11 грудня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2966/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Ксензюка А. Я.,
розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання та виклику сторін.
Представником позивача 04 листопада 2019 року подано клопотання (а.с.68-69) про заміну відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_2 ) на Донецький прикордонний загін Донецького-Луганського управління Державної прикордонної служби України та уточнення позовних вимог, а саме позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати індексації грошового забезпечення у періоди з 01 серпня 2015 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 02 січня 2019 року та щодо невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 28 липня 2016 року по 02 січня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за періоди проходження військової служби з 01 серпня 2015 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 02 січня 2019 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 28 липня 2016 року по 02 січня 2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати індексації грошового забезпечення у період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року та щодо невиплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків військової частини.
Відповідно до ухвали суду від 08 листопада 2019 року розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання на 11:30 год. 20 листопада 2019 року (а.с.72).
Ухвалою суду від 20 листопада 2019 року замінено в даній справі відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_6 (військова частина НОМЕР_2 ) на Донецький прикордонний загін Донецького-Луганського управління Державної прикордонної служби України (далі - Донецький прикордонний загін, відповідач 2) (а.с.82-83).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 січня 2019 року ОСОБА_1 , звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 29 грудня 2018 року № 634-ос у зв'язку із закінченням строку контракту, з виключено зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення. Позивач вказав, що під час проходження військової служби в підрозділах Державної прикордонної служби України у період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року брав безпосередню участь в проведенні антитерористичної операції. Проте станом на день прийняття наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу відповідачі не провели з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, на яку, як стверджує позивач, він має право на підставі пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Позивач звернув увагу, що пункт 19 статті 10-1 цього Закону лише припиняє надання військовослужбовцям додаткової відпустки під час дії особливого періоду, але не скасовує право на грошову компенсацію в разі її не використання при звільненні.
Крім того, відповідачами в порушення норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в період з 01 липня 2015 року по 31 грудня 2018 року не нараховано та не виплачено індексацію грошового забезпечення. За приписами Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Таким законом є Закон України «Про індексацію грошових доходів населення»; ним та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, встановлено механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідачів щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, а тому просив задовольнити позов повністю.
Луцький прикордонний загін (відповідач 1) у відзиві на позов (а.с. 27-38) його вимоги заперечив, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 та йому виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених коштів. Відповідач 1 зазначив, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів. Разом з тим, проведення індексації грошових доходів населення з 01 січня 2015 року (у зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Законом України від 28 грудня 2014 року №76-VІІІ) здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Відповідач 1 вказав, що починаючи з липня 2015 року видатки на виплату індексації грошового забезпечення були відсутні, тому нарахування та виплата індексації не здійснювалися. Наголосив, що нарахування індексації доходів за відсутності бюджетних асигнувань у кошторисі вважається порушенням бюджетного законодавства.
Також стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій відповідач 1 зазначив, що 14 травня 2015 року Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, згідно з якою учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Вважає, що така відпустка не належить до щорічних та за змістом статті 24 Закону України «Про відпустки» не підлягає грошовій компенсації у випадку звільнення в разі її невикористання. З посиланням на пункт 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначив, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, передбачена пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», на час дії особливого періоду не надається, тому правових підстав для виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку немає. З урахуванням наведеного відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Донецький прикордонний загін (відповідач 2) у відзиві на позов (а.с.92-98) позовні вимоги заперечує. В обґрунтування своєї позиції вказав, що оскільки під час дії особливого періоду надання додаткових відпусток із збереженням заробітної плати припинено (тобто у позивача не було права на отримання такої відпустки), то вимоги щодо виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку (які є похідними від права) до задоволення не підлягають. Зазначає, що додаткова відпустка, яка надається учасникам бойових дій та інвалідам війни не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення військовослужбовця, який має право на зазначену відпустку, за неї не виплачується грошова компенсація за дні невикористаної відпустки. З наведених підстав у задоволенні позову просив відмовити.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
В судове засідання, призначене на 10:00 11 грудня 2019 року, сторони не прибули, хоча належним чином були повідомленні про дату, час та місце розгляду справи. При цьому, представники позивача та відповідача 1 подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності (а.с.111-112).
Згідно із частиною третьою статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Відповідно до частини дев'ятої статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Як передбачено частиною четвертою статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відтак, розгляд справи проведено за відсутності учасників справи без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_7 та ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Так, зокрема, наказом начальника Луцького прикордонного загону від 05 серпня 2014 року №168-ОС старшину ОСОБА_1 з 05 серпня 2014 року призначено інспектором прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ІІ категорії (тип Б). (а.с.40). Як видно із наказу начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 27 липня 2016 року №162-ОС «По особовому складу», прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби 2 категорії - дозиметриста відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ІІ категорії, виключено зі списків частини, всіх видів забезпечення з 27 липня 2016 року та направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 м. Маріуполь на підставі наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 липня 2016 року №685-ОС (а.с.41).
Відповідно до витягу з наказу начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 01 серпня 2016 року №215-осС «По особовому складу» прапорщик ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_1 м.Луцьк, зарахований до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с.99). Наказом начальника Донецького прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 19 серпня 2017 року №429-ос «По особовому складу» прапорщика ОСОБА_1 , який вибув для подальшого проходження служби до Північного регіонального управління (І категорії), м.Житомир, з 19 серпня 2017 року виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с.100).
Згідно з наказом начальника Луцького прикордонного загону від 21 серпня 2017 року №191-ос «По особовому складу» прапорщика ОСОБА_1 , який прибув для подальшого проходження служби з військової частини НОМЕР_4 м.Житомир, зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення з 21 серпня 2017 року (а.с.42).
Наказом начальника 6 прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 02 січня 2019 року №1-ос «По особовому складу» старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби і категорії - кулеметника 4 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_9 » ІІ категорії (тип Б), звільненого з військової служби в запас наказом начальника 6 прикордонного загону від 29 грудня 2018 року № 634-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту), пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», без права носіння військової форми одягу, виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення; остаточною датою закінчення проходження служби вважається 02 січня 2019 року (а.с.43).
Судом також встановлено, що ОСОБА_1 в період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції на території Донецької області, н.п.Волноваха, що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 №30/928 від 19 серпня 2017 року (а.с.11).
20 грудня 2016 року позивач отримав посвідчення серії НОМЕР_5 , згідно з яким він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.12).
Листом Луцького прикордонного від 09 вересня 2019 року №11/10234 на адвокатський запит представника позивача - адвоката Лягутка О.В. від 02 вересня 2019 року, відповідач 1 повідомив, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Луцькому прикордонному загоні з 13 грудня 2005 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 02 січня 2019 року. Також вказав, що оскільки під час особливого періоду щорічні додаткові відпустки військовослужбовцям не надаються, то їх використання за минулі роки після особливого періоду законодавством не передбачено. У зв'язку з цим, додаткові відпустки, в тому числі й додаткова відпустка, що не надавалась учасникам бойових дій в особливий період не вважається такою, що є невикористаною. Оскільки відповідно до пунктів 17-19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена (а.с.14).
З листа-довідки Луцького прикордонного загону вбачається, що в кошторисних призначеннях Державної прикордонної служби України видатки на виплату індексації були передбачені у 2015 році з січня по червень включно; з липня 2015 року (2016, 2017) та до грудня 2018 року включно видатки на виплату індексації не передбачені, у зв'язку з цим нарахування та виплата індексації не здійснювалась (а.с.15). Згідно з довідкою військової ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.46) в листопаді 2015 року ОСОБА_1 виплачена індексація грошового забезпечення за період служби з січня 2015 року по травень 2015 року у сумі 970,75 грн., у грудні 2015 року виплачена індексація за червень 2015 року у сумі 629,71 грн.; у грудні 2018 року нарахована та виплачена індексація в сумі 71,08 грн., в січні 2019 року - 4,59 грн.
Відповідно до довідки Донецького прикордонного загону від 29 листопада 2019 року №281 нарахування та виплата індексації грошового забезпечення Гаврилюку за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_3 з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року не проводилася, у зв'язку з тим, що кошторисні призначення Державної прикордонної служби України на 2016, 2017 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців (а.с.105).
Позивач, вважаючи бездіяльність відповідачів щодо невиплати індексації грошового забезпечення та невиплати компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку як учаснику бойових дій протиправною, звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
За приписами частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-XII).
Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Закон України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення”» (далі - Закон №1282-XII) визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Статтею 4 Закону №1282-XII встановлено підстави для проведення індексації, зокрема, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» у частині першій статті 4 Закону №1282-XII цифри «101» замінено цифрами «103».
Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).
Статтею 9 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення встановлено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 №1078 (зі змінами, далі - Порядок №1078).
Як визначено пунктом 1-1 Порядку №1078, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Згідно з пунктом 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Положеннями Закону №1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. У свою чергу, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується Луцький прикордонний загін, кошти на індексацію грошового забезпечення за вказаний у позові період були відсутні.
При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
Таким чином, вказані відповідачами у відзивах обставини не позбавляють їх обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 в період з 13 грудня 2005 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 02 січня 2019 року, а в період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року - у Донецькому прикордонному загоні.
З довідки нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з січня 2015 року по січень 2019 року, наданої відповідачем 1 (а.с.46-47), особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 з 2015 року по січень 2019 року (а.с.49-53) слідує, що Луцьким прикордонним загоном позивачу виплачено індексацію грошового забезпечення у січні 2015 року - 118,93 грн., у листопаді 2015 року - 970,75 грн., в тому числі за січень 2015 року - 24,36 грн., за лютий 2015 року - 129,11 грн., за березень 2015 року - 170,52 грн., за квітень 2015 року - 244,82 грн., за травень 2015 року - 401,94 грн., в грудні 2015 року - 629,71 грн. за червень 2015 року, в грудні 2018 року - 71,08 грн., в січні 2019 року - 4,59 грн.
Однак всупереч вимогам наведених вище нормативно-правових актів позивачу не була нарахована та не виплачена відповідачем 1 індексація грошового забезпечення за період з 01 липня 2015 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 30 листопада 2018 року, а відповідачем 2 - індексація грошового забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Виходячи із приписів частини першої статті 10 Закону №1282-ХІІ та пункту 6 Порядку №1078, нарахування та виплата індексації проводиться за місцем проходження військової служби, та відповідна військова частина самостійно здійснює розрахунок розміру індексації. Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, виходячи із наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги належить задовольнити частково шляхом прийняття судом рішення про визнання протиправною бездіяльності Луцького прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у періоди з 01 серпня 2015 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 30 листопада 2018 року (за грудень 2018 року, січень 2019 року індексація виплачена) та зобов'язання відповідача 1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за вказані періоди; визнання протиправною бездіяльності Донецького прикордонного загону щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року та зобов'язання відповідача 2 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за цей період.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій та зобов'язання відповідачів нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України від 22 жовтня 1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII) та від 06 грудня 1991 року №1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Також відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Таким чином, саме у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм за останнім місцем служби виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, право на які набув військовослужбовець під час військової служби незалежно від місця такої служби та періоду набуття права на відпустку.
Така ж правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.
20 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав посвідчення серії НОМЕР_5 , згідно з яким має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. Таким чином, позивач набув право на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ за період 2016-2019 роки під час проходження військової служби у Луцькому та Донецькому прикордонному загонах.
У пункті 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, вказано, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.
З огляду на те, що ОСОБА_1 було звільнено з військової служби та проведено з ним остаточний розрахунок Луцьким прикордонним загоном, то і виплату компенсації за всі невикористані ним дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ, в період, визначений підпунктами 17-18 статті 10-1 Закону №2011-XII, мав здійснити саме Луцький прикордонний загін, незважаючи на те, що право на частину відпустки позивач набув у період проходження ним військової служби у Донецькому прикордонному загоні.
Таким чином, суд вважає, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем 1 протиправно не було проведено нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Враховуючи те, що позивача було звільнено з військової служби саме з ІНФОРМАЦІЯ_1 , не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_10 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року та зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за цей період.
Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням встановлених судом обставин справи та керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу таку грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_7 ), Донецького прикордонного загону Донецького-Луганського управління Державної прикордонної служби України (87521, Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Гагаріна, будинок 150-а, ідентифікаційний код юридичної особи 14321726) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2015 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 30 листопада 2018 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 серпня 2015 року по 27 липня 2016 року та з 21 серпня 2017 року по 30 листопада 2018 року та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Визнати протиправною бездіяльність Донецького прикордонного загону Донецького-Луганського управління Державної прикордонної служби України щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року.
Зобов'язати Донецький прикордонний загін Донецького-Луганського управління Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 серпня 2016 року по 19 серпня 2017 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Я. Ксензюк