Дата документу 12.12.2019 Справа № 336/4207/19
Єдиний унікальний №336/4207/19 Головуючий у 1 інстанції Дмитрюк О.В.
Провадження № 22-ц/807/3798/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
12 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
В позові зазначав, що у період з 20.01.2003 р. по 26.03.2003 р. та з 09.08.2005 р. по 20.02.2018 р. він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжсталь». Остання посада перед звільненням - «бункерувальник 3 розряду». Дана посада входить до переліку посад, визначених у списку № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою КМУ від 24.06.2016 р. № 461.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, за його зверненням клінікою професійних захворювань Державною установою «Інститут медицини праці імені Ю.І.Кундієва Національної академії медичних наук України» йому було встановлено діагноз - «хронічна попереково-крижова радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затухаючого загострення з помірним статико-динамічним порушенням, м'язево-тонічним та стійким больовим синдромами», а також встановлено, що захворювання є професійним, встановлено вперше.
В подальшому, спеціально створеною комісією ПАТ «Запоріжсталь» було проведено розслідування його професійного захворювання, результати якого оформлені Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, затвердженого заступником начальника Головного управління Держпраці у Запорізькій області від 05.04.2019 р. за формою П-4.
Як зазначено в п.16 акту розслідування від 05.04.2019 р., професійне захворювання виникло внаслідок його роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «Запоріжсталь» та відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу у зв'язку з неякісним проведенням ТОВ «Вітацентр» періодичних медичних оглядів, що виразилося у несвоєчасному інформуванні роботодавця щодо наявності у хворого протипоказань до роботи у професії.
Як зазначено в п.17 акт розслідування від 05.04.2019 р., причиною виникнення професійного захворювання є наявність на робочому місці бункерувальника агломерційного цеху ПАТ «Запоріжсталь» ОСОБА_1 шкідливих виробничих факторів.
У зв'язку з отриманням вказаного вище професійного захворювання 06.05.2019 р. відповідною медико-соціальною експертною комісією при первинному огляді позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною якої є професійне захворювання.
Відповідно висновку про умови та характер праці, який наведений у довідці до акту огляду медико-соціально експертної комісії серії 12 ААБ № 256027 від 06.05.2019 р., йому протипоказана важка фізична праця, стато- динамічні навантаження. У цій же довідці також зазначені рекомендовані заходи щодо відновлення його працездатності: «Д»-спостереження та лікування у профпатолога, невролога.
Згідно довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії АБ № 0035440 від 06.05.2019 р., ступінь втрати його професійної працездатності складає 30%
Отримане ним професійне захворювання відбулося з вини відповідача, оскільки саме ним не було забезпечено дотримання гранично допустимого рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, а тому саме у зв'язку з порушенням ПАТ «Запоріжсталь» його прав на належні, безпечні і здорові умови праці, настали негативні для позивача наслідки у вигляді погіршення здоров'я, які, в свою чергу, потягли за собою стійку втрату професійної працездатності на 30%, виникнення професійного захворювання та завдали моральних страждань. Такі моральні страждання полягають в фізичних болях, фізичних та моральних стржданнях, у постійному фізичному нездужанні та болях в нижній частині попереку з загостренням при різких рухах, переохолодженні, підйомі важких предметів, стрімкому повороті та ін., а також у порушенні активності при поворотах і нахилах корпусу, згинанні пальців на руках та ногах.
Внаслідок отриманого професійного захворювання, він не має змоги вести звичне життя, тому змушений постійно перебувати на «Д»-спостереженні та лікуванні у профпатолога, невролога, приймати ліки, не має змоги повноцінно працювати, навіть допомагати по господарству своїй родині. Моральні страждання також посилюються розумінням того, що внаслідок неможливості в повній мірі забезпечувати свою родину, зокрема, неповнолітнього сина, а також сплачувати залишок кредитних коштів у розмірі 130547,99 грн. за договором іпотеки, який було укладено в 2017 р., тобто до професійного захворювання.
Моральну шкоду, завдану діями відповідача, позивач оцінює в 150 000 грн., які просить стягнути з ПАТ «Запоріжсталь» на його користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» на користь ОСОБА_1 компенсацію у якості відшкодування моральної шкоди в сумі 30 000 грн.
В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Стягнуто з ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» в дохід держави судовий збір в сумі 384,20 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду змінити в частині стягнутої суми моральної шкоди, зменшивши її розмір до 15 000 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач дотримується вимог законодавства про охорону праці при організації роботи за професією «бункерувальник агломераційного цеху». Виникненню професійного захворювання позивача сприяла неналежна якість періодичного медичного огляду. Часткова втрата непрацездатності не позбавила позивача права на працю.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Частково задовольняючи позовні вимоги та оцінюючи моральну шкоду завдану ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з принципів розумності та справедливості.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 09.08.2005 р. по 20.02.2018 р. працював у ПАТ «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь», остання посада перед звільненням - бункерувальник 3-го розряду.
Згідно медичного висновку Центральної лікарсько-експертної комісії про наявність (відсутність) професійного характеру захворювання від 19.03.2019 року № 10/237 позивачу встановлені наступні захворювання професійного характеру: хронічна попереково-крижова радикулопатія L5, S1 праворуч в стадії затухаючого загострення з помірним статико-динамічним порушенням, м'язево-тонічним та стійким больовим синдромами.
Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 04.04.2019 року встановлено, що захворювання виникло внаслідок його роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «Запоріжсталь» та відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу у зв'язку з неякісним проведенням ТОВ «Вітацентр» періодичних медичних оглядів, що виразилося у несвоєчасному інформуванні роботодавця щодо наявності у хворого протипоказань до роботи у професії.
За результатом огляду МСЕК 06.05.2019 року позивачу встановлено 30% втрати працездатності та третю групу інвалідності.
У зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 30%, та отримав третю групу інвалідності. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він потребує відповідного лікування. Встановлення інвалідності, свідчить про неможливість відновлення стану його здоров'я повністю.
Оцінивши обставини справи та надані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач в період виконання трудових обов'язків на підприємстві відповідача, внаслідок тривалого стажу роботи в умовах впливу шкідливих виробничих факторів на ПАТ «Запоріжсталь» та відсутності правових підстав для переведення на іншу роботу, зазнав професійного захворювання із встановленням третьої групи інвалідності із втратою професійної працездатності ступенем 30%, що свідчить про наявність у позивача моральних страждань і є підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до ст.237-1 КЗпП України.
Виходячи з принципів розумності й справедливості, суд першої інстанції вважав, що належним розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 та достатньою сатисфакцією зазначених ним моральних страждань є 30 000,00 гривень.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.
Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Статтею 153 Кодексу Законів про працю України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноваженого ним органу.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди)" з наступними змінами, факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
В ході розгляду справи встановлено, що у зв'язку з професійним захворюванням позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він втратив професійну працездатність у загальному розмірі 30%, та отримав третю групу інвалідності. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він періодично проходить лікування, але, незважаючи на постійні курси лікування, покращення в стані здоров'я відсутнє.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування.
При цьому, добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці та забезпечення спецодягом і спецзасобами (респіратор та рукавиці) не знімає з відповідача обов'язку виконати вимоги ч. 2 ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України "Про охорону праці" й нести відповідальність за їх невиконання у вставленому законом порядку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що професійне захворювання позивача, яке завдає йому фізичних та душевних страждань, виникло з вини відповідача, яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів.
Доводи апеляційної скарги підприємства щодо відсутності причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається з аналізу норм ч. 2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст. 237-1 КЗпП України, до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, ступінь вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу, а достатньо того факту, що шкідливі умови праці були наявними у виробничій діяльності позивача.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, та з урахуванням роз'яснень, наданих в п. 9 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 30%, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та взагалі неможливість такого повного відновлення, зважаючи на встановлення ступеню втрати професійної працездатності безстроково.
Суд на підставі медичних документів про лікування позивача у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, так як порушено та порушуються його нормальні життєві зв'язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, що підтверджено висновками компетентних медичних установ щодо наявності у позивача складнощів із дихальною системою.
Тому, виходячи з принципів розумності й справедливості, з врахуванням конституційної значимості здоров'я як невідчужуваного і нерушимого блага, що належить людині від її народження й охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини справи, тяжкість ушкодження здоров'я, ступінь втрати професійної працездатності, пов'язані з цим фізичні і моральні страждання позивача, їх глибину, істотність вимушених змін у життєвих стосунках і наслідків, що настали, суд дійшов правильного висновку, що є достатнім, розумним та справедливим розміром відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 сума у 30 000,00 грн.
Таким чином, на думку колегії суддів, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив їх доводи і дав їм правову оцінку, та на цьому підґрунті ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2019 року.
Головуючий
Судді: