Україна
Донецький окружний адміністративний суд
12 грудня 2019 р. Справа№200/13316/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зеленов А.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових від 10 липня 2019 року №2968, зобов'язання вчинити певні дії,-
18 листопада 2019 року позивач, ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових від 10 липня 2019 року №2968, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернулась до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області від 10 липня 2019 року №2968 позивачу не зараховано період стажу позивача згідно частини один статті 26 ЗУ від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
До страхового стажу позивача відповідачем не зараховано період роботи з 29 грудня 1984 року по 11 вересня 1989 року, у зв'язку з відсутністю назви підприємства.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником відповідача до суду надано відзив проти адміністративного позову. У відзиві відповідачем зазначено, що 04 липня 2019 року до управління звернулась позивач з заявою про призначення пенсії за віком надавши пакет документів.
При розгляді наданих позивачем документів відповідачем було встановлено, що період роботи з 29 грудня 1984 року по 11 вересня 1989року неможливо зарахувати до стажу згідно трудової книжки, так як в порушення пункту 2.13 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, відсутня назва підприємства.
Відповідно статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
04 липня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області з заявою №5462 про призначення пенсії за віком згідно частини 1 статті 26 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Рішенням Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області від 10 липня 2019 року №2968 позивачу не зараховано період роботи з 29 грудня 1984 року по 11 вересня 1989року , так як в порушення пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року зареєстрованого в Міністерстві юстиції України17.08.1993 року за №110 , відсутня назва підприємства.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, гадання соціальних послуг визначає Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” 1058-ІV від 09.07.2003 року.
Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
На підставі п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж.
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Згідно ст. 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Разом з тим, до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з п. п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до трудової книжки позивачка працювала в Київській інспекції Держстраху міста Донецька інспектором з обліку з 01 серпня 1978 року наказ № 392 від 06 липня 1078 року та звільнена з посади 11 серпня 1989 року наказ №24-л від 11 вересня 1989 року.
Відповідальною особою роботодавця не були внесені відомості до трудової книжки позивача про перейменування підприємства, в чому відсутня провина позивача.
Порушення роботодавцем порядку заповнення трудової книжки не може бути підставою для не врахування зазначеного вище періоду роботи до загального трудового стажу, так як відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 “Про трудові книжки працівників”, згідно з якими відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Положеннями Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідний правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а (адміністративне провадження № К/9901/11030/18). Суд зауважує на тому, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Оскільки відповідачем під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу на підприємстві Київській інспекції Держстраху міста Донецька, а недоліком є лише відсутності назви підприємства в кожному запису за кожний період роботи позивача у трудовій книжці на цьому підприємстві.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17.
Згідно статті 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Однак, як встановлено судами, відповідачем не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити пільговий стаж позивача.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає неправомірною відмову відповідача в зарахуванні вищенаведеного періоду роботи до страхового стажу позивача.
Стосовно позовних вимог в частині зобов'язання відповідача Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську врахувати період роботи з 29 грудня 1984 року по 11 вересня 1989 року, суд виходить з наступного.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Так, у відповідно до ст. 81 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку Красноармійське об'єднане Управління Пенсійного фонду України в Донецької області має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії особі.
Як вбачається з матеріалів справи, спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми закону, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з застосуванням положень ст. 9 КАС України, а саме, обрання іншого способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права.
З урахуванням дискреційних повноважень Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області на прийняття рішення про переведення позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, суд вважає необхідним зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про переведення позивача на пенсію за віком на пільгових умовах згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 19 жовтня 2018 року.
За таких обставин позовні вимоги позивача до Управління пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій підлягають задоволенню частково.
Відповідно до п. п. 3, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернення позивача, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, приймаючи рішення про переведення позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідач має враховувати висновки рішення в даній адміністративній справі щодо наявності підтвердження пільгового стажу позивача.
Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності та з урахуванням того, що позивачем доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем доводи позовної заяви не були спростовані, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.
За приписами частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у випадку якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача витрати, пов'язані із розглядом цієї справи.
Таким чином, на користь позивача підлягає відшкодуванню сума судового збору в розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Управління пенсійного фонду України у місті Краматорську Донецької області.
На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132,159-161,164,192-194,224-228,241-247, 255,253-263,293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області (вул. Поштова, 5, м. Краматорськ, 84313, ЄДРПОУ 23346757) про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні пенсії на пільгових від 10 липня 2019 року №2968, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області №2968 від 10 липня 2019 року про не зарахування до загального стажу періоду роботи ОСОБА_1 з 29 грудня 1984 року по 11 вересня 1989 року.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорськ Донецької області повторно переглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком №5462 від 04 липня 2019 року з урахуванням висновків суду у даному рішенні.
В інший частині позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ: 23346787, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Поштова, 5) суму судового збору у розмірі 768,40 грн.
Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 12 грудня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.С. Зеленов