справа № 761/25064/15-ц Головуючий у 1-й інстанції суддя: Юзькова О.Л.
10 грудня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
судді-доповідача - Саліхова В.В.
суддів: Шахової О.В., Вербової І.М.,
секретаря судового засідання: Дячук І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/15828/2019
У вересні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» (правонаступник ТОВ «ФК «Морган Кепітал») звернулося до суду із вищевказаним позовом та з урахуванням зміни предмету позову, просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Морган Кепітал» заборгованість за кредитним договором № 400100032970008 від 06.01.2012 у загальному розмірі 653 200,08 грн., з яких: основний борг за кредитом - 278 469,47 грн., заборгованість за відсотками - 281 296,35 грн., пені - 75 741,69 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 16 419,40 грн., інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 1 273,17 грн. та понесені судові витрати у розмірі 4 468,02 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Морган Кепітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 653 200,08 грн. та судовий збір у розмірі 4 468,02 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить застосувати до вимог ТОВ «ФК «Морган Кепітал» строки позовної давності. Скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в частині стягнення донарахованих відсотків та пені. Судові витрати покласти на позивача.
Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не сприяння повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
В обґрунтування своїх доводів вказує, що сума основного боргу за кредитом становить 278 469, 47 грн., однак в мотивувальній частині рішення судом зазначено суму боргу в розмірі 378 469, 47 грн.
Зазначає, що позивач вже скористався своїм правом на дострокове повернення частини позики, яка залишалася до сплати та нарахованих відсотків і пені, саме шляхом звернення до суду з позовною заявою 27.08.2015, а тому не мав право донараховувати ні відсотки, ні пеню.
Звертає увагу, що із об'єктивних причин відповідач був позбавлений права під час розгляду справи в першій інстанції заявити клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки не був належним чином повідомлений судом про дату і час судового розгляду. Вважає, що із розрахунку заборгованості, який було надано разом із заявою про зміну предмету позову, вимога про стягнення пені заявлена із пропуском позовної давності.
Позивач відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не подав.
У судовому засіданні ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі з підстав наведених в ній та просила останню задовольнити.
Представник ТОВ «ФК «Морган Кепітал» - Кондаков А.Г. заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що остання не підлягає задоволенню.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором № 400100032970008 від 06.01.2012, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка підлягає стягненню на його користь з відповідача.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів, враховуючи наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 06.01.2012 між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 400100032970008, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 280 000,00 грн. строком до 06.01.2032 у тимчасове користування на умовах повернення, строковості та платності зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами із розрахунку 24,9 % річних (т. 1, а. с. 6-13).
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 06.01.2012, предметом якого виступила квартира загальною площею 42,9 кв. м., житловою площею 27,2 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.01.2012 посвідченого приватним нотаріусом Київського МНО Власенко І.В., реєстраційний № 6, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 06.01.2012 року, номер правочину 4847378 (т. 1, а. с. 19-26).
02.12.2013 між АТ «Астра Банк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених даним договором, АТ «Астра Банк» передає (відступає) ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого ПАТ «Дельта Банк» замінює АТ «Астра Банк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а внаслідок передачі від АТ «Астра Банк» до ПАТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до ПАТ «Дельта Банк» переходить (відступається) право вимагати (замість АТ «Астра Банк») від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами (т. 1, а. с. 35-38).
20.02.2018 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Морган Кепітал» укладено договір № 254/К купівлі - продажу майнових прав за кредитним договором № 400100032970008 від 06.01.2012 укладеним між ПАТ «Астра Банк» та ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 221-222).
Як вбачається із виписки по особовому рахунку бухгалтерського обліку, останній платіж відповідачем на виконання вимог кредитного договору було здійснено 08.09.2014.
ОСОБА_1 26.08.2015 було направлено лист-вимогу № 31.4-08/9114/15 про дострокове повне виконання зобов'язань по кредитному договору, однак вимога відповідачем була проігнорована.
Станом на 23.07.2018 відповідно до розрахунку, за відповідачем ОСОБА_1 виникла заборгованість по виконанню зобов'язань за кредитним договором, яка становить 653 200 грн. 08 коп., яка складається із: основного боргу за кредитом - 278 469,47 грн., заборгованості за відсотками - 281 296,35 грн., пені - 75 741,69 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 16 419,40 грн., інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків в розмірі 1 273,17 грн. (т. 2, а. с. 11-12).
Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Згідно з ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
У відповідності до п. 3.2.5 кредитного договору у разі несплати позичальником чергового платежу або його частини, згідно п.п. 2.5. 2.6. кредитного договору, протягом одного календарного місяця (більше 30 днів), або іншого істотного порушення кредитного договору, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредитних коштів, сплати нарахованих процентів за користування ними комісій та інших платежів, передбачених цим договором.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п. 3.4.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний достроково повернути кредит, сплатити проценти та можливі штрафні санкції у випадку отримання від кредитора відповідної вимоги згідно з п.п. 3.2.4, 3.2.5 кредитного договору.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статтей 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Аналіз зазначених норм права дає можливість зробити висновок про те, що позичальник, який добровільно погодився на умови кредитного договору, повинен належно їх виконувати, а у разі порушення зобов'язання настають негативні правові наслідки.
Матеріали справи свідчать, що позичальник належним чином умови кредитного договору не виконує, у зв'язку з чим станом на 23.07.2018 відповідно до розрахунку, за відповідачем ОСОБА_1 виникла заборгованість по виконанню зобов'язань за кредитним договором, яка становить 653 200 грн. 08 коп., яка складається із: основного боргу за кредитом - 278 469,47 грн., заборгованості за відсотками - 281 296,35 грн., пені - 75 741,69 грн., 3% річних за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 16 419,40 грн., інфляційні збитки за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків в розмірі 1 273,17 грн. (т. 2, а. с. 11-12).
Враховуючи вищевикладене та те, що судом першої інстанції встановлено не виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог правильними.
Доводи апеляційної скарги про те, що сума основного боргу за кредитом становить 278 469, 47 грн., однак в мотивувальній частині рішення судом зазначено суму боргу в розмірі 378 469, 47 грн. не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, враховуючи здійснення описки судом та зазначення вірної суми загального розміру заборгованості й перевірки розрахунку заборгованості наданого позивачем.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивач вже скористався своїм правом на дострокове повернення частини позики, яка залишалася до сплати та нарахованих відсотків і пені, саме шляхом звернення до суду з позовною заявою 27.08.2015, а тому не мав право донараховувати ні відсотки, ні пеню також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано судом та в подальшому позивач змінив підстави та предмет позову.
Доводи про те, що із об'єктивних причин відповідач був позбавлений права під час розгляду справи в першій інстанції заявити клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки не був належним чином повідомлений судом про дату і час судового розгляду, а вимога про стягнення пені заявлена із пропуском позовної давності, є необґрунтованими.
Під поняттям позовна давність, відповідно до ст. 256 ЦК України розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Тобто, вказане поняття - це певний період у часі, зі спливом якого у кредитора зникає можливість захистити своє право у судовому порядку. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Законодавцем встановлено два види строку позовної давності: загальний (три роки) та спеціальний, який в свою чергу поділяється на скорочений та збільшений. Окремі випадки застосування спеціального строку позовної давності передбачені статтею 258 ЦК України.
Матеріали справи свідчать, що пеня нарахована за один рік з 23.07.2017 по 23.07.2018, тобто в межах строків спеціальної позовної давності.
Крім того, матеріали справи свідчать про те, що відповідач був обізнаний про розгляд справи, оскільки оскаржував заочне рішення суду, яке в подальшому було скасовано.
Суд першої інстанції зробив усе можливе для повідомлення відповідача про час та місце слухання справи, але останній не отримував поштової кореспонденції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами.
Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
ОСОБА_1 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог.
За наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним дослідженням обставин справи, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи наведені обставини та вимоги ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 367-368, 371, 374-375, 381-384, 389-390 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складено 11.12.2019.
Головуючий: В.В. Саліхов
Судді: І.М. Вербова
О.В. Шахова