Справа № 447/2090/18 Головуючий у 1 інстанції: Павілв В.Р.
Провадження № 22-ц/811/1262/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія:69
10 грудня 2019 року м. Львів
Справа № 447/2090/18
Провадження № 22-ц/811/1262/19
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Струс Л.Б.,
суддів Левика Я.А., Шандри М.М.
секретар Бадівська О.О.
за участю представника ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2
на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року
у справі
за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області позов задоволено.
Дане рішення оскаржила ОСОБА_2 , подавши апеляційну скаргу.
З рішенням не погоджується, вважає його таким. що порушує її законні права та інтереси, суд здійснив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Вказує, що позивач надав суду недостовірні дані щодо місця проживання вказавши адресу в м.Новий Розділ, проте вона вже двадцять років проживають в Республіці Чехія.
Зазначає, що жодних листів, судових повісток, копій позовної заяви з доданими матеріалами від суду не отримувала та не знала про сам факт існування справи до тих пір, поки її не повідомила донька ОСОБА_4 . Після цього відповідач просила суд не розглядати справу у її відсутності.
Не погоджується з висновком суду що сторони не ведуть спіьного побуту, не підтримують шлюбних відносин та проживають окремо протягом п'яти років, оскільки якраз 14.10.2013 року сторони спільно придбали житловий будинок, та якраз вказані п'ять років проживають разом однією сім'єю в цьому будинку та ведуть спільне домашнє господарство.
Окрім того, вказує, що під час вирішення справи суд не встановив чи є в сторін неврегульовані спори та не взяв до уваги наявність у них неповнолітньої дочки.
Просить рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідачка та її представник в судове засіданні апеляційної інстанції не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Від ОСОБА_5 надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із сімейними обставинами. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, враховуючи тривалість розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, а також те, що явка учасників справи не визнана судом обов'язковою, прийшла до висновку, що клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, а розгляд справи можливо провести за наявними в матеріалах справи доказами без участі апелянта та її представника.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що конфлікт між сторонами носить стійкий характер, їх шлюб розпався, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, а тому цей шлюб слід розірвати.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 29 липня 2004 року уклали шлюб, який зареєстрований відділом реєстрації актів цивільного стану Миколаївського районного управління юстиції Львівської області, що підтверджено свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 .
Від подружнього життя в сторін народилась одна дитина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про її народження, (а.с. 8).
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
У статті 24 Сімейного Кодексу України( далі СК) прописано, що шлюб грунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної Декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.
За змістом частини 3 та 4 статті 56 СК кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).
Відповідно до ч.2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до змісту п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року за сторонам надавався термін на примирення строком на три місяці.
Однак наданий судом термін для примирення не змінив відносин сторін, позивач від позову не відмовилася.
Встановивши, що розлад в сім'ї носить стійкий характер, сторони припинили подружні стосунки, втратили один до одного почуття любові, сім'я існує формально, така фактично не існує, і примирення між сторонами неможливе, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивача, збереження шлюбу є неможливим, що є підставами для задоволення позову про розірвання шлюбу між ними.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про підставність позову, сторонам надавалося три місяці на примирення, після закінчення якого відносини сторін не змінилися, відносини сторін не змінилися і після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, і за час перебування справи у провадженні апеляційного суду.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.2 ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Частина 1 ст. 13 ЦПК України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 заявляв вимоги лише про розірвання шлюбу. Питання щодо визначення місця проживання дитини чи поділу майна позивачем не ставились.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає рішення суду законним та обґрунтованим і з врахуванням положень ч. 3, 4 ст. 56 СК України, відповідно до якої кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 13 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 13.12.2019 року.
Головуючий
Судді