Справа № 266/3946/17
Провадженя№ 2/266/75/19
28.10.2019 року м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Курбанової Н.М.,
за участю секретаря Макогон С.Б.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у загальному провадженні у судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,
Позивач ОСОБА_5 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просив стягнути з відповідачівсуму боргу за договором позики від 02 лютого 2013 року в сумі 46855,35дол.США, також 3% річних, що складає 3897,34 дол.США.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 02 лютого 2013 року між ним та відповідачами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідачі отримали грошові кошти в сумі, еквівалентній 77 600 дол.США. Повернення позики повинно було відбуватись щомісячно у розмірі 4000 дол. США, відповідно до графіку, визначеному у п.2 договору, із остаточним поверненням суми боргу - 31.12.2014р. Останній платіж відповідачами сплачено 30.06.2017р. у розмірі 16000 гривень. Станом на 09.10.2017року зобов'язання виконано відповідачами частково, сплачено в повернення суми позики 620800,00 гривень, що еквівалентно сумі 30744,95 дол.США. Заборгованість складає 77600дол.США - 30744,95дол.США = 46855,35дол.США., що еквівалентно за курсом Національного банку України (станом на 09.10.2017р. курс 2673,99 за 100 дол.США) сумі 1252443,51 гривень та 3 % річних, що складає 3897,34 дол.США. (46855,35дол.США.*3% річних: 365 днів*1012 днів прострочення станом на 09.10.2017р.). У зв'язку з чим позивач вимушений звернутися до суду і просить стягнути з відповідачів на його користь суму боргу у розмірі 46855,35дол.США, також 3% річних, що складає 3897,34 дол.США., що еквівалентно сумі 1356619,40 грн., стягнути з відповідачів на його користь судові витрати по справі.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 25.10.2017р. по справі відкрито провадження.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 31.01.2018р. справу призначено до слухання за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання.
02.03.2018р. відповідачем ОСОБА_3 до суду наданий відзив на позовну заяву, яким в задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі, оскільки 02.02.2013р. між ОСОБА_5 ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики без дати, в рамках якого позикодавець передав позичальникам якусь суму ще 07.11.2011, еквівалентну 77600 доларів США, але 07.11.2011р. ніяких коштів від ОСОБА_5 не було отримано. 02.02.2013 ОСОБА_5 не надавав ніяких грошових коштів ні в доларах США, ні у гривні. Сплачені ними суми відносяться до виконання зобов'язань за отриману від нього допомогу та ніяк не повязані з договором від 02.03.2013, за яким ніколи не здійснювалося повернення грошових коштів, як це зазначено у графіку повернення. Таким чином договір позики від 02.02.2013 було підписано, але він не був виконаний з боку ОСОБА_5 , тому що він не надав ніяких коштів за договором.
Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 16.03.2018р. підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду.
Позивач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_1 у судовому засіданні заявлені вимоги підтримали, позов просили задовольнити. ОСОБА_5 суду пояснив, що у січні 2013р. до нього звернулися відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , подружжя на той час, з яким він товаришував більше 20 років. Вони приїхали удвох, запропонували варіант позики грошових коштів. Він дав їм можливість самим скласти договір, який вони йому показали, він не заперечував проти вказаної в договорі суми, графіку повернення коштів. Відповідачі отримали вказану суму особисто з рук в руки в сумі 77 600 доларів США купюрами номіналом 100 доларів США, біля автомобіля. На той момент він продав квартиру, тому в нього були такі гроші. В нього було два поручителі, в тому числі і ОСОБА_6 , які отримували для нього кошти. Отримавши вказану у договорі суму вони домовились, що кожний місяць, відповідачі роблять повернення даної суми. На цьому договорі його підпис, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 . Згідно графіку, запропонованого відповідачами, почалося погашення сум кожний місяць, але не зовсім у як зазначено у договорі, бо на той час ТОВ «Бізнес партнер» мав фінансові труднощі. Відповідачі запитали у нього, чи не буде він заперечувати, якщо суми, які будуть провертатися, будуть не такими як зазначені у договорі, а трохи меншими. Він не заперечував, просив писати дату та суму повернення, спочатку писали це на самому договорі, а коли місце на договорі закінчилося, ОСОБА_4 запропонувала вести графік. Пройшов час та у серпні 2017 р. виплати припинились. На питання чому припинилась виплати ОСОБА_4 відповіла, що виплатила зайняту у нього суму боргу по відповідному курсу у доларовому еквіваленті, на що він сказав, що є курс валют НБУ на момент погашення боргу, на що вона відповіла, або так, або ніяк. Він був вимушений звернутись за правовою допомогою та вважає що, якщо займали гроші, треба повернути. Позивач позичив грошові кошти відповідачам у січні 2013 р. у розмірі 77600 доларів США на відповідний термін, а виплатили суму у гривнях еквіваленту 30744 доларів США. Договір укладався між ними 02.02.2013р., а сама сума їм була передана 07.11.2011р. Відповідно з договором, відповідачі повинні були кожний місяць виплачувати по 4000 доларів США. Кожний з сторін на своєму екземплярі договору робив відмітку по виплату боргу, виплачували відповідачі у гривнях. Коли вони узгоджували подальшу пролонгацію, ОСОБА_4 закінчила графік 30.06.2017р., він думав, що буде подальша пролонгація, але виплати припинились. Графік написаний рукою ОСОБА_4 . Відповідачі виплатили йому 620800 грн. У графіку зверху написана рукою ОСОБА_4 виплачена сума 620800 грн., а знизу його рукою написана сума 620800 грн. Хоча у графіку його підпис не стоїть за 2016 та 2017 роки, але зазначені у ньому суми відповідачі йому виплатили. В договорі він звернув увагу на суму, яку відповідачі бажали получити та на можливість погашення позиченої суми. Просив позов задовольнити, стягнути з відповідачів на його користь суму боргу у розмірі 46855,35дол.США, також 3% річних, що складає 3897,34 дол.США., що еквівалентно сумі 1356619,40 грн., стягнути з відповідачів на його користь витрати на правову допомогу.
Представник позивача ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги ОСОБА_5 , позов просила задовольнити, пояснила, що гроші були передані ОСОБА_5 07.11.2011р., до укладання договору, два роки він чекав їх повернення, після чого він уклав договір позики з відповідачами, до цієї дати він не звертався за укладанням договору, оскільки в них були дружні стосунки, вони йому обіцяли заплатити, він йшов на зустріч, чекав. Розписку ОСОБА_5 не отримував про передачу грошей відповідачам, оскільки це зазначено у договорі позики. ОСОБА_5 знайомився з договором позики, складали його в офісі у ОСОБА_3. ОСОБА_5 передав 07.11.2011р. гроші відповідачам за адресою свого мешкання на той час по АДРЕСА_1 , куди відповідачі приїхали в автомобілі. ОСОБА_5 сплачували борг в гривнях, на додатку до договору позики ОСОБА_5 ставив підписи про отримання коштів. Письмових претензій ОСОБА_5 не писав, обговорювали питання курсової різниці, відповідачка пояснила, що в них економічні проблеми. Договір позики укладений між сторонами відповідно до вимог ст. 533 ЦК України, в ньому зазначено, що відповідачі гроші отримали. Як вбачається з додатку до договору позики, то кожен місяць відповідачі сплачували у гривнях суму еквіваленту 4000,00дол.США. Сторона відповідачів визнає, що такий договір укладався, звернулися до суду і просять його розірвати з підстав неотримання грошей, але в разі його розірвання, припиняться права та обов'язки сторін за цим договором на майбутнє. Позову про визнання договору позики недійсним до суду не подавалося. Правочин є дійсним, якщо він не визнаний недійсним судом. Просила стягнути з відповідачів на користь позивача суму позики 46855,35дол.США. та *3% річних в сумі 3897,34 дол.США, витрати на правничу допомогу адвокату 5500,00грн.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити, пояснив, що ОСОБА_5 його знайомий, він йому довіряв. ОСОБА_4 його дружина. Вони утрьох уклали договір позики 02 лютого 2013 року на 77 600 дол.США, умови повернення були викладені у договорі. Вони бажали взяти гроші на ремонт магазину, який вони придбали у позивача до цього. Йому дали договір займу, який він підписав, але грошей вони не отримали. Фактично це договір наміру, а другий екземпляр договору передали позивачу, оскільки дружили і довіряли йому. Вважає, що дані дії позивача шахрайські, ОСОБА_5 не бажає з ним зустрічатися. До правоохоронних органів він не звертався. ОСОБА_5 надавав йому різну допомогу, наприклад в придбанні магазину. ОСОБА_4 фінансовий директор і вона займалася укладанням договору позики, який вони вважали попереднім. З ОСОБА_5 в них не було ніяких договорів, лише домовленості. Додаток до договору ким підписаний і що це за лист він пояснити не може. Він дружив з ОСОБА_5 та знав, що останній робив шахрайські справи, але не міг подумати, що це буде стосуватися нього. Грошей ні він, ні ОСОБА_4 не отримували від ОСОБА_5 . Він не міг рахувати гроші на капоті автомобіля в листопаді, бо було холодно. У позові просить відмовити, т.я. грошей він не брав, це шахрайство з боку ОСОБА_5 .
Відповідачка ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила у задоволенні позову відмовити, пояснила, що ОСОБА_5 це її знайомий з 1990-х років, з яким у них були добрі тривалі стосунки, до моменту як вони отримали повістку до суду. Вони придбали магазин у його сина у 2011р., а сам ОСОБА_5 діяв за довіреністю від імені сина. Приміщення магазину потребувало ремонту та на цей магазин їм потрібні були гроші. Вони 02 лютого 2013 року уклали договір займу, але насправді це був договір наміру. Вона та ОСОБА_5 разом складали текст договору. Сама вона такий договір складала вперше, тому знайшла типовий шаблон та вони далі складали текст. Позивач читаючи текст договору, питав ОСОБА_7 , та слово «еквівалент» вписати сказала саме вона, бо потім передбачалося написання розписки про факт отримання грошей, а курс долару США міняється. Коли вона побачила договір, який зазначений у позові та той екземпляр який є у неї, то побачила у першому рядку предмету договору деякі розбіжності, а саме: в договорі було написано, що позикодавець - «передасть», а не - «передав», позичальнику 07.11.2011р. Насправді в договорі було зазначено, що 07.03.2011р., сума - пробіл, її вони повинні були вписати у гривнях, так як на ремонт повинні були гроші у гривнях. Гривневу суму, яку вони не вписали в договір, була вписана, як еквівалент суми, яка була потрібна на ремонт приміщення магазину. Вона довіряла ОСОБА_5 , тому виходила з свого кабінету, він перебував у ньому сам, а тому вважає, що він міг внести зміни в договір, щодо зазначених нею розбіжностей. За цим договором він ніяких грошей відповідачам не давав, момент передачі коштів не зазначений, як такої передачі грошей не було. Вони платили позивачу гроші зовсім за іншим договором. Після останнього платежу позивач прийшов та попросив відомість погашення боргу, яку вона вела разом з корінцями платіжок, з відмітками про оплату сум, бо ОСОБА_5 було не зрозуміло дещо по виплатах, так як ОСОБА_6 , його поручитель, теж отримувала гроші по договору. Вона дала позивачу цю відомість. Вони розпрощались добре, це можуть підтвердити її колеги ТОВ «Бізнес партнер». Потім, через 1,5 місця позивач прийшов з сфальсифікованими документами та сказав, що вони винні йому 50000 доларів США. На їх екземплярах договору ніяких записів не було зовсім, бо він їм грошей не давав, тому зберігати їх екземпляр договору не було потреби, то вона на договорі не розписувалася, а те що у ОСОБА_5 зазначено нібито її підпис, то вона розписувала ручку. ОСОБА_5 77600 доларів США не передав їм. Гроші вони повертали по другій частині договору, по договору купівлі - продажу у 2011 р. магазину на АДРЕСА_2 , який тепер належить ТОВ «Бізнес партнер» вже як юридичній особі. Син ОСОБА_5 виступав продавцем магазину, а ОСОБА_5 діяв за довіреністю. Була визначена сума договору та частина цієї суми була частина офіційна та не офіційна. По першій частині суми вони оплатили податок за нього та у другій частині це відобразили, тому що у нього не було навіть 70000 грн. на податок, тобто вони виступали податковими агентами, потім цю суму вони вичитали з іншої суми, яку вони платити не за договором, але могли й не платити йому, бо це було оговорено на словах. Магазин належав їм, документи оформлені по магазину належним чином. За договором купівлі- продажу магазину було оговорено графік погашення сум до 2014 р., ба вважали магазин буде працювати та приносити дохід. Підписи на спірному договорі її, але далі щодо оплати за ним - ні. Позивач сам сказав, що приїде на 08 березня і привезе їм гроші. Гроші ОСОБА_5 їм не передавав, 77 600 доларів США вони не отримували. Вони сплачували гроші за графіком, але за зовсім іншим договором. На договорі позики вона і відповідач поставили свої підписи, а дати та цифри вказані позивачем. Графік був додатком до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення магазину, за яким вони повертали гроші, ОСОБА_5 виступав від імені свого сина за довіреністю. Вона нічого не платила за договором позики від 02 лютого 2013 року, оскільки не отримувала грошей. Вона ОСОБА_5 розписки не писала. Вони сплатили ОСОБА_5 перші платежі, після чого отримали кредит у «Приватбанку» і 30 вересня сплатили 935000,00грн., потім платили ще, в загальній сумі 1 300000,00грн. Вони просили у банка 1500000,00грн., а банк їм дав лише 935000,00грн., тому вони склали оцей графік платежів, це стосувалося магазину. В останній день місяця за 2016р. - 12 разів вони сплатили та у 2017р. два рази вони платили і розплатилися за цей магазин повністю. Банківські платіжні доручення дублюють сплату грошей. 30.06.2017р. вони закінчили сплачувати, однак не взяли розписку. 77600дол.США, по курсу 8,00 становить 620000,00грн. Проблема виникла в тому, що ОСОБА_5 забажав курсову різницю. В договорі написано, що вони повинні платити 4000,00доларів США, вони завжди платили в еквіваленті. Перед Новим роком вони спілкувалися стосовно курсу валют, який з 8,00грн. піднявся до 28,00грн. та ОСОБА_5 усно погодився отримувати платежі по курсу 8,00грн. 12200,00грн. «Бізнес-партнер» сплатили в Пенсійний фонд, як покупець 1%, 6000,00грн. оцінка об'єкта та 61000,00грн. в Пенсійний фонд вони також сплатили. Вони закрили 1222000,00грн. за договором повністю станом на 30 вересня з урахуванням 61000,00грн, 12200,00грн., які повинен був сплатили ОСОБА_5 їх врахували та відрахували з суми договору. Вони переплатили ОСОБА_5 за договором, останній дав нотаріальну посвідчену заяву, що претензій не має, для того, щоб вони могла отримати ще один кредит у банку. Про договір позики вони дізналися з позовної заяви. Вони спочатку заплатили частину грошей, а друга частина за приміщення зазначена у договорі позики. 1220000,00грн., це офіційна сума+61000 +12000+ 6000+ 680000грн. = 1920000,00/8=240000 та складає 2000 доларів США за 1кв.м. Вони проводили оцінку приміщення, доказували, що 1кв.м приміщення - підвалу 2000 доларів США - завищена сума. Грошей від Бистрая вона не отримувала, тому просила у задоволенні позову відмовити.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 , суду пояснив, що, у спірному договорі зазначена певна сума, яка виражена у якийсь не зрозумілій валюті, яка приводилась до долару США та в подальшому її повернення також повинно здійснюватись у доларах США. Крім того, зазначена періодичність повернення зазначеної суми помісячна та усі повернення повинні здійснюватись у доларах США. Відповідачі повідомили, що вони не отримували гроші в доларах США та не повертали борг в доларах США. Сума 620000 грн. не пов'язана з спірним договором. В договорі все ж таки зазначено, що передавалася певна сума еквівалентно долару США, але він вважає, що потреби зазначати слово «еквівалентно долару США», бо діюче законодавство України передбачає укладення договору у іноземній валюті, а якби б було зазначено у суму у гривнях України, тоді зазначалось словосполучення «еквівалентно долару США». Так в даному випадку треба захистити себе від знецінення грошових коштів. Крім того зазначив, що у наданому позивачем екземплярі договору є записи сум про погашення, але що це за записи він та відповідачі не знають, бо якби відповідачі повертали кошти, то робили б відмітки і у своєму екземплярі договору. Просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 .
Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала, пояснила, що ОСОБА_5 в суді мав різні позиції, спочатку пояснював, що 07.11.2011 сторони лише зустрілися і говорили про грошові зобов'язання, пізніше пояснював, що 07.11.2011 він передав гроші без розписки. Зі слів позивача будь-яких документів, які підтверджують факт отримання грошей, в нього не має. У договорі не зазначено, що він передав відповідачам гроші, чи щось інше, що еквівалентно 77600доларів США. Сторони визнавали, що залишок боргу залишався у гривні. Відповідачі гроші у ОСОБА_5 не позичали, а позивачем не надано ніякого підтвердження про передання даної суми грошей, тому даний договір є безгрошовим.
Представник відповідача Ваген-Лейтнер О.В. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, пояснила, що в Рівненському міському суді знаходиться позов про розірвання даного договору позики, оскільки він безгрошовий, підготовчого засідання ще не було, копія позовна заява в неї відсутня.
Дослідивши матеріали справи, допитавши сторони та їх представників, суд приходить до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (статті 251,252 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
За змістом статті 545 ЦК України наявність боргового документу у кредитора є підтвердженням факту невиконання зобов'язань боржником.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (постанова Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, справа № 6-63цс13).
Відповідно до статті 1052 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначенні родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Укладення, а тому і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству, оскільки відповідно до статей 1046, 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року (справа № 373/2054/16-ц).
Судом встановлено, що між сторонами був укладений договір позики від 02.02.2013р., за яким позивач ОСОБА_5 передав відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у якості позики 07.11.2011р. - 77600,00 доларів США, з графом повернення: липень 2013р. - 4000; серпень 2013р. - 4000; вересень 2013р. - 4000; жовтень 2013р. - 4000; листопад 2013р. - 4000; грудень 2013р. - 9600; з січня 2014р. по грудень 2014р. за кожен місяць по 4000 доларів США. Кінцевий строк погашення боргу - 31.12.2014р. (а.с. 7, 133).
Згідно з п. 4 зазначеного договору у разі невиконання позичальниками зобов'язань, встановлених даним договором позики, позикодавець може вимагати повернення суми боргу з пенею в розмірі 10% річних від суми боргу.
При цьому, позивач на підтвердження своїх вимог надав відповідний оригінал договору позики від 02.02.2013 року, складений з відповідачами про те, що вони отримали в борг грошові кошти та зобов'язалися їх повернути у визначений строк, зазначене підтверджує факт укладення саме договору позики між ними та його умови. Таким чином, відповідачі взяли на себе зобов'язання повернути кошти, які мають виконуватись належним чином у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Розмір отриманої відповідачами суми не підлягає доказуванню, оскільки сторони уклали угоду у письмовій формі. Ці обставини підтверджуються договором позики, підписаним позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за яким відповідачі отримали грошові кошти в сумі 77600,00 доларів США 07.11.2011р. та зобов'язалися повернути зазначену суму у строк не пізніше 31.12.2014 року та в судовому засіданні судом встановлено, що ОСОБА_4 сплачувала ОСОБА_5 гроші, про що ставила свої підписи у додатку до договору позики.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний заплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При розрахунку трьох процентів річних, за договором позики від 02.02.2013 року, за період 01.01.2015 р. по 09.10.2017 р. кількість днів прострочення складає 1012 дні. Таким чином 3 % річних складають: 46855,35дол.США.*3% річних: 365 днів*1012 днів прострочення станом на 09.10.2017р. і дорівнює 3897,34 дол.США
На підставі вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, у зв'язку із чим з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 02.02.2013р. в розмірі 46855,35дол.США, також 3% річних у сумі 3897,34 дол.США., яка станом на 28.10.2019р. еквівалентна сумі 1277445,20 грн.
Строки, обумовлені сторонами у договорах позики, сплинули, отже позивач вправі звернутись за судовим захистом.
Суд не може погодитися з запереченнями та доводами відповідача та їх представників, щодо без грошовості договору займу від 02.02.2013р., так як з моменту укладання договору позики та на протязі значного часу, коли справа слухалася в суді відповідачі так і не оспорили договір займу, з позовом про визнання договору займу недійсним не зверталися, також не зверталися і до правоохоронних органів, якщо вважали дії відповідача протиправними. На час винесення рішення не відкрито кримінальне провадження та рішення суду, яким би договір позики було б визнано безгрошовим, суду не надано.
Крім того, відповідачка, не визнаючи позов, посилалась на ті обставини, що вона не підписувала такий договір, не робила на ньому записів щодо повернення грошових коштів, згідно з графіком погашення боргу по договору займу, але в ході слухання справи змінила свої пояснення, зазначив, що такий договір мав місце, він укладався, але повернення коштів, зазначених в договорі займу стосувалося виконання іншого договору - а саме укладеного між ТОВ «Бізнес-партнер» та сином ОСОБА_5 договір купівлі-продажу нежилого приміщення по АДРЕСА_3 .
Згідно з нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_5 від 10.11.2011р., останній діючи від імені ОСОБА_9 на підставі довіреності, підтвердив, що представником ТОВ «Бізнес-партнер» здійснено з ним повний розрахунок за продане нерухоме майно, а саме нежиле приміщення № 33 кафе з підвалу літера А/п, за адресою: АДРЕСА_3 , у сумі 1 220 000,00грн. (а.с. 245).
Суд звертає увагу, що договір займу від 02.02.2013р. укладався між фізичними особами, а договір купівлі-продажу від 29.08.2011р. між юридичною особою ТОВ «Бізнес-партнер» та сином позивача ОСОБА_9 , який не є стороною договору займу. Договір купівлі-продажу не оскаржений, розрахунки по договору між сторонами проведені, є заява ОСОБА_5 від 10.11.2011р., за якою останній, діючи від імені ОСОБА_9 на підставі довіреності, підтвердив, що представником ТОВ «Бізнес-партнер» здійснено з ним повний розрахунок за продане нерухоме майно, а саме нежиле приміщення № 33 кафе з підвалу літера А/п, за адресою: АДРЕСА_3 , у сумі 1 220 000,00грн., що підтверджують і додані суду стороною відповідача платіжні доручення підприємства ТОВ «Бізнес-партнер», які підтверджують оплату нежилого приміщення по цьому договору.
Відповідно до ст. 218 ЦК України, заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
В обґрунтування часткового виконання договору займу від 02.02.2013р. зі сторони відповідачів є зазначені на договорі відмітки позичальника ОСОБА_10 про часткове повернення коштів.
Крім того, позивачем наданий і додаток до договору, в якому також маються докази часткового погашення боргу за період з 30.07.2013р. по 30.06.2017р. (а.с. 8).
Таким чином, відповідачами станом на 30.06.2017р. було частково повернуто грошові кошти по договору займу на загальну суму 620800,00грн. та не доведено, що ці кошти були виплачені на виконання договору купівлі-продажу нежилого приміщення.
За таких обставин суд вважає доводи відповідачів та їх представників не обґрунтованими на законі та такими, що суперечать як вимогам законодавства, так і наданими доказами.
Відповідно до пункту 12 Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини 3 статті 533 ЦК України. Разом із тим як за пред'явлення позову, так і при його вирішенні судом, ціна якого визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується позивачем або стягується судом у гривнях із урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Відповідно до п.п.1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подачу позову майнового характеру, яка подана фізичною особою складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 9605,00грн.
Офіційний курс Національного банку України станом на дату винесення рішення суду 28.10.2019р. за 1 долар США становить 25,17 грн.
У відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, належна сплата якого становить 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 9605,00грн., з відповідачів на користь держави необхідно стягнути судовий збір в сумі 9605,00грн. по 4802 гривні 50 копійок з кожного.
З урахуванням того, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, з відповідачів на користь позивача, у відповідності до ст. 137 ЦПК України, слід стягнути витрати на правову допомогу в сумі 5500,00грн, по 2750,00грн. з кожного., які підтверджені документально договором про надання правової допомоги від 03.10.2017р., квитанціями про отримання коштів, актом приймання-передачі виконаних робіт від 16.10.2019р.
На підставі вищевказаного, керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 суму боргу за договором позикивід 02.02.2013р. в розмірі 46855,35дол.США, також 3% річних у сумі 3897,34 дол.США., що разом складає 50752 (п'ятдесят тисяч сімсот п'ятдесят два) дол.США 69 центів., та станом на 28.10.2019р. еквівалентно сумі 1 277 445,20 грн.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 5500,00грн., по 2750 (дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00коп. з кожного.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь держави судовий збір в сумі 9605,00грн., по 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) гривні 50 копійок з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Донецького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 07.11.2019 року.
Суддя Курбанова Н. М.
Відомості щодо учасників справи:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_6
ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_7