проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"11" грудня 2019 р. Справа № 917/1483/19
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І. , суддя Дучал Н.М.
при секретарі Пархоменко О.В.
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (вх. № 3527 П/1-18)
на рішення господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року у справі №917/1483/19 ухвалене в приміщенні господарського суду Полтавської області (суддя Ореховська О.О.) повний текст якого складено 21.10.2019 року
за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні", Полтавська область, м. Горішні Плавні
про стягнення 461303 грн. 68 коп.,
Рішенням господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року у справі №917/1483/19 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального виробничого підприємства "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 146 107,05 грн. пені, 62 727,44 грн. 3 % річних та 106 362,14грн. інфляційних втрат, а також 6 919,56 грн. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині - у позові відмовлено.
Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з рішеннями суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року у справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 146 107,05 грн.; ухвалити нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги щодо стягнення пені у сумі 146107,05 грн., у стягненні якої було відмовлено, задовольнити; судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача.
Апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує про наступне.
В рішенні зазначено, що господарський суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені, виходив з інтересів сторін, втім не зрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином це вплинуло на висновок суду першої інстанції щодо можливості зменшення розміру пені.
Місцевим господарським судом не було з'ясовано, чи були заподіяні збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено їх розмір.
Нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов'язанням за договором купівлі-продажу природного газу.
Відповідач не надав господарському суду першої інстанції належних доказів в обґрунтування своїх заперечень, натомість господарський суд першої інстанції не мотивуючи, а лише за своїм внутрішнім переконанням та посиланнями на важкий матеріальний стан відповідача зменшив розмір нарахованих штрафних санкцій, що є порушенням положень ст.223 ГК України.
Посилається на правові позиції, викладені в постанові Вищого господарського суду України від 08.04.2015 року у справі №902/1568/14.
Одночасно апелянт просив поновити пропущений строк для подання апеляційної скарги, оскільки отримав повний текст рішення тільки 28.10.2019 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2019 року, суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2019 року, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Слободіна М.М., суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Склярук О.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 року клопотання Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено, поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року у справі; відповідачу встановлено строк до 06.11.2019 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на 11.12.2019 року о 10:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, пр. Незалежності, 13, 1-й поверх, зал судового засідання №115; до розгляду апеляційної скарги дію рішення господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року у справі №917/1483/19 зупинено.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2019 року, у зв'язку з відпусткою судді Склярук О.І., суддею - доповідачем у даній справі визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Дучал Н.М.
В судове засідання 11.12.2019 року учасники справи не з'явилия, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчить штамп на зворотному боці ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні про відправлення її копій сторонам і є доказом належного повідомлення учасників спору про дату, час та місце судового засідання відповідно до пунктів 3.5.2., 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України.
На підтвердження направлення копії ухвали суду від 25.11.2019 року позивачу та відповідачу у справі додано витяги із сайту УДППЗ "Укрпошта" №6102230393639, №6102230393647, з яких вбачається, що позивач та відповідач отримали копію ухвали 02.12.2019 року (а.с.74-75 том 3).
Крім того, вказану ухвалу суду від 25.11.2019 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та https://eag.court.gov.ua/sud4875/
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Колегія суддів враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
06.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (теперішня назва-Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") (постачальник, позивач) та Комунальним виробничим підприємством "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" (покупець, відповідач) укладено Договір № №8312/1718-БО-24 про постачання природного газу (далі - Договір).
За умовами п. 1.1. Договору, постачальник зобов'язався поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов'язався оплатити його на умовах Договору.
Сторони вносили зміни до Договору шляхом підписання Додаткових угод, а саме: № 1 від 11.01.2018 року, № 2 від 06.04.2018 року, № 3 від 08.06.2018 року.
На виконання умов Договору позивач передав у власність відповідачу впродовж листопада 2017 року, грудня 2017 року, січня 2018 року, лютого 2018 року, березня 2018 року, квітня 2018 року природний газ на загальну суму 20 670 034,40 грн., що підтверджується двостороннє підписаними актами приймання-передачі природного газу від 30.11.2017 року на суму 3 142 694,50 грн., від 31.12.2017 року на суму 4 760 507,62 грн., від 31.01.2018 року на суму 2 985 164,10 грн., від 28.02.2018 року на суму 3 845 764,76 грн., від 31.03.2018 року на суму 4 073 919,12 грн., від 30.04.2018 року на суму 1 861 984,30 грн.
Згідно п. 6.1. Договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач свої зобов'язання за Договором щодо оплати природного газу виконав, сплативши 20 670 034,40 грн., але при цьому порушив строки оплати, встановлені пунктом 6.1 Договору, за зобов'язаннями листопад 2017 року - квітень 2018 року, що підтверджується бухгалтерською випискою з балансового рахунку, сальдо по підприємству та випискою з банківського рахунку.
Відповідно до п. 8.2 Договору, в редакції додаткової угоди № 1 від 11.01.2018 року, в разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно п. 10.3. Договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
За прострочення оплати природного газу, позивач нарахував відповідачу 292 214,10 грн. пені та 62 727,44 грн. 3% річних.
Дані нарахування проведені позивачем за період з 26.12.2017 року по 26.12.2017 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в листопаді 2017 року, за період з 26.01.2018 року по 27.02.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в грудні 2017 року, за період з 27.02.2018 року по 25.03.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в січні 2018 року, за період з 27.03.2018 року по 19.04.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в лютому 2018 року, за період з 26.04.2018 року по 28.11.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в березні 2018 року, за період з 26.05.2018 року по 21.12.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в квітні 2018 року.
За прострочення оплати природного газу, позивач нарахував відповідачу 106 362,14 грн. інфляційних. Дані нарахування проведені позивачем за період з 26.04.2018 року по 30.11.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в березні 2018 року, за період з 26.05.2018 року по 31.12.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в квітні 2018 року.
Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Полтавської області .
10.10.2019 року господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Пунктом 1 ч. ст.11 ЦК України, встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Згідно п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обов'язку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобов'язань з оплати переданого газу.
За умовами ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Отже, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини поставки та купівлі продажу.
Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк)другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договори купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Так, у пункті 6.1. Договору сторони визначили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами шляхом 100-відсоткової оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
В матеріалах справи містяться копії актів приймання - передачі природного газу по Договору на загальну суму 20 670 034,40 грн., підписані представниками сторін та скріплені печатками.
Господарський суд першої інстанції вірно встановив, що відповідач оплату природного газу здійснював несвоєчасно, про що свідчить виписка щодо операцій по підприємству "КВП ТЕ м. Горішні Плавні"; факт порушення строків виконання грошових зобов'язань відповідачем не спростовано.
Перевіривши за допомогою калькулятору «ЛІГА. ЗАКОН» здійснений відповідачем самостійний розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розрахунок документально необґрунтований, містить в собі періоди прострочки платежів за поставлений природний газ, які не співпадають з періодами прострочки, які визначені позивачем, при цьому відповідачем належних та допустимих доказів щодо сплати заборгованості і відсутності заборгованості в ці періоди, що вказані позивачем як прострочені, господарському суду першої інстанції не надано.
Відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається. Зазначені положення викладені і в ст. 193 ГК України.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пені).
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Отже, у зв'язку з порушеннями відповідачем зобов'язань за Договором №8312/1718-БО-24 від 06.09.2017 року позивачем правомірно нараховано 292 214,10 грн. пені, 62 727,44 грн. 3% річних, 106362,14 грн. інфляційних.
Перевіривши за допомогою калькулятору «ЛІГА. ЗАКОН» здійснений позивачем самостійний розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає, що розрахунок є арифметично вірним, а тому господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню, як правомірні та обґрунтовані.
За матеріалами справи, відповідач у відзиві на позов заявляв клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.
В обґрунтування клопотання відповідач посилався на те, що він є підприємством комунальної власності; власником підприємства є територіальна громада міста в особі міської ради; предметом діяльності підприємства є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії; значною часткою споживачів підприємства є населення та бюджетні установи і організації - дитячі садки, школи, лікарні, тощо; сплата за теплову енергію бюджетними установами та організаціями залежить від реального фінансування в рамках бюджету держави за договорами, укладеними відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".
Господарським судом першої інстанції вірно вказано на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки та вірно враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 16.05.2018 року у справі №917/1734/17.
Так, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Господарським судом першої інстанції вірно враховано інтереси позивача та вірно зазначено, що відповідач не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань; у нього відсутня заборгованість по сплаті основного боргу за Договором; він є комунальним підприємством, яке здійснює постачання теплової енергії населенню, бюджетним установам і організаціям; дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов'язань за Договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності та зроблено обгрунтований висновок про зменшення розміру нарахованої позивачем пені на 50%, тобто до 146 107,05 грн., чим також забезпечено і баланс інтересів сторін.
Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, про те що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 146 107,05 грн. пені, 106 362,14 грн. інфляційних втрат та 62 727,44 грн. 3 % річних обґрунтовані, підтверджені документально, а тому підлягають задоволенню, та що в іншій частині - позов задоволенню не підлягає.
Причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням господарського суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені на 50% у зв'язку з відсутністю на думку апелянта у господарського суду першої інстанції підстав для застосування до спірних правовідносин статті 233 ГК України.
Так, відповідно до пункта 8.1. Договору № №8312/1718-БО-24 від 06.09.2017 року сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і Договором.
Відповідно до пункту 8.2. Договору №8312/1718-БО-24 від 06.09.2017 року у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 Договору він зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Господарським судом першої інстанції обгрунтовано встановлено неналежне виконання відповідачем обов'язків за договором в частині повної та своєчасної оплати за отриманий природний газ.
Зі змісту позовної заяви слідує, що Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" просило стягнути заборгованість в розмірі 461 303,68 грн. згідно Договору постачання природного газу № 8312/1718-БО-24 від 06.09.2017р. , з яких: пені - 292 214,10 грн., 3% річних- 62 727,44 грн. та інфляційних втрат - 106 362,14 грн..
Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України (частина 1 статті 199 ГК України).
Штрафними санкціями відповідно до частини 1 статті 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Аналогічні положення наведено у ст. 233 ГК України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За змістом наведених норм, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Отже, питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Так, при розгляді даної справи господарським судом першої інстанції було встановлено, що: комунальне виробниче підприємство "Теплоенерго" м. Горішні Плавні" є виконавцем послуг з централізованого теплопостачання та підігріву гарячої води в житловому фонді комунальної власності територіальної громади Полтавської області; його основним видом діяльності є виробництво, транспортування, та постачання теплової енергії усім групам споживачів за тарифами, що регулюються відповідно до чинного законодавства; за прострочення оплати природного газу позивач нарахував відповідачу 106 362,14 грн. інфляційних; дані нарахування проведені позивачем за період з 26.04.2018 року по 30.11.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в березні 2018 року, за період з 26.05.2018 року по 31.12.2018 року за несвоєчасну оплату газу поставленого в квітні 2018 року; за прострочення оплати природного газу, позивач нарахував відповідачу 292 214,10 грн. пені та 62 727,44 грн. 3% річних; період, за який здійснювалось нарахування пені у більшості своїх випадків не перевищував одного дня прострочення відповідачем оплати основної заборгованості, що свідчить про усвідомлення відповідачем свого обов'язку щодо необхідності належного виконання договірних зобов'язань; статус відповідача, який здійснює свою діяльність, спрямовану на повне та якісне задоволення потреб населення, бюджетних установ та організацій.
Отже, при вирішенні питання щодо зменшення розміру пені господарським судом першої інстанції було дотримано принципу збалансованості інтересів сторін, а також враховано те, що відповідач є комунальним підприємством, яке створено для задоволення потреб споживачів в теплопостачанні та змушене надавати послуги за вартістю, нижчої від її собівартості; сплата штрафних санкцій в повному обсязі, в даному випадку, зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а і інші інтереси щодо можливості забезпечувати централізоване теплопостачання установам бюджетної сфери та послуг з теплопостачання населенню; добросовісну поведінку відповідача (кошти відповідачем сплачувались фактично щоденно на постійній основі з метою зменшення заборгованості, сума основного боргу була повністю погашена відповідачем на момент звернення позивача з позовом до суду), його фінансовий стан, а також те, що позивачем не надано доказів понесення збитків у зв'язку з таким простроченням.
Колегія суддів також зазначає, що в сукупності із об'єктивними обставинами, складної ситуації у державі та її економічного стану, обставини, на які посилався відповідач у клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, свідчать про їх винятковість, тому господарський суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення такого клопотання.
Мінімальний розмір збитків, який міг понести позивач, компенсується за рахунок стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань.
А тому, інші аргументи апелянта щодо неврахування господарським судом першої інстанції всіх істотних обставин справи, а також щодо ненадання об'єктивної оцінки наданим доказам не приймаються судом апеляційної інстанції.
Також, не приймаються аргументи апелянта, щодо того, що місцевим господарським судом не було з'ясовано того факту, чи були заподіяні збитки неналежним виконанням зобов'язання, а також не було оцінено їх розмір та, що господарський суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені, виходив з інтересів сторін, та апелянту не зрозуміло, які саме інтереси сторін було враховано, і яким чином інтереси сторін вплинули на рішення суду в частині зменшення розміру пені, під час розгляду справи, не було враховано інтереси позивача, як такі що не підтверджуються доказами в розумінні ст.ст.76-79 ГПК України.
Колегія суддів враховує правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року №922/3613/18 та від 13.05.2019 року у справі №904/4071/18, від 08.05.2018 у справі №924/709/17.
Отже, висновок місцевого господарського суду про задоволення позову частково, відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року)
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, п.1 ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 10.10.2019 року у справі №917/1483/19 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у строк протягом двадцяти днів з дня її проголошення, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 16.12.2019 року.
Головуючий суддя О.І. Терещенко
Суддя В.І. Сіверін
Суддя Н.М. Дучал