Справа № 441/543/18 Головуючий у 1 інстанції: Яворська Н.І.
Провадження № 22-ц/811/1710/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.
Категорія:44
12 грудня 2019 року м. Львів
Справа № 441/543/18
Провадження № 22-ц/811/1710/19
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:
головуючого Струс Л.Б.,
суддів Левика Я.А., Шандри М.М.
розглянув апеляційну скаргу ДП “Львівський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін
на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року в складі судді Яворської Н.І.
у справі
за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України” третя особа ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожнього - транспортної пригоди,-
Оскаржуваним рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року позов задоволено.
Рішення суду оскаржило ДП “Львівський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, подавши апеляційну скаргу.
З рішенням не погоджується, вважає що воно є незаконним та необґрунтованим, що полягає у неповноті встановлення обставин, які мають значення для справи та неправильності установлення обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Зазначає, що позивач просив стягнути з відповідача матеріальні збитки заподіяні ДТП-82494,32 та судовий збір за розгляд позовної заяви. Однак суд першої інстанції постановляючи рішення вийшов за межі позовних вимог та постановив автомобіль марки «Mazda 626», р.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова ( НОМЕР_2 ) - НОМЕР_3 , червоного кольору, 1997 року випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію КТЗ перебуває у власності ОСОБА_1 - передати Дочірньому підприємству «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України», чим порушив принцип диспозитивності судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що позовна заява № б/н від 28.03.2018 року на момент її подання не відповідала вимогам ч. 3 ст. 175 ЦПК України. А саме не було вказано місяця проживання чи перебування позивача.
Зазначає, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим так як, без належної правової оцінки залишилися доводи представника відповідача про те, що згідно праведних експертиз ремонт автомобіля марки «Mazda 626», р.н.з. НОМЕР_1 економічно не обґрунтований, а відтак вказаний автомобіль можна вважати фізично знищеним. Тобто судом не було вжито заходів щодо спростування доводів.
Просить рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України” третя особа ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок дорожнього - транспортної пригоди, стягнення з Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України” на користь ОСОБА_1 82494.32 гривні для відшкодування матеріальних збитків та 825,00 грн. сплаченого судового збору.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частин 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною ч.1 ст.15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Встановлено, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії БД №377793 від 05.02.2018 (а.с.9-11) ОСОБА_2 керуючи трактором МТЗ80, р.н.з. 0065 НОМЕР_4 , який належить ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» в порушення вимог п. 13.01. ПДР України, не дотримався безпечного бокового інтервалу, в результаті чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «Mazda 626», р.н.з. НОМЕР_1 , що перебуває у власності позивача ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , як наслідок вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження.
Постановою Городоцького районного суду Львівської області від 23.02.2018 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 124 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с.14)
Відповідно до копії висновку ТзОВ «Експертиза» №65 від 26.02.2018 (а.с.15-25) експертного автотоварного дослідження вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Mazda 626», р.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_6 (1 НОМЕР_7 ) від виявлених пошкоджень на момент огляду 20.02.2018 становить 367627 грн. 31 коп.; ринкова вартість досліджуваного автомобіля від виявлених на момент огляду його пошкоджень внаслідок ДТП становить 79894, 32 грн.; вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля марки «Mazda 626», р.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова НОМЕР_6 (1 НОМЕР_7 ) в цінах станом на час огляду 20.02.2018 становить 79894, 32 грн. З проведення вищезазначеного експертного дослідження згідно квитанції №205311000054041519382885 позивачем було сплачено 1500 грн. (а.с.50)
Загальна вартість матеріального збитку завданого позивачу внаслідок ДТП становить 82494 грн. 32 коп., з яких: 79894, 32 грн. - вартість збитку завданого автомобілю внаслідок його пошкодження; 1500 грн. - вартість експертизи; 1100 грн. - за евакуацію транспортного засобу.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки відповідач не довів обставини, що виключають його вину у завданні шкоди позивачу, третя особа ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП перебував у трудових відносинах із підприємством, отже ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» повинно відшкодувати заподіяну шкоду у повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Як встановлено з відповіді Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор” на запит суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з філією «Пустомитівська ДЕД» ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» та працює на посаді тракториста з 04.11.2014 року. Транспортний засіб трактор МТ380 р.н.з. НОМЕР_8 , закріплений за філією «Пустомитівська ДЕД» ДП «Львіський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України».
У відповідності до ч. 1,2 ст. 1166 ЦПК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 5 вересня 2018 року у справі №534/872/16-ц зазначив , що згідно із частиною другою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Виходячи із наведених норм права, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 6 листопада 2013 року № 6-108цс13.
Доводи апеляційної скарги зводяться лише до незгоди з прийняттям судом першої інстанції висновку експертизи до уваги а також з рішенням суду в частині передачі ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія Автомобільні дороги України» автомобіля марки «Mazda 626», р.н.з. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер кузова (VIN) - НОМЕР_6 (1 НОМЕР_7 ), червоного кольору, 1997 року випуску, який згідно свідоцтва про реєстрацію КТЗ перебуває у власності ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з
інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т.ін.).
Пунктом 9 вказаної постанови зазначено, що при визначенні розміру відшкодування шкоди, заподіяної майну, незалежно від форм власності, судам належить враховувати, що відшкодування шкоди шляхом покладення на відповідальну за неї особу обов'язку надати річ того ж роду і якості, виправити пошкоджену річ, іншим шляхом відновити попереднє становище в натурі, застосовується, якщо за обставинами справи цей спосіб відшкодування шкоди можливий. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості на час розгляду справи втраченого майна, робіт, які необхідно провести, щоб виправити пошкоджену річ, усунути інші негативні наслідки неправомірних дій заподіювача
шкоди. Як при відшкодуванні в натурі, так і при відшкодуванні заподіяних збитків грішми потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з заподіянням шкоди майну.
Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.
Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції).
Так згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення суду з прав людини Жоффр де ля Прадель проти Франції).
Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності висновку судової експертизи не заслуговують на увагу, стороною відповідача правильність таких не спростована та іншого висновку не надано.
Доводи апеляційної скарги є не обґрунтованими, не підлягають задоволенню та не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального чи процесуального права під час розгляду даної справи.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ДП “Львівський облавтодор” ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” - залишити без задоволення.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 26 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 12.12.2019 року.
Головуючий
Судді