Єдиний унікальний номер 234/5824/19 Номер провадження 22-ц/804/3230/19
Єдиний унікальний номер 234/5824/19 Головуючий у 1 інстанції Шинкаренко А.І.
Номер провадження 22-ц/804/3230/19 Доповідач Корчиста О.І.
Іменем України
11 грудня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:
Головуючого судді: Корчистої О.І.
суддів: Тимченко О.О., Хейло Я.В.
за участю секретаря Ситнік Д.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмуті цивільну справу № 234/5824/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків за користування коштами та трьох відсотків річних,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,
на рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року,
встановив:
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 відсотків за користування коштами та трьох відсотків річних за договорами позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 листопада 2016 року з ОСОБА_2 на його користь було стягнуто: суму боргу за договором позики від 25 квітня 2014 року, станом на 23 травня 2016 року, за тілом позики в сумі 1 260 075 гривень, за відсотками в сумі 351 167, 53 гривень, а також, суму боргу за договором позики від 08 листопада 2014 року, станом на 23 травня 2016 року, за тілом позики в сумі 2 328 321,22 гривень, за відсотками в сумі 664 354,13 гривень.
Посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_2 рішення суду до теперішнього часу не виконав, у зв'язку з чим він просить стягнути з відповідача на його користь за договором позики від 25 квітня 2014 року відсотки за користування коштами в розмірі 777444,23 гривень за період з 24 травня 2016 року по 31 березня 2019 року та 3% річних на суму заборгованості в розмірі 71660,60 гривень в порядку ст. 625 ЦК України; за договором позики від 08 листопада 2014 року 862689,11 гривень процентів за користування коштами позики за період з 24 травня 2016 року по 08 лютого 2018 року та 110827,15 гривень 3% річних на суму заборгованості згідно ст. 625 ЦК України.
Рішенням Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення суми боргу за договорами позики, задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 три відсотки річних на суму заборгованості, згідно ст. 625 ЦК України: - за договором позики від 25 квітня 2014 року, за період з 24 травня 2016 року по 31 березня 2019 року, в сумі 71660,60 гривень, та за договором позики від 08 листопада 2014 року, за період з 24 травня 2016 року по 08 лютого 2018 року, в сумі 110 827,15 гривень, а всього стягнуто 182 487, 75 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 961,69 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати частково рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року в частині відмови стягнення з відповідача на його користь процентів за користування коштами позик, та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу: проценти за користування коштами позики за період з 24 травня 2016 року по 31 березня 2019 року в сумі 777 444,23 гривень за договором позики від 25 квітня 2014 року. Проценти за користування коштами позики за період з 24 травня 2016 року по 08 лютого 2018 року в сумі 862 689,11 гривень за договором позики від 08 листопада 2014 року. Змінити рішення в частині вирішення питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції невірно визначені строки (терміни) дії договорів позики, які ототожнюються з термінами виконання зобов'язань позичальником.
Також, на думку скаржника, суд безпідставно дійшов висновку, що його звернення до суду з позовною заявою про стягнення боргу за договорами позики з ОСОБА_2 було достроковим.
Крім цього зазначає, що суд помилково вважав, що він пред'явив до суду вимогу в порядку ст.1050 ЦК України.
Також зазначав, що посилання суду на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду не можуть бути застосовані до оспорюваної вимоги.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав та просив її задовольнити.
В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з'явився, повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено, що 25 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у позику 569 230 гривень, що еквівалентно 50 000 доларів США, а ОСОБА_3 в свою чергу, зобов'язався повернути суму позики у строк, встановлений договором, зі сплатою відсотків за користування коштами. На підтвердження передачі коштів у сумі 569 230 гривень, що еквівалентно 50 000 доларам США, ОСОБА_3 власноруч виконав розписку від 25 квітня 2014 року.
Також судом встановлено, що 08 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, відповідно до умов якого, ОСОБА_1 передав ОСОБА_3 у позику 1 295 250 гривень, що еквівалентно 100 000 доларів США, а ОСОБА_3 зобов'язався повернути суму позики у строк, встановлений договором, зі сплатою відсотків за користування коштами. На підтвердження передачі коштів у сумі 1 295 250 гривень, що еквівалентно 100 000 доларам США, ОСОБА_3 було написано розписку від 08 листопада 2014 року.
На підставі договору про переведення боргу від 14 жовтня 2015 року ОСОБА_2 узяв на себе боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договором позики від 25 квітня 2014 року, укладеним на строк до 25 квітня 2016 року, які станом на 01 жовтня 2015 року становили: по тілу позики в розмірі еквівалентним 50 000 доларів США, по відсоткам 160 237,13 гривень, а також пеня за несвоєчасну сплату процентів в розмірі 92 859,46 гривень.
Також, на підставі договору про переведення боргу від 14 жовтня 2015 року ОСОБА_2 узяв на себе боргові зобов'язання ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 за договорами позики від 08 серпня 2013 року та від 08 листопада 2014 року, укладеним на строк до 08 лютого 2015 року, які станом на 01 жовтня 2015 року становили: по тілу позики 92 388,20 доларів США, по процентам 309 216,94 гривень, пеня за несвоєчасну сплату тіла позики 2 505 955,40 гривень, пеня за несвоєчасну сплату відсотків 183 971,91 гривень.
Крім цього, судом першої інстанції встановлено, що з часу укладання договору про переведення боргу ОСОБА_2 гроші ОСОБА_1 не виплатив та після спливу строків договорів позики письмову вимогу позивача про повернення боргу не виконав.
Також судом встановлено, що рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 листопада 2016 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 було стягнуто: суму боргу за договором позики від 25 квітня 2014 року, станом на 23 травня 2016 року, за тілом позики в сумі 1 260 075 гривень, за відсотками в сумі 351 167, 53 гривень, а також, суму боргу за договором позики від 08 листопада 2014 року, станом на 23 травня 2016 року, за тілом позики в сумі 2 328 321,22 гривень, за відсотками в сумі 664 354,13 гривень. Рішення набрало законної сили 18 листопада 2016 року.
05 квітня 2017 року Краматорський міський відділ ДВС ГТУ юстиції в Донецькій області відкрив виконавче провадження № 53713890, за виконавчим листом №234/8288/16-ц (2/234/3648/16), виданим 23 листопада 2016 року Краматорським міським судом Донецької області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4603917,88 гривень.
27 липня 2017 року виконавче провадження було передано до Олександрівського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції в Донецькій області, відповідно до вимог ч. 4 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження». В ході виконання виконавчого провадження було встановлено, що за боржником - ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль VOLKSWAGEN Caddi, який було арештовано, та виставлено на торги. В результаті проведення електронних торгів, 05 березня 2018 року на рахунок ОСОБА_1 перераховані кошти з реалізації арештованого майна VOLKSWAGEN Caddi2011 р.в. у розмірі 161126,00 гривень.
07 березня 2019 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу про сплату процентів за користування грошовими коштами позик за період з 24 травня 2016 по 07 березня 2019 у сумі 1576477,08 гривень. Проте, ОСОБА_2 вимогу не виконав, письмових пояснень не подав, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про стягнення з ОСОБА_2 за договором позики від 25 квітня 2014 року: 777444,23 гривень - процентів за користування коштами позики за період з 24 травня 2016 по 31 березня 2019 року, 71660,60 гривень - 3% річних на суму заборгованості згідно ст. 625 ЦК України; за договором позики від 08 листопада 2014 року: 862689,11 гривень - процентів за користування коштами позики за період з 24 травня 2016 по 08 лютого 2018 року, 110827,15 гривень - 3% річних на суму заборгованості згідно ст. 625 ЦК України.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.
МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування коштами, то суд апеляційної інстанції перевіряє його законність та обґрунтованість лише в цій частині.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає в повній мірі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2. ст.1050 ЦК України. Також суд першої інстанції визнав невірним розрахунок в частині нарахування 3% річних на відсотки за користування коштами за договором позики від 25 квітня 2014 року у період з 24 травня 2016 по 31 березня 2019, та за договором позики від 08 листопада 2014 року за період з 24 травня 2016 по 08 лютого 2018 року оскільки, суд, визнав неправомірним нарахування відсотків за договорами після звернення до суду про стягнення всієї суми боргу, а тому і нарахування 3% річних на суму заборгованості по відсоткам за вище зазначений період є безпідставним, оскільки 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).
Такі висновки суду першої інстанції в частині, що перевіряється, відповідають наявним в матеріалах справи письмовим доказам, встановленим обставинам та нормам матеріального закону.
Згідно змісту статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 527 ЦК України встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Наслідки порушення договору позичальником визначені статтею 1050 ЦК України, відповідно до частини першої якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч.2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Згідно з ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За умовами договорів від 25 квітня 2014 та 08 листопада 2014 року сторони погодили нарахування відсотків в розмірі 20% річних з моменту отримання суми позичальником до моменту її повернення позикодавцю. Також, сторони погодили щомісячну сплату відсотків на суму позики.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку.
Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 07 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договорами позики від 25 квітня 2014 року та від 08 листопада 2014 року задоволені частково та стягнуто з відповідача на користь позивача таку заборгованість в розмірі 1 611 242,53 гривень та 2 992 675,35 гривень відповідно.
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що право позивача ОСОБА_1 як позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позику припинилось з моменту пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. У виниклих правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Висновки суду першої інстанції в цій частині відповідають вимогам матеріального закону.
Отже, доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 про те, що передбачені договором проценти нараховуються до повного погашення заборгованості не знайшли свого підтвердження.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про невірне визначення судом першої інстанції строків (термінів) дії договорів позики, які помилково ототожнюються судом з термінами виконання зобов'язань позичальником, не знайшли свого підтвердження та спростовуються умовами, визначеними сторонами, які містяться у наявних в матеріалах справи копіями договорів позики від 25 квітня 2014 року та від 08 листопада 2014 року та висновками суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно дійшов висновку, що його звернення до суду з позовною заявою про стягнення боргу за договорами позики з ОСОБА_2 було достроковим також не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду, викладеними в описовій частині оскаржуваного рішення.
Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про те, що суд помилково вважав, що він пред'явив до суду вимогу в порядку ст.1050 ЦК України, адже зі змісту позовної заяви вбачається посилання позивача саме на ст.1050 ЦК України, а також, зазначеною нормою матеріального закону регулюються виниклі правовідносини.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, в розумінні наведених норм матеріального закону, позика є грошовим зобов'язання та невиконання або прострочення боржником взятих на себе грошових зобов'язань тягне за собою відповідну відповідальність у вигляді виникнення у кредитора права вимагати сплати індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Саме таким правом скористався позивач, звернувшись до суду із зазначеною позовною заявою.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення в оскаржуваній частині законним та обґрунтованим.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційний приходить до висновку, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Відповідно до підпункту «в» пункту четвертого частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Олександрівського районного суду Донецької області від 18 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.І. Корчиста
Судді: О.О. Тимченко
Я.В. Хейло
Повний текст постанови складений 12 грудня 2019 року.
Головуючий: О.І. Корчиста