05 грудня 2019 року м. Київ
справа № 760/20240/17
провадження № 22-ц/824/15695/19
Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого - Іванової І.В.
суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.
при секретарі - Ярмак О.В.
сторони :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у складі судді Кушнір С.І. про відмову в забезпеченні позову,
встановив:
У вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
У вересні 2019 року, під час розгляду справи від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив накласти арешт та заборону відчуження на квартиру АДРЕСА_1 (квартиру АДРЕСА_2 ).
Позивач ОСОБА_1 посилається на те, що однією з позовних вимог є поділ спільного нерухомого майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_1 , майнові права на які було придбане згідно Договору про уступку права вимоги, укладеного 21.03.2007 р. між ОСОБА_4 , ТОВ «Житло-Буд» та ОСОБА_2 .
Розпорядженням Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації №1302 від 31.07.2008 р., було присвоєно новозбудованому житловому будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями, підземним паркінгом та окремою будівлею громадського призначення за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач вказує на те, що з договору про відступлення прав вимоги від 02 квітня 2018 року укладеного між ОСОБА_2 , TOB «Житло-Буд» та ОСОБА_6 , йому стало відомо, що спірні квартира та два машиномісця, вже після відкриття провадження у даній справі, були незаконно відчужені відповідачем. Вважає, що в подальшому спірні квартира та два машиномісця можуть бути неодноразово відчужені (перепродані), що спричинить погіршення його становища.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та постановити нову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скаргиОСОБА_1 зазначає, що у разі невжиття заходів забезпечення позову, може виникнути вірогідність істотного ускладнення виконання судового рішення про поділ спільного майна подружжя. При вирішенні ж спору в судовому порядку і потенційній можливості бути підданим до використання механізму примусового стягнення, на думку апелянта, є усі наявні підстави вважати, що відповідач не виявить бажання добровільно виконувати рішення суду.
У відзиві на скаргу відповідач ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення скарги, зазначивши що накладення арешту на квартиру та машиномісця особи, яка не має відношення до спору, що виник між колишнім подружжям, буде грубим порушенням конституційних прав на власність.
Представник відповідача ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, посилаючись на законність і обґрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлений про час розгляду справи, надіслав до суду заяву про розгляд скарги за його відсутністю, при цьому скаргу підтримує просить її задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 , розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості доводів заявника.
Судова колегія погоджується з таким висновком, з наступних підстав.
Статтею 124 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень, який із огляду на положення статей 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містить, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Положеннями статті 152 ЦПК України встановлені види забезпечення позову. Одним із видів такого забезпечення є накладення арешту на майно, заборона вчиняти певні дії, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. (пункт 4 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).
З матеріалів справи вбачається, що власником спірної квартири та машиномісць є ОСОБА_6 , яка набула право власності на зазначене нерухоме майно від ТОВ «Скайбудвектор», яке, в свою чергу, набуло право власності на зазначене нерухоме майно від ТОВ «Житло-Буд», якому майно належало на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 02 грудня 2009 р. Головним управлінням житлового забезпечення (Виконавчий орган Київської міської ради), на підставі Наказу №1814-С/Ю від 26.11.2009 р.
Таким чином, враховуючи, що арешт є найбільш обтяжливим заходом, який підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби, відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, та полягає у проведенні опису, оголошенні заборони розпоряджатися, а в разі потреби обмеженні права користування майном, при цьому заявник не надав доказів що підтверджують необхідність забезпечення позову саме шляхом накладення арешту та заборони відчуження спірного майна, власником якої ніхто з подружжя не був, при цьому право власності ОСОБА_6 на спірне майно позивачем не оспорюється, тому судова колегія погоджується з висновком суду про те, що вимоги заявника про забезпечення позову у такий спосіб задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем, при цьому саме лише посилання в заяві та апеляційній скарзі на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення скарги, тому ухвала суду першої інстанції скасуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Солом'янського районного суду міста Києва від 23 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді :