Дата документу 12.12.2019 Справа № 317/2633/19
Єдиний унікальний №317/2633/19 Головуючий у 1 інстанції Нікітін В.В.
Провадження № 22-ц/807/3796/19 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
12 грудня 2019 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Кухаря С.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
У серпні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову зазначало, що 11 вересня 2015 року між сторонами у справі було укладено договір б/н у формі заяви, відповідно до якого позивач встановлює відповідачу кредитний ліміт в розмірі 2000 грн.
АТ КБ «Приватбанк» повністю виконав вимоги Договору, надавши ОСОБА_1 кредит на вказану вище суму.
ОСОБА_1 зобов'язання за договором виконував не в повному обсязі, внаслідок чого станом на 10 липня 2019 року у нього виникла заборгованість перед Банком в сумі 13227,46 грн., з яких: 874,75 грн. (заборгованість за тілом кредиту); 3091,34 грн. (заборгованість за простроченим тілом кредиту); 6671,60 грн. (заборгованість за пенею); 1483,70 грн. (заборгованість з пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.); 500,00 грн. (фіксована частина штрафу); 606,07 грн. (процентна частина штрафу).
Посилаючись на вищевикладене, просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість у розмірі 13227,46 грн. за кредитним договором № б/н від 11.09.2015 року та судові витрати у розмірі 1921 грн.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що до 18.05.2007 року Позичальник взагалі не користувався кредитними коштами, оскільки Банком відкрито рахунок з нульовим кредитним лімітом. 18.05.2016 року, після досягнення Позичальником повноліття, банком збільшено кредитний ліміт на картрахунку з 0 грн. до 2000 грн.. з виписки про рух коштів, чітко прослідковується, що позивачу було встановлено кредитний ліміт, та чітко прослідковується, що відповідач користувався грошима, отримував кошти через банкомати та розраховувався в магазинах, що є неможливим без наявності картки. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача - баланс станом на дату укладення кредитного договору, всі операції за кредитною карткою.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення кредитного договору б/н від 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 не володів достатнім обсягом цивільної дієздатності для укладення такого договору.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов кредитного договору № б/н від 11.09.2015 р., укладеного в формі анкети-заяви, ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків у розмірі, визначеними тарифами банку.
Як вбачається з анкети-заяви, копію якої позивачем долучено до матеріалів справи, ОСОБА_1 дійсно отримав кредит 11.09.2015 року.
Згідно копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказана інформація відображена також і в анкеті-заяві.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що на момент підписання анкети-заяви від 11 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_1 ще не досяг віку 18 років.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 30 ЦК України визначено, що цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників (частина друга статті 32 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 34 ЦК України повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
Згідно з частинами першою, другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ "ПриватБанк" зазначало, що між банком та позичальником укладений договір, який не суперечить чинному законодавству України. ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що йому було надано повну інформацію щодо надання банківських послуг.
Суди встановили, що відповідач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України.
Тобто, на момент заповнення анкети-заяви ОСОБА_1 мав неповну цивільну дієздатність (17 років).
Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Для укладання кредитного договору, фізична особа повинна мати повну цивільну дієздатність, усвідомлювати наслідки вчинення такого правочину, а у разі її відсутності на час укладання договору, такий договір за вимогами статті 215 ЦК України може бути визнано недійсним.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що для укладання особою у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років кредитного договору, її батьки або особи, що їх замінюють повинні надати згоду на укладення такого договору.
В матеріалах справи відсутні як будь-які докази, так і будь-які посилання на наявність згоди батьків відповідача ОСОБА_1 на укладення ним кредитного договору від 05 листопада 2015 року з позивачем.
Разом з тим, договір кредиту, укладений відповідно до анкети-заяви від 11 вересня 2015 року ОСОБА_1 чи його батьками (заінтересовані особи) в порядку статті 222 ЦК України, недійсним не визнаний та ніким не оспорений.
Враховуючи викладене, суд вважає відсутніми підстави для задоволення позову, оскільки на момент укладення кредитного договору б/н від 11 вересня 2015 року відповідач ОСОБА_1 не володів достатнім обсягом цивільної дієздатності для укладення такого договору.
Вказані висновки суду узгоджуються з висновками Касаційного цивільного суду Верховного Суду по справі № 289/1996/16-ц, які містяться в постанові від 12 квітня 2018 року.
Колегія суддів не приймає до уваги, надану скаржником виписку з рахунку банку, оскільки вказаний доказ не був наданий позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції. Об'єктивних поважних причин неможливості подання позивачем цих доказів до суду першої інстанції відповідно до вимог статей 83 ЦПК України.
Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зокрема, з підстав, що договір кредиту укладений неповнолітнім без згоди його батьків, не врахував, що правочин є дійсним та ніким не оспорений. Проте, вказаний висновок суду першої інстанції не вплинув на ухвалення правильного по суті рішення у справі, оскільки позивач у суді першої інстанції (під час розгляду справи по суті) не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором від 11 вересня 2019 року.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року (справа № 639/8127/16).
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права в постановах Верховного Суду.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи та долученим до справи доказам. Норми матеріального й процесуального права судом першої інстанції застосовано правильно.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Докази та обставини, ні які посилається скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.
З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.
На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 17 жовтня 2019 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 12 грудня 2019 року.
Головуючий
Судді: