Справа № 462/4956/19 Головуючий у 1 інстанції: Румілова Н.М.
Провадження № 22-ц/811/3480/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
Категорія: 84
11 грудня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Ванівського О.М.
суддів: Курій Н.М., Мельничук О.Я.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану в інтересах ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-
В липні 2019 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до Львівського міського комунального підприємства про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначав,що він проживає за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем житлово-комунальних послуг, є учасником бойових дій, та користується пільгою в розмірі 75% на нарахування вартості відповідних комунальних послуг. Зокрема, він є споживачем послуг з гарячого водопостачання. Проте, відповідачем, разом із спожитим фактично гарячим постачанням води нараховується заборгованість в сумі 9439,40 грн., яку він не визнає. Дана заборгованість виникла у зв'язку з тим, що ним не подавалось до ЛМКП «Львівтеплоенерго» інформація щодо показів приладу обліку гарячої води до відповідача, а тому йому не враховувалась відповідна пільга як учаснику бойових дій. Разом з тим, відповідно до п. 14 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Так, за увесь період, за який відповідачем нараховано заборгованість за надані послуги, ним знімались покази встановленого у його помешканні лічильника та передавались до Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», які в свою чергу мали б скеровувати до ЛМКП «Львівтеплоенерго». Таким чином, він не ухилявся від сплати наданих послуг, разом з тим, не укладав жодних договорів із відповідачем про споживання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, при цьому не заперечує, що фактично споживав такі послуги. Він визнає наявність заборгованості перед відповідачем в сумі 5520,98 грн., проте абсолютно не в розмірі, визначеному відповідачем і вважає такі дії, а саме дії по нарахуванню заборгованості незаконними. Нарахування заборгованості в сумі 3918,42 грн. вважає незаконним. Просив суд визнати дії щодо нарахування заборгованості в сумі 3918,42 грн. незаконними та зобов'язати відповідача припинити такі дії.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 вересня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржив представник позивача ОСОБА_2 - адвокат ЯцишинА.В..
В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення таким, що прийнято за наслідком неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема покликається на те, що на даний час разом із спожитим фактично гарячим постачанням води нараховується заборгованість в сумі 9439,40 грн., яку позивач не визнає. Дана заборгованість виникла у зв'язку з тим, що позивачем не подавалась до ЛМКП «Львівтеплоенерго» інформація щодо показів приладу обліку гарячої води до відповідача, а тому йому не враховувалась відповідна пільга як учаснику бойових дій. Разом з тим, відповідно до п.14 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затверджених Постановою КМУ від 21 липня 2005р. №630, показання квартирних засобів обліку знімаються споживачем щомісяця. Позивачем знімались покази встановленого у його помешканні лічильника та передавались до ЛМКП «Львівводоканал», які в свою чергу мали б скеровуватись до ЛМКП «Львівтеплоенерго». Позивач визнає заборгованість перед відповідачем в сумі 5520,98 грн., проте не в розмірі, визначеному відповідачем, і вважає такі дії незаконними.
Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Згідно ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 4,5 ст. 268 ЦПК України суд, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
Відповідно до п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено протиправність дій відповідача.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 проживає в квартирі АДРЕСА_2 , послуги з гарячого водопостачання надаються відповідачем, що не визнається сторонами.
Згідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 є учасником бойових дій та користується пільгою в розмірі 75 % на нарахування вартості комунальних послуг.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови "Про судове рішення у цивільній справі" від 18 грудня 2009 року № 11 роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.
Із зазначених позивачем предмету та підстав позову вбачається, що фактично предметом спору є наявна заборгованість за теплопостачання, а саме позивач оскаржує дії відповідача щодо правильності нарахування йому оплати за послуги з гарячого постачання водив сумі 3918,42 грн. та просить припинити нарахування такої заборгованості.
Правовідносини між виконавцем послуг з постачання централізованого опалення та споживачем - фізичною особою регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України, "Про теплопостачання", Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, Типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.
При здійсненні нарахувань за послуги з централізованого опалення застосовується Закон України "Про комерційний облік теплової енергії", Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені постановою КМУ №630 від 21.07.2005 року та Методика розрахунку кількості теплоти, спожитої на опалення місць загального користування багатоквартирних будинків та визначення плати за їх опалення, затверджена наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №359 від 31.10.2006 року.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплова енергія - продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
В той же час п. 1) ч. 1 ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" вказує, що до комунальних послуг відносяться централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно, відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, просив визнати дії ЛМКП «Львівтеплоенерго» щодо нарахування заборгованості за послугу гарячого водопостачання незаконними та зобов'язати припинити нарахування такої заборгованості.
Викладена позивачем позовна вимога відносно визнання дії відповідача щодо заборгованості в розмірі 3918,42 грн. незаконними, є не конкретизованою, оскільки позивач не зазначив за який період він вважає неправильним нарахуванням такої заборгованості.
Як вбачається із наявних в матеріалах справи відповідей відповідача на заяви ОСОБА_2 , останнім зазначено, що до вересня 2018 року нарахування за гарячу воду не проводилось та не враховувалась пільга, а тільки у вересні при звірки інформації щодо фактичних показів приладів обліку та виявлені розбіжності було внесено інформацію щодо фактичного споживання гарячої води.
Крім цього, у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження наявності підстав для задоволення позовних вимог, зокрема того, що він до 2018 року щомісячно звертався до відповідача з інформацією щодо показів лічильника, що є обов'язковим, та, що він у 2017р. та у 2018 р. надавав відповідачу докази про наявність в нього пільг.
Також, позивачем не надано власного розрахунку нарахувань за послугу споживання гарячої води та не спростовано правильність таких нарахувань, здійснених відповідачем.
Крім цього, колегія суддів враховує, що сам позивач у поданій заяві, яка адресована начальнику ВО та ЗТЕ ОСОБА_3 (а.с.24) зазначає, що не подавав показники одного і того самого лічильника у «Львівводоканал» та «Львівтеплоенерго» зв'язку з тим, що йому про це не було відомо. Також йому не було повідомлено про те, хто повинен здійснювати обслуговування та повірку лічильника.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Таким чином, оскільки суду не надано належних, допустимих та достатніх доказів, які в своїй сукупності дали б змогу дійти висновку, що відповідачем відповідні розрахунки здійснено неправильно, позивач не спростував розміру заборгованості жодними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.
Відповідно до статті 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст.367-369, п.1 ч.1 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу апеляційною скаргою ОСОБА_1 подану в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 25 вересня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 грудня 2019 року
Головуючий: О.М.Ванівський
Судді: Н.М.Курій
О.Я.Мельничук