Номер провадження: 11-кп/813/1702/19
Номер справи місцевого суду: 522/2335/18
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
26.11.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого: судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю: захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2019 року в рамках розгляду кримінального провадження №12018162500000007 від 01.01.2018 р., якою відносно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в у м. Одесі, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, до затримання працевлаштованого різноробочим на заводі ТОВ «Полімер», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого,
- обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 187 КК України, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції.
Оскаржуваною ухвалою суду першої інстанції відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 187 КК України в рамках розгляду кримінального провадження №12018162500000007, внесеного до ЄРДР 01.01.2018 року був продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 30.11.2019 року.
Мотивуюче своє рішення, суд першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі строком до 10 років.
Крім того, судом враховано, що ОСОБА_7 будучи раніше неодноразова судимим, обвинувачується у вчиненні тяжкого корисливого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства, постійного місця проживання не має, що свідчить про наявність ризиків передбачених п.п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Окрім того, зважаючи на стадію судового провадження, суд вважає реальним ризик передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що обвинувачений може вчиняти вплив на потерпілого або свідків з метою зміни ними показань.
Також, при вирішенні питання про доцільність продовження строку тримання під вартою, суд врахував обставини передбачені ст. 178 КПК України, а саме: вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання ОСОБА_7 винуватим у кримінальних правопорушеннях у вчиненні яких він обвинувачується, відсутність стійких соціальних зв'язків, що дає достатні підстави для обрання запобіжного заходу виключно у виді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 зазначив, що вважає ухвалу суду незаконною та необґрунтованою, з таких підстав:
- в судовому засіданні був відсутній захисник, та питання щодо його зміни не ставилось; в судовому засіданні йому не було надано слова, для його захисту при вирішенні питання, щодо продовження строку тримання під вартою; судом не розглядається справа по суті тривалий час; неодноразово було надано клопотання про витребування документів з РАЦС, що він є вдівцем та на утриманні має неповнолітню доньку 2010 року народження.
Посилаючись на такі доводи, обвинувачений ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою змінити запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник ОСОБА_6 підтримала доводи, викладені в апеляційній скарзі та просила їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_8 в судове засідання суду апеляційної інстанції повторно не з'явилась, причини неявки суду не повідомила, про дату та час судового розгляду була поставлена до відома належним чином, проте її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, вивчивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Частиною першою статті 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Частиною 4 ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» визначено права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
З огляду на що, Рішенням Конституційного Суду №4-р/2019 від 13.06.2019 р. положення ч. 2 ст. 392 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнано таким, що не відповідає Конституції України, а ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2019 р. підлягає апеляційному оскарженню.
Як вбачається з матеріалів провадження, а також копії обвинувального акту, на розгляді в Приморському районному суду м. Одеси знаходиться кримінальне провадження №12018162500000007, внесеного до ЄРДР 01.01.2018 року за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 187 КК України.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно з ч. 3 ст. 199 КПК України, клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у ст. 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13.06.2019 р. (далі - Рішення) зобов'язано Верховну Раду України привести нормативне регулювання, встановлене ч. 2 ст. 392 КПК України, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Разом з тим, на час розгляду апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2019 р., на виконання Рішення будь-яких змін до КПК України, які б визначали процедуру розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції щодо застосування запобіжного заходу під час розгляду кримінального провадження по суті, не внесені.
Окрім того, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Виходячи з положень п. 24 ч. 1 ст. 3 КПК України судове провадження - це кримінальне провадження у суді першої інстанції, яке включає підготовче судове провадження, судовий розгляд і ухвалення та проголошення судового рішення, провадження з перегляду судових рішень в апеляційному, касаційному порядку, а також за нововиявленими або виключними обставинами, тобто рішення суду першої інстанції, ухвалене до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 392 КПК України не входять до вказаного переліку, та не передбачають витребування матеріалів провадження.
Також, зважаючи на те, що приписами ст. 23 КПК України передбачено, що суд досліджує докази безпосередньо та не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, апеляційний суд у даному випадку позбавлений можливості досліджувати докази, які б на даному етапі судового розгляду справи по суті дали можливість суду апеляційної інстанції робити висновки щодо наявності, або відсутності підстав щодо продовження обвинуваченому (-им) запобіжного заходу.
Такі обставини досліджуються безпосередньо судом першої інстанції під час судового провадження та за результатами перевірки в порядку ст.ст. 89, 94 КПК України доказів, які на момент застосування (в тому числі, продовження дії запобіжного заходу) дають підстави суду прийняти рішення відповідно до положень ст. 331 КПК України.
Тобто, апеляційний суд, по суті, позбавлений можливості надати правову оцінку обґрунтованості пред'явленого особам обвинувачення, оскільки, окрім як дослідивши обвинувальний акт, а також ухвалу суду щодо продовження запобіжного заходу та копії журналу судових засідань, не має законних на те підстав для дослідження будь-яких доказів, що можуть бути підставою для продовження або застосування запобіжного заходу у судовому засіданні.
Проте, зважаючи на обставини вчинення інкримінованих ОСОБА_7 злочинів, які скоєні умисно, один з яких вчинений за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів, пов'язаний із застосуванням насильства, з метою заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, а також можливої міри покарання, яка може йому бути призначена у разі визнання його винним (у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років), колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з урахуванням положень ст. 177, 178, 183 КПК України, оскільки, виходячи з вищевикладеного, є об'єктивні підстави вважати, що до теперішнього часу продовжує існувати ризики, передбачені п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду, обвинувачений може вчиняти влив на потерпілого або свідків з метою зміни ними показань, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Колегія суддів вважає, що вказані ризики обґрунтовані під час розгляду клопотання прокурора, в тому числі тим, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий, обвинувачується у вчиненні, в тому числі тяжкого корисливого злочину, пов'язаного із застосуванням насильства, постійного місця проживання не має, не одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, тобто відсутні міцні соціальні зв'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК України, участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.
Тому доводи обвинуваченого ОСОБА_7 з приводу відсутності захисника у судовому засіданні від 02.10.2019 року спростовані. В свою чергу, під час апеляційного розгляду скарги в суді апеляційної інстанції на захист прав обвинуваченого був присутній захисник.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на підставі наданих апеляційному суду матеріалів, а також обставин та характеру вчинених злочинів, судом першої інстанції прийняте законне та обґрунтоване рішення, а відносно обвинуваченого ОСОБА_7 на даний час неможливо застосувати більш м'який запобіжний захід, оскільки він не зможе запобігти наявним ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, які об'єктивно продовжують існувати з огляду на зазначені апеляційним судом обставини.
Отже, доводи обвинуваченого ОСОБА_7 про наявність підстав для зміни запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, апеляційний суд вважає безпідставними, оскільки вони не ґрунтуються на беззаперечних доказах.
Викладаючи мотиви прийнятого рішення суд, в томі числі приймає до уваги рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 року по справі «Серявін та інші проти України», відповідно до якого суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, проте обсяг мотивування може бути різним залежно від характеру рішення. Та Висновок Консультаційної ради європейських судів №11 (2008) відповідно до якого виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення. Згідно з пунктом 41 зазначеного Висновку обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторін на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до практики ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може надавати кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, в тому числі , залишити вирок або ухвалу без змін.
Враховуючи викладене у всій сукупності, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_7 підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_7 - залишенню без змін.
Водночас, апеляційний суд вважає за необхідне звернути особливу увагу суду першої інстанції на положення ст. 8 Конституції України, ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року та приписи ст. ст. 28 та 318 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 28 КПК України, кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово.
Водночас ч. 1 ст. 318 КПК України встановлює, що судовий розгляд має бути проведений і завершений протягом розумного строку.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У розумінні ЄСПЛ для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.
Аналіз наданих апеляційному суду копій матеріалів кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , пояснень сторони захисту та обвинуваченого, свідчить про те, що кримінальне провадження перебуває на розгляді суду першої інстанції досить тривалий час, протягом якого обвинувачений тримається під вартою, але судовий розгляд не завершений та остаточне рішення не прийнято.
Апеляційний суд вважає таку невиправдану тривалість розгляду даного кримінального провадження неприпустимою, що з огляду на положення ч. 4 ст. 28 та ч. 1 ст. 318 КПК України тягне за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи, у зв'язку із чим вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність вжиття термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
Керуючись статтями 199, 370, 392, 404, 405, 407, 419, 532 КПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 02.10.2019 року, якою відносно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 187 КК України, продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 30.11.2019 р. - залишити без змін.
Рекомендувати суду першої інстанції вжити необхідних заходів щодо розгляду кримінального провадження в розумні строки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4