасування протокол вимірювань показників складу та властивостей стічних вод КП"Дніпроводоканал" неможливо використати як доказ перевищення показників, норма і величини яких встановлені місцевими Правилами, про те, що господарським судом не враховано того факту, що виставлені товариству рахунки є по суті оперативно-господарською санкцією, застосованою за результатами перевірки та складання відповідних актів, порядок застосування яких визначається договором, між тим, договір, укладений сторонами не визначає відповідальність та порядок застосування сторонами заходів впливу за скиди стічних вод, про невірне оцінення господарським судом висновків експертів, фактично експерти досліджували матеріали справи, а не провели безпосередньо експертизу зразків води, відібраних відповідачем за актом відбору від 28.11.2017, а також про те, що в порядку ст.74 Господарського процесуального кодексу України відповідач не довів ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх заперечень;
- відповідач вважає рішення господарського суду обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що Правила №129 є чинними та обов"язковими до виконання, на те, що відповідно до п.п.2.3.2, 2.4.5 цих Правил товариство має право звертатися до господарського суду з оскарженням неправомірно виставлених рахунків та зобов"язано сплачувати рахунки за скид понаднормативних забруднень однак, у даному випадку, товариство як оскаржувані рахунки за скид стічних вод з понаднормативним забрудненням оскаржує акти-рахунки приймання наданих послуг водопостачання та водовідведення, про що зазначено в самих актах-рахунках, а зазначення в даних актах-рахунках відомостей про заборгованість за скид стічних вод понаднормативним забрудненням несе виключно інформативний характер.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду слід змінити в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2015 КП"Дніпроводоканл" Дніпровської міської ради (водоканалом) та ПАТ"ДМЗ" (абонентом) укладено договір №0548, на підставі якого водоканал зобов"язався надавати абоненту послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення, а абонент - оплачувати послуги в порядку і на умовах, визначених договором.
Згідно з п.3.15 договору абонент несе відповідальність за порушення норм щодо кількості та концентрації шкідливих речовин в стічних водах, які скидаються до мереж водовідведення.
Відповідно до п.3.19 договору плата за скид понаднормативних забруднень стягується за весь об"єм стічних вод, скинутих абонентом протягом календарного місяця, коли буде зафіксоване перевищення допустимої концентрації.
П.4.3 договору передбачено, що до 3 числа місяця, наступного за розрахунковим, абонент надає водоканалу звіт про показники приладів і засобів обліку розрахункового місяця.
Згідно з п.4.4 договору, виходячи з даних звітів, водоканал визначає об"єм наданих абоненту послуг за розрахунковий місяць, розмір плати за скид понаднормативних забруднень та розмір плати послуг за цей розрахунковий місяць, не пізніше десятого числа місяця, наступного за розрахунковим надає абоненту два примірника акта-рахунку, підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою водоканалу.
Відповідно до п.4.5 договору не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим абонент повертає водоканалу один з двох примірників акту-рахунку приймання наданих послуг, підписаний уповноваженою особою та скріплений печаткою.
В п.4.10 договору сторонами узгоджено, що величина плати за скид стічних вод у систему водовідведення водоканалу з понаднормативним забрудненням розраховується згідно з Інструкцією №37.
Така оплата здійснюється абонентом не пізніше 10 днів з дати отримання листа-повідомлення та рахунку.
В процесі виконання укладеного договору КП"Дніпроводоканал" Дніпровської міської ради виставило ПАТ"ДМЗ" акти-рахунки №7490 від 31.01.2018, №16986 від 28.02.2018 та №27200 від 31.03.2018.
Згідно з вказаними актами-рахунками у січні, лютому та березні 2018 року КП"Дніпроводоканал" надало, а ПАТ"ДМЗ" отримало послуги з питного водопостачання та водовідведення на суми відповідно 103783грн.54коп., 97325грн.17коп. та 39804грн.34коп., які нараховані до сплати.
Виставлені акти-рахунки підписані ПАТ"ДМЗ" без заперечень та зауважень.
03.08.2018 ПАТ"ДМЗ" звернулося з позовом до господарського суду Дніпропетровської області про визнання протиправними та такими, що не підлягають виконанню вказаних актів-рахунків як плати за скид стічних вод з понаднормативними забрудненнями.
В обґрунтування позову покладені обставини щодо проведення 28.11.2017 відповідачем перевірки дотримання правил приймання стічних вод підприємств у міську систему каналізації, щодо встановлення відповідачем за результатами лабораторних вимірювань перевищення допустимої концентрації забруднюючих речовин у стічних водах, щодо формування відповідачем оспорюваних актів-рахунків, щодо критичного ставлення до висновків відповідача та непогодження з виставленими актами-рахунками, складення їх поза межами повноважень, не в порядку та не у спосіб, передбачений договором, щодо скасування розпорядженням Кабінету Міністрів України №166-р від 10.03.2017 наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики №37 від 19.02.2017, яким було затверджено Інструкцію про встановлення та стягнення плати за скид промислових та інших вод у системи каналізації населених пунктів та Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, а також щодо неможливості у зв"язку з цим використання як доказу перевищення забруднюючих речовин показників, норма величини яких встановлена місцевими правилами приймання та скиду (водовідведення) стічних вод підприємств у систему каналізації м.Дніпро, затверджених рішенням виконавчого комітету Дніпровської міської ради №129 від 19.02.2015.
Відмовляючи в задоволенні позову, як зазначено вище, господарський суд послався на те, що Правила №129 є самостійним нормативним керівним документом у сфері приймання стічних вод у міську каналізацію і останні не пов"язані з скасованими загальнодержавними Правилами №37, втрата чинності загальнодержавних правил не має наслідком припинення дії місцевих правил, на те, що експертним висновком встановлена невідповідність результатів проб стічних вод АТ"ДМЗ" нормам, визначеним додатком №4 до договору, укладеного сторонами, а також на те, що перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин сталося з вини товариства.
Апеляційний суд не погоджується з вищенаведеними висновками господарського суду, оскільки вважає ці висновки передчасними.
Так, ст.15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист ? це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч.1 ст.16 Кодексу захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У даному випадку, звертаючись з позовом АТ"ДМЗ" просило визнати протиправними та такими, що не підлягають виконанню акти-рахунки №7490 від 31.01.2018, №16986 від 28.02.2018 та №27200 від 31.03.2018 на суму 1358340грн.11коп. як плати за скид стічних вод з понаднормативними забрудненнями.
При цьому матеріали справи свідчать про те, що вказані акти-рахунки виставлені позивачу для оплати послуг з питного централізованого водопостачання та водовідведення отриманих АТ"ДМЗ" у січні, лютому та березні 2018 відповідно до контрольних показників приладів обліку.
Також, ч.1 ст.74, ч.1 ст.76, ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Скаржником не доведено, яким чином пред"явлення оспорюваних актів-рахунків для оплати послуг з централізованого питного водопостачання та водовідведення порушує його права, в чому полягає незаконність зазначених актів-рахунків, а також не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування цих обставин.
Зазначена в актах-рахунках інформація про нарахування позивачеві сум за перевищення допустимих концентрацій забруднюючих речовин не тягне за собою будь-яких правових наслідків для останнього, зокрема і для оплати цих сум, та не свідчить про порушення його прав у відповідній частині.
Наявність в актах-рахунках відповідної інформації не вплинула також і на розмір сум вартості послуг з питного водопостачання та водовідведення, з метою оплати яких відповідачем виставлені акти-рахунки.
Отже, позовні вимоги ПАТ"ДМЗ" про визнання протиправними і такими, що не підлягають виконанню перелічених вище актів-рахунків з підстав, наведених в позові товариства, є необґрунтованими, в задоволенні цих вимог слід відмовити.
Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд наведеного не врахував та залишив поза увагою недоведеність обставин щодо оспорювання вказаних актів-рахунків.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частини або змінити рішення.
Згідно з п.1 ч.1 та ч.4 ст.277 Кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частини або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної частини.
З огляду на положення наведених норм, апеляційний суд вважає за необхідне застосувати передбачені ст.277 Господарського процесуального кодексу України положення та змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.269, 275, 277, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/1858/18 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови;
- в іншій частині рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2019 у справі №904/1858/18 залишити без змін;
- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови;
- повна постанова складена 16.12.2019
Головуючий суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М.Кощеєв
Суддя Л.П.Широбокова