22-ц/804/3430/19
265/1556/19
11 грудня 2019 року м. Маріуполь
Єдиний унікальний номер 265/1556/19
Номер провадження 22-ц/804/3430/19
Донецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Кочегарової Л.М., Попової С.А., Ткаченко Т.Б.,
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - фізична особа - підприємець ОСОБА_2
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року, у складі судді Вайновського А.М., дата складення повного судового рішення 24 жовтня 2019 року,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів.
В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що 22 жовтня 2018 року між ним та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу будівельних матеріалів - металевопластикових вікон на загальну суму 16 270 грн. На виконання умов договору він вніс передоплату в розмірі 11000 грн, і відповідач зобов'язався доставити замовлення у строк до 06 листопада 2018 року. Проте, відповідач прийняті на себе зобов'язання за договором не виконав. Просив розірвати договір купівлі-продажу, стягнути з відповідача на свою користь суму матеріальної шкоди у вигляді внесеної передоплати 11000 грн, а також пеню за період з 07 листопада 2018 року по 12 березня 2019 року в розмірі 38 280 грн.
Заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Договір купівлі-продажу товарів № б/н від 22 жовтня 2018 року, укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , розірвано. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 11000 грн, пеню у загальній сумі 1276 грн, а разом 12 276 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Не погодившись з зазначеним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині стягнення пені, а в іншій частині рішення залишити без змін, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В решті частини рішення суду не оскаржується.
Відзив на апеляційну скаргу, в порядку визначеному ст.360 ЦПК України, не подано.
Відповідно ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дотримуючись принципу диспозитивності, у разі подання апеляційної скарги на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції не має права робити висновків щодо неоскарженої частини рішення суду першої інстанції ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку»).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2018 року між покупцем ОСОБА_1 , з одного боку, та продавцем - ФОП ОСОБА_2 , з іншого, було укладеного договір купівлі-продажу товару.
Як вбачається з копії товарного чеку, 22 жовтня 2018 року ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 було сплачено передоплату за договором в розмірі 11000 грн.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасної поставки товару позивачу, а тому останній має право на отримання грошової компенсації за порушення умов договору.
Висновки суду про наявність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 пені за порушення умов договору є законними та обґрунтованими.
Згідно із ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ст. 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Стаття 551 ЦК України визначає, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно п. 7 ч. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» договір це усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами.
Як вбачається зі справи, у відповідності до п. 1.1, 5.1, 6.2 Договору продавець ( ОСОБА_2 ) зобов'язався поставити у строк до 06 листопада 2018 року та продати покупцеві металевопластикові вікна загальною вартістю 16270 грн, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 5.1-5.3 Договору покупець зобов'язався у момент його підписання внести у касу продавця передоплату у сумі 11000 грн, а решту суми у розмірі 5270 грн сплатити при отриманні товару.
Строк поставки товару на склад продавця встановлено з 22 жовтня 2018 року до 06 листопада 2018 року (п.6.2 договору).
Пунктом 4.1.2 Договору сторони погодили, що у випадку затримки товару з вини продавця, останній зобов'язаний сплатити на користь покупця пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми передоплати.
Згідно ч.5 ст.10 Закону України «Про захист споживачів», у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Встановлено, що частково задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з визначеним позивачем періодом нарахування пені - 116 днів, однак взяв за основу процентну ставку пені 0,1% в день, визначивши розмір пені в 1276 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду в цій частині, позивач в апеляційній скарзі навів свій розрахунок пені для стягнення з ОСОБА_2 , однак застосував інший спосіб нарахування пені, взявши за основу подвійну облікову ставку НБУ, як це передбачено умовами договору та період нарахування з 07 листопада 2018 року до дня ухвалення рішення - 24 жовтня 2019 року.
З доводами апеляційної скарги про визначення строку стягнення пені за вказаний період колегія суддів погодитися не може, а тому вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як свідчить зміст позовної заяви ОСОБА_1 , позивач просив про стягнення з відповідача пені в розмірі 38 280 грн., яку розрахував, виходячи з 3% в день від плаченої суми та часу затримки виконання договору з 07 листопада 2018 року до 12 березня 2019 року (день звернення до суду) (а.с.1-2).
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Протягом розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_1 свої позовні вимоги не змінював.
Отже, суд апеляційної інстанції позбавлений права на зміну судового рішення шляхом стягнення неустойки до 24 жовтня 2019 року, оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 були обмежені, як строком стягнення - з 07 листопада 2018 року до 12 березня 2019 року, так і визначенням конкретної суми, що підлягала стягненню з відповідача за цей період.
Перевіряючи розмір пені, що підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , колегія суддів визначає пеню в розмірі 1258,52 грн. та розраховує її наступним чином:
- оплачено 11000 грн.
- подвійна ставка НБУ 36% (18% - в період з 07 листопада 2018 року до 12 березня 2019 року)
- кількість днів прострочки 116 (з 07 листопада 2018 року до 12 березня 2019 року)
- пеня 1258,52 грн (11000х36:100:365х116).
Зважаючи на те, що відповідач розмір пені за судовим рішенням не оскаржує та не спростовує, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 визнані колегією суддів безпідставними в частині стягнення пені до 24 жовтня 2019 року, колегія вважає необхідним скаргу позивача залишити без задоволення, а судове рішення, яким пеня визначена судом першої інстанції в розмірі 1276 грн, - без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Дата складення повного судового рішення 12 грудня 2019 року.
Судді: Л.М. Кочегарова
С.А. Попова
Т.Б. Ткаченко