Іменем України
11 грудня 2019 року
Київ
справа №200/5765/19-а
адміністративне провадження №К/9901/27912/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Чиркіна С.М.,
суддів: Єзерова А.А., Саприкіної І.В.
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 (головуючий суддя: Кошкош О.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019 (головуючий суддя: Арабей Т.Г., судді: Геращенко І.В., Ястребова Л.В.) у справі №200/5765/19-а за позовом ОСОБА_1 до Краматорської міської ради про зобов'язання вчинити певні дії, пов'язані з отриманням безперешкодно двох земельних ділянок в натурі (на місцевості) ,
25.04.2019 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Краматорської міської ради, в якій просив зобов'язати Краматорську міську раду на підставі нотаріально посвідчених двох договорів дарування вчинити всі дії, пов'язані з отриманням безперешкодно двох земельних ділянок в натурі (на місцевості) частками (паями) по 5,47 в умовно-кадастрових гектарах, разом 10,94 га, вартістю 17458,00 грн кожний, єдиним масивом, відповідно до статей 1, 2, 3, 5, 6, 11, 12, 13 Закону України від 05.06.2003 №899-IV «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки власнику земельних часток (паїв)» (далі-Закон №899-IV).
Позивач стверджує, що земельна ділянка, про яку він зазначає, знаходиться у нерозподілених (невитребуваних) землях колективної власності колишнього КСП №1 «Веселий №1», заснованого у 1995-1997 роках на базі приватизованих земель працівниками Радгоспу «Веселе» у м. Краматорську, яким було передано у власність земельну ділянку 3540,40 га сільськогосподарських угідь. Звертає увагу, що до списків входили на той час члени колективного сільськогосподарського підприємства КСП №1 «Веселий№1» ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які оформили право на земельну частку (пай) та отримали сертифікати - свідоцтва на приватні земельні частки (паї) по 5,47 га в умовно-кадастрових гектарах вартістю 17 458,00 грн станом на 24.09.1997. На підставі договорів дарування права на земельну частку від 06.09.2000 та від 25.01.2001 позивач прийняв у дар право на дві вищезазначені земельні частки (паї) у колективній власності КСП «Веселий» розміром 5,47 в умовних кадастрових гектарах. Вважає, що таким чином набув право власності на право на земельні частки (паї) приватної власності з моменту укладення договорів дарування та їх нотаріального посвідчення. В 2004 році на підставі рішення Краматорської міської ради від 28.04.2004 №18/ІV-55 замість сертифікатів - свідоцтва на земельні частки (паї) приватної власності видані Державні акти «мовою оригіналу»: на чужу - на комунальну землю громади м. Краматорська. У 2004 році земельний масив здано в оренду Агрофірмі «Урожай» та позивач вважає, що землі, які здано в оренду від пайщиків КСП №1 «Веселий №1» (2429,18 га), є чужим земельним масивом громади м. Краматорська. Також зазначає, що звертався до відповідача з заявою про виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки, проте 12.10.2017 отримав відмову.
05.06.2019 позивач подав до суду першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив зобов'язати Краматорську міську раду відшкодувати всі доходи, які вона могла одержати від незаконного користування земельною ділянкою у розмірі 10.94 га.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05.06.2019 заяву про збільшення позовних вимог ( від 05.06.2019 б/н) повернуто позивачу.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24.06.2019, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019, в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії, які пов'язані з виділенням в натурі (на місцевості) земельної ділянки саме площею 10,94 га за наявності Державного акту ДН № 025181, виданого позивачу на право власності на земельну ділянку площею 9,080 га.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019, прийняти нову постанову про задоволення позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що суди неправомірно відмовили в зобов'язанні Краматорської міської ради виділити в натурі (на місцевості) єдиним масивом земельної ділянки, до складу якої входять дві частки (паї) площею 10,94 га, право на які позивач набув за договором дарування. Звертає увагу, що судові рішення ґрунтуються на припущеннях щодо його незгоди з меншим розміром земельної ділянки, проте незгода полягає з зазначеною відповідачем у рішенні інформації про отримання у власність (спільно-сумісно-частково) земельну ділянку 2429,18 га у складі 459 осіб за рахунок земель комунальної власності. Також зазначає, що він не є власником сертифіката колишнього КСП «Веселий», а є власником двох земельних часток (паїв) розміром по 5,47 га. Власниками сертифікатів колишнього КСП «Веселий» були ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , він не був членом колишнього КСП. Вважає, що не втратив права вимоги виділити в натурі земельну ділянку, адже договори дарування також є свідоцтвом права вимоги. Стверджує, що державний акт, виданий на неіснуючий об'єкт, не є свідоцтвом права вимоги, не поширюється на землі приватної колективної власності, а поширюється на землі комунальної власності.
Ухвалою Верховного Суду від 15.10.2019 відкрито касаційне провадження у справі.
17.10.2019 позивачем було подано заяву, де він викладає додаткові вимоги про зобов'язання Краматорську міську раду відшкодувати доходи, які та могла одержати від незаконного користування його земельною ділянкою.
11.11.2019 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він з посиланням на статтю 125 Земельного Кодексу України (далі- ЗК України) зазначає, що передача у власність передбачає саме видачу державних актів на право приватної власності на земельні ділянки для власників сертифікатів, а отже відповідним рішенням міської ради було вирішено питання про передачу державних актів та оформлення права громадян на земельні ділянки відповідно до вимог чинного на той час законодавства. Водночас державний акт, виданий ОСОБА_1 замість сертифікату, відповідає всім вимогам діючого законодавства із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, а саме з чітким визначенням їх меж на місцевості, що підтверджується рішенням Краматорського міського суду від 03.12.2015 у справі №234/17401/15-ц (залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20.01.2016, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02.06.2016). Крім цього відповідач зазначає, що жодне рішення Краматорської міської ради, що стосується предмету спору по даній справі, позивачем чи будь-якими іншими особами не оскаржувалися та не були скасовані.
Ухвалою Верховного Суду від 26.11.2019 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Верховний Суд переглянув оскаржувані судові рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з'ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та встановив таке.
06.09.2000 на підставі договору дарування права на земельну частку (АВН № 799544) ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Веселий» м. Краматорська, розміром 5,47 в умовних кадастрових гектарах.
25.01.2001 на підставі договору дарування права на земельну частку (АВО №686038) ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 право на земельну частку (пай), яка перебуває у колективній власності КСП «Веселий», м. Краматорська, Донецької області, розміром 5,47 в умовних кадастрових гектарах.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.06.2003 рішенням Краматорської міської ради №11/IV-40 затверджена схема поділу земель власників сертифікатів колишнього КСП «Веселе» та видача державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
28.04.2004 рішенням Краматорської міської ради №18/IV-55 внесено зміни до рішення міської ради від 25.06.2003 №11/IV-40 «Про затвердження схеми поділу земель власників сертифікатів колишнього КСП «Веселе» та видачу державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» ( далі - рішення №18/IV-55).
На підставі рішення Краматорської міської ради від 28.04.2004 № 18/ІV-55 ОСОБА_1 07.12.2004 видано державний акт ДН № 025181 на право власності на земельну ділянку площею 9,080 га в межах Краматорської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт містить кадастрові номери земельних ділянок, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та права постійного користування землею, договорів оренди землі за № 15-1226 .
Рішенням Краматорської міської ради від 21.03.2012 № 14/VI-55 ОСОБА_1 відмовлено у виділені земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) у зв'язку з отриманням державного акту про право власності на земельну ділянку взамін сертифікатів ведення товарного сільськогосподарського виробництва та його державної реєстрації (далі -рішення № 14/VI-55).
Рішенням Краматорської міської ради від 12.10.2017 № 28/VIІ-414 відмовлено позивачу у виділені земельної частки (паю) в розмірі 10,94 га в натурі (на місцевості) у зв'язку з отриманням державного акту про право власності на земельну ділянку площею 9,080 га для ведення сільськогосподарського виробництва (далі - рішення № 28/VIІ-414).
Водночас, рішення Краматорської міської ради від 21.03.2012 № 14/VI-55 та від 12.10.2017 № 28/VIІ-414 не були оскаржені позивачем, не скасовані та не є предметом позовних вимог ОСОБА_1 в межах цієї справи.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач в позовній заяві вважає порушеним право на виділення земельної частки (паю) в розмірі 10,94 га в натурі (на місцевості), яке він отримав на підставі двох договорів дарування права на земельну частку та просить зобов'язати відповідача вчинити дії, передбачені Законом № 899-IV, щодо отримання безперешкодно в натурі (на місцевості) зазначені земельні частки (паї) вартістю 17 458,00 гривень станом на 24.09.1997 кожний.
Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що при чинному Державному акті на право власності на земельну ділянку площею 9,080 га, відсутні підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії, які пов'язані з отриманням в натурі (на місцевості) земельної ділянки площею 10,94 га.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме: бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Положеннями пункту 1 статті 22 ЗК України визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина друга статті 22 ЗК України).
При цьому, п. "а" частини третьої статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, визначені в Законі № 899-IV.
За змістом статті 1 Закону № 899-IV право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;
громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай).
Статтею 2 Закону № 899-IV передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.
Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є:
свідоцтво про право на спадщину;
посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай).
В даному випадку, на підставі нотаріально посвідченого договору дарування права на земельну частку 06.09.2000, укладеного між дарувальником ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , останній прийняв в дар право на земельну частку, яка перебуває у колективній власності КСП «Веселий», розміром 5,47 умовних кадастрових гектарах.
На підставі нотаріально посвідченого договору дарування права на земельну частку від 25.01.2001, укладеного між дарувальником ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , останній прийняв в дар право на земельну частку, яка перебуває у колективній власності КСП «Веселий», розміром 5,47 умовних кадастрових гектарах.
Обидва договори на відчуження позивачу земельної частки (паю) були укладені на підставі сертифікатів про право на земельну частку (пай), виданих Краматорським виконкомом згідно із розпорядженням Краматорської міської ради від 24.09.1997 №268р «Про затвердження розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах для видачі сертифікатів у КСП «Веселий» (далі - розпорядження №268р).
Розпорядження №268р було прийнято на виконання Указу Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ Президента України №720/95), за змістом пункту 1 якого паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) у колективній власності на землю кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Розпорядженням №268 р були затверджені розрахунки вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах з такими показниками:
вартість земельної частки (паю) 17458 гривень;
розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах 5,47 га.
Розпорядженням Краматорської міської ради від 05.04.2000 №180р "Про затвердження скоригованого розрахунку вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектрарах для видачі сертифікатів у КСП "Веселий" (далі - розпорядження №180р) затверджено скоригований розрахунок вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних кадастрових гектарах з такими показниками:
вартість земельної частки (паю) -35231,07 гривень;
розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах -5,41.
Також пунктом 2 зазначеного розпорядження введено коригуючий коефіцієнт у розмір земельної долі (паю), затверджений розпорядженням №268:
у розмір земельної частки (паю)-0,98903;
у вартість земельної частки (паю) -0,974902.
Як встановлено статтею 3 Закону № 899-IV, підставами для виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.
Відповідач під час виконання повноважень, визначених у статті 5 Закону № 899-IV, уточнює місце розташування, межі і площі сільськогосподарських угідь, які підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв).
На підставі рішення Краматорської міської ради від 28.04.2004 № 18/ІV-55, 07.12.2004 ОСОБА_1 видано державний акт ДН № 025181 на право власності на земельну ділянку площею 9,080 га в межах Краматорської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до пункту 5 рішення № 18/ІV-55 з метою приведення у відповідність показників земельної частки (паю), вказаних в сертифікатах, виданих членам КПС «Веселий» з новими показниками земельної частки, виданих на підставі розпорядження міського голови від 24.09.1997 № 208р, введено коефіцієнт індексації -2,465 та корегуючи коефіцієнти, а саме - у вартість земельної частки (паю)- 0.953543, в розмір в умовних кадастрових гектарах - 0.963437.
Водночас, вищезазначені рішення суб'єкта владних повноважень, якими затверджені уточнені (скориговані) розміри земельних часток (паю), серед яких і рішення, на підставі якого було видано державний акт, не були оскаржені позивачем до суду першої інстанції, а суд касаційної інстанції в силу приписів статті 341 КАС України не може розглядати вимоги, що не були предметом розгляду у цій справі.
Аналогічна правова позиція в подібних правідносинах щодо неоскарження рішення суб'єкта владних повноважень на підставі якого було видано державний акт, викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 №804/5625/14.
Вважаючи, що державний акт було видано з порушенням вимог ЗУ № 899-IV, позивач звернувся до Краматорського міського суду Донецької області.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 03.12.2015 по справі №234/17402/15-ц (номер в ЄДР 53986008), залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 21.01.2016 (номер в ЄДР 55118650), відмовлено у скасуванні державного акту ДН №025181 на право власності на земельну ділянку площею 9,080 га в межах Краматорської міської ради для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
В вищезазначених судових рішеннях суди дійшли висновку, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім'я ОСОБА_1 , відповідає всім вимогам діючого на той час законодавства України із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок, а отже з чітким визначенням їх меж на місцевості.
За змістом частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Отже, колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий позивачу, є чинним, та обставини щодо дотримання відповідачем встановленого чинним законодавством порядку його видачі, не підлягає доказуванню у межах цієї справи.
У відповідності до пункту 17 Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Відповідно до частини першої статі 126 ЗК право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, замість сертифікатів на право на земельну частку (пай), отриманих на підставі договору дарування, позивач отримав державний акт на право власності на землю за формою, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 449 від 02.04.2002 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою».
Отже, посилання позивача на сертифікати на право на земельну частку (пай), як на правовстановлюючі документи, після видачі на їх заміну державного акту на право власності на землю, є безпідставним.
За такого правого регулювання та враховуючи, що є чинним державний акт ДН №025181, виданий позивачу на право власності на земельну ділянку площею 9,080 га із зазначенням кадастрових номерів та описом меж з сусідніми землекористувачами, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для зобов'язання відповідача вчинити дії, які пов'язані з виділенням в натурі (на місцевості) земельної ділянки саме площею 10,94 га, у зв'язку з чим позовні вимоги не були задоволені.
Щодо зазначення в касаційній скарзі про протиправність рішень Краматорської міської ради від 21.03.2012 № 14/VI-55 та від 12.10.2017 № 28/VIІ-414, якими було відмовлено в задоволені його заяви про виділення в натурі (на місцевості) належних йому земельних часток (паїв) площею 10,94 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розпорядження від 05.04.2000 №180р, рішення Краматорської міської ради від 28.04.2004 № 18/ІV-55 та інших рішень відповідача, які стосуються земельної частки (паю), Верховний Суд зазначає наступне.
Згідно із частиною 1 статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Проте питання законності рішень Краматорської міської ради; якими саме нормами керувалась рада при прийняття цих рішень не досліджувались судом ані першої ,ані апеляційної інстанції, оскільки вони не були предметом позовних вимог, тому посилання скаржника в касаційній скарзі на нерозгляд цих питань, як на підставу для скасування судового рішення, є необґрунтованими.
Також не були предметом розгляду та не підлягають касаційному розгляду вимоги позивача про зобов'язання Краматорську міську раду відшкодувати доходи, які вона могла одержати від незаконного користування його земельною ділянкою, оскільки ці вимоги судами першої та апеляційної інстанції не розглядалися.
За змістом статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Доводи касаційної скарги не містять належних та об'єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції, та є аналогічними тим, які зазначені в позовній заяві, так і поданій позивачем апеляційній скарзі. Проте, таким доводам, з огляду на вищенаведені висновки, судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку з дотриманням норм матеріального права.
Інші доводи наведені в касаційній скарзі щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законним та обґрунтованим, і не підлягає скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09.09.2019 у справі №200/5765/19-а залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду С.М. Чиркін
А.А. Єзеров
І.В. Саприкіна