04 грудня 2019 року місто Київ.
Справа 761/17541/18
Апеляційне провадження № 22-ц/824/16132/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Желепи О.В.,
суддів Кулікової С.В., Олійника В.І.
секретар судового засідання Гордійчук Ж.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року (у складі судді Волошина В.О. повний текст судового рішення складено 20 вересня 2019 року )
в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання дій неправомірними; визнання наказів недійсними; скасування наказів,-
В травні 2018р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з вказаним позовом (а.с. 70-75 т.1) до відповідача ПАТ «Укрнафта», в якому просив суд, з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог (а.с. 195-200 т.1):
1) визнати неправомірними дії відповідача;
2) визнати недійсними та скасувати накази відповідача:
2.1) № 155 від 29 вересня 2017р.;
2.2) № 185 від 24 листопада 2017р. «Про зміни в структурі ПАТ «Укрнафта»;
2.3) № 11 від 31 січня 2018р. «Про зміни в організаційній структурі, структурних одиниць ПАТ «Укрнафта»;
2.4) № 14 від 12 лютого 2018р. «Про зміни в організаційній структурі нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта»;
2.5) № 344-к від 15 лютого 2018р. «Про зміни в організаційній структурі та штатному розписі»;
2.6) №4-агп від 16 лютого 2018р. «Про створення робочих комісій по інвентаризації, прийому - передачі ТМЦ у матеріально - відповідальних осіб ЦТТ та ВСР ЗП та ГО НВГУ «Долинанафтогаз»;
2.7) № 26-АГП від 02 квітня 2018р. «Про внесення змін до наказу № 4-АГП від 16.02.2018 року «Про створення робочих комісій по інвентаризації, прийому - передачі ТМЦ у матеріально - відповідальних осіб ЦТТ та ВСР ЗП та ГО НВГУ «Долинанафтогаз»;
2.8) № 381-к «Про затвердження акту простою»;
2.9) № 1066-к від 18 травня 2018р. «Про припинення трудового договору».
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював у відповідача тривалий час, останню посаду, яку обіймав позивач заступник начальника управління з транспорту - начальник цеху технологічного транспорту.
18 травня 2018 року відповідачем було видано наказ № 1066-к від 18 травня 2018р. «Про припинення трудового договору», яким позивача було звільнено з роботи з 16 червня 2019р. на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Позивач вважає своє звільнення незаконним, таким яке порушує право на працю, яке гарантується Конституцією України та КЗпП України, тому що, йому не було надано своєчасно, в повному обсязі та достовірну інформацію щодо наявності всіх вакантних посад, не враховано його переважного права на залишення на роботі, а також на думку сторони позивача звільнення відбулось виключно з особистих мотивів керівництва відповідача, оскільки питання про переважне право залишення працівника на роботі відповідачем не вирішувалось. Крім того, на думку сторони позивача, відповідачем було розпочато процедуру змін в організації виробництва виключно з метою звільнення декількох працівників, в тому числі і позивача.
Позивач вважає, що накази відповідача наведені в п. 2) були винесені відповідачем в порушення ст. ст. 21, 34, 40, 49-4 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», п. 9.2.3, 25, 26 Статуту відповідача.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Шевченківськогорайонного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконним наказ Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 381-к «Про затвердження акту простою» від 20 лютого 2018р. в частині, що стосується прав та обов'язків ОСОБА_1 .
Визнано незаконним наказ Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 1066-к про припинення трудового договору (контракту) від 18 травня 2018р.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року, 01 листопада 2019 року представник відповідача звернувся з апеляційною скаргою в якій просив суд, скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовної заяви , постановити нове, яким відмовити позивачу повністю в задоволенні позовної заяви в частині:визнання незаконним наказу Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 381-к «Про затвердження акту простою» від 20 лютого 2018 року в частині, що стосується прав та обов'язків ОСОБА_1 ; визнання незаконним наказу Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 1066-к про припинення трудового договору (контракту) від 18 травня 2018 року.
В апеляційній скарзі посилаються на те, що суд неповно з'ясував обставини, які мають значення для справи. Висновки суду не відповідають дійсним обставинам та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Суд першої інстанції безпідставно відхилив докази відповідача, чим порушив принцип рівності сторін судового процесу.
Судом не було враховано, що позивачу тричі пропонувались вакантні посади, проте останній відмовився від запропонованої роботи, також в скарзі містяться посилання щодо помилковості висновків суду з приводу порушення переважного права позивача на залишенні на роботі. Суд також не дав жодної оцінки заяві відповідача про застосування строків позовної давності, щодо оскарження позивачем його звільнення. Також скарга містить доводи про те, що відповідач оформив простій позивача у повній відповідності з вимогами Закону, а висновки суду не відповідають встановленим обставинам.
Відзив до апеляційного суду не надходив.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи скарги підтримав.
Позивач та його представник проти задоволення скарги заперечували.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України установлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Проте, рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним нормам, що відповідно до статті 376 ЦПК України, є підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині .
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку він вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
У п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 цієї статті встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з ч. 1 ст. 42 КЗпП, при скороченні чисельності штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Частиною 2 цієї статті визначено вичерпний перелік категорій працівників, які мають перевагу в залишенні на роботі при рівних умовах продуктивності і кваліфікації.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови № 9 від 06 листопада 1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів'розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
За положеннями ч. 1 і ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахування його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.
Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Дана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01 квітня 2015 р. в справі №6-40цс15, від 01 липня 2015 р. в справі №6-491цс15, від 09 грудня 2015р. в справі №6-2123цс15.
Задовольняючи позов, в частині визнання незаконним наказу про звільнення, суд першої інстанції виходив з того , що позивачу одночасно з попередженням про звільнення не пропонувались всі вакантні посади, а також не було враховано переважне право останнього на залишенні на роботі.
Як вбачається з матеріалів справи, і це встановлено судом, 29 вересня 2017р. відповідачем було видано наказ № 155 (а.с. 234 т.1), відповідно до якого з 02 жовтня 2017р. внесено зміни в організаційні структури нафтогазовидобувних управлінь та газопереробних заводів ПАТ «Укрнафта».
24 листопада 2017р. відповідачем було видано наказ № 185 «Про зміни в структурі ПАТ «Укрнафта» (а.с. 235 т.1), відповідно до якого з метою вдосконалення структури відповідача, підвищення ефективності та продуктивності праці з 25 листопада 2017р. були створені ряд управлінь.
31 січня 2018р. відповідачем було видано наказ № 11 від 31 січня 2018р. «Про зміни в організаційній структурі структурних одиниць ПАТ «Укрнафта» (а.с. 236, 237 т.1), відповідно до якого з 01 лютого 2018р. внесено зміни у організаційну структуру відповідача.
12 лютого 2018р. відповідачем було видано наказ № 14 «Про зміни в організаційній структурі нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз ПАТ «Укрнафта» (а.с. 238 т.1), відповідно до якого, з 16 лютого 2018р. у нафтогазовидобувному управлінні «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» створено групу транспортних сервісів (Долинський регіон) та підпорядковано її керівнику структурної одиниці.
15 лютого 2018р. відповідачем було видано наказ № 344-к «Про зміни в організаційній структурі та штатному розписі» (а.с. 239 т.1), відповідно до п. 2 якого виключено зі штатного розпису НГВУ «Долинанафтогаз» з 25 травня 2018р. посаду: заступник начальника управління з транспорту - начальник цеху технологічного транспорту.
16 лютого 2018р. відповідачем було видано наказ № 4-агп від 16 лютого 2018р. «Про створення робочих комісій по інвентаризації, прийому - передачі ТМЦ у матеріально - відповідальних осіб ЦТТ та ВСР ЗП та ГО НВГУ «Долинанафтогаз» (а.с. 24 т.1).
02 квітня 2018р. відповідачем було видано наказ № 26-АГП «Про внесення змін до наказу № 4-АГП від 16.02.2018 року «Про створення робочих комісій по інвентаризації, прийому - передачі ТМЦ у матеріально - відповідальних осіб ЦТТ та ВСР ЗП та ГО НВГУ «Долинанафтогаз» (а.с. 241 т.1).
Протягом всього часу розгляду справи в суді стороною позивача не було надано суду належних і допустимих доказів, незаконності наказів відповідача №155 від 29 вересня 2017р., № 185 від 24 листопада 2017р., № 11 від 31 січня 2018р., № 14 від 12 лютого 2018р., № 344-к від 15 лютого 2018р., №4-агп від 16 лютого 2018р., № 26-АГП від 02 квітня 2018р., при цьому суд встановив, що відповідач, як роботодавець вправі приймати рішення щодо скорочення певних посад, в тому числі і посади, яку обіймав позивач (наказ відповідача № 14 від 12 лютого 2018р.). Посилання сторони позивача на положення ст. ст. 40, 49-4 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», п. 9.2.3, 25, 26 Статуту відповідача, як на підставу незаконності цих наказів є помилковими.
Рішення суду, в частині відмови в задоволенні позовних вимог, щодо вищенаведених наказів позивачем не оскаржено, а тому апеляційний суд не перевіряє законність рішення суду в цій частині.
Судом також встановлено, що 02 травня 2018р. відповідач звернувся до Профспілкового комітету НГВУ «Долинанафтогаз'ю в порядку ст. 43 КЗпП України (а.с. 18).
16 травня 2018р. Профспілковий комітет надав свою згоду на звільнення позивача з роботи (а.с. 20 т.2).
18 травня 2018р. відповідачем було видано наказ № 1066-к «Про припинення трудового договору», яким позивача було звільнено з роботи з посади заступника начальника управління з транспорту - начальник цеху технологічного транспорту, з 16 червня 2019р., на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України(а.с. 206 т.1).
19 березня 2018р. відповідачем, як роботодавцем було складено попередження про наступне вивільнення позивача з роботи з посади заступника начальника управління з транспорту - начальник цеху технологічного транспорту (а.с. 10 т. 2). Зазначене попередження не містить його особистого підпису про ознайомлення з ним. В судовому засіданні представник відповідача наголошував, що позивач відмовився отримувати зазначене попередження проте з ним ознайомився, як і ознайомився з переліком вакантних посад, що підтверджується відповідним актом від 19 березня 2018р. (а.с. 11 т.2).
Зазначений акт (а.с. 11 т. 2) судом оцінено критично, оскільки з нього не вбачається, коли відбулося ознайомлення позивача з попередженням, як і не було надано суду переліку вакантних посад, які існували на підприємстві на зазначену дату ознайомлення.
Разом з тим в судовому засіданні апеляційного суду позивач не заперечував, що він був попереджений про майбутнє вивільнення в дату складання попередження 19 березня 2018 року та йому відповідачем був наданий перелік вакантних посад, які він може зайняти. Проте, з урахуванням того, що йому пропонувались посади, які не відповідали його кваліфікації та досвіду роботи у відповідача, він вважав таку пропозицію образливою і тому відмовився поставити свій підпис, щодо отримання попередження та пропозиції нової роботи, але з наданим переліком вакансій ознайомився. Посилання суду на те , що в судовому засіданні представник відповідача не міг пояснити суду, з якою метою роботодавцем складався другий акт від 19 березня 2018р. (а.с. 12 т. 2), в якому зазначено, що роботодавцем були запропоновані позивачу вакантні посади у відповідача станом на 19 березня 2019р, але своєї згоди на переведення позивач не надавав, колегія суддів вважає такими, що не доводять не правомірність дій відповідача, з огляду на те, що Законом не заборонено протягом 2 місяців до звільнення працівника, неодноразово пропонувати останньому роботу та намагатись вручити попередження та пропозицію, щодо можливості обійняти вакантні посади .
Районний суд вважав встановленим те, що протягом строку з часу ознайомлення позивача з попередженням про майбутнє вивільнення і до дати звільнення, відповідач лише 26 березня 2018р. запропонував позивачу для працевлаштування наявні в нього вакантні посади (а.с. 13-17 т. 2), а відповідно не було дотримано процедури пропозиції позивачу, як працівнику переліку вакантних посад (а.с. 19 т. 2).
Вказані обставини, які суд вважав встановленими, повністю спростовуються наданими відповідачем актами, щодо намагання відповідача тричі вручити позивачу перелік вакантних посад, та відмову останнього від підпису та отримання таких пропозицій. В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що він відмовлявся від підпису, оскільки з часу надання першого переліку вакансій до останнього нічого не змінювалось і йому пропонувалась робота, яка не відповідає його кваліфікації.
Апеляційній суд встановив, що ні в позовній заяві, ні в рішенні суду не зазначено, які конкретно посади, що відповідали кваліфікації та досвіду роботи позивача , - не були йому запропоновані.
Під час апеляційного розгляду також не було встановлено, що у відповідача з часу попередження про майбутнє вивільнення і до звільнення позивача мали місце вакансії , що відповідали професії чи спеціальності позивача та не були йому запропоновані.
З огляду на те, що позивачу тричі пропонувалась інша робота у відповідача, суд доходить висновку, що вимоги трудового законодавства щодо забезпечення вивільненого працівника роботою при скороченні позивача роботодавцем порушені не були.
З приводу доводів позивача про порушення його переважного права на залишенні на роботі, районний суд не встановив та в рішенні не зазначив, які іще особи з такою ж кваліфікацією, як і позивач підлягали скороченню, та були залишені на роботі.
Тобто позивачем не було доведено, а судом не було встановлено, перед ким він мав переважне право на залишенні на роботі з тих працівників, що підлягали скороченню, а відповідно відсутні правові підстави для висновку, що переважне право позивача було порушено.
Апеляційним судом встановлено, що під час звільнення позивача за скороченням, роботодавцем не були порушені вимоги трудового законодавства, щодо забезпечення позивача роботою, а також не порушувалось переважне право на залишенні на роботі, а тому в задоволенні позову слід відмовити через його не обґрунтованість.
Крім того, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогами, щодо оскарження законності звільнення.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач пояснив, що наказ про звільнення він отримав поштою 15-16 червня 2018 року. З позовом про визнання незаконним такого наказу позивач звернувся в листопаді 2018 року, з пропуском місячного строку, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Причину пропуску строку позивач пояснив тим, що так вирішили його юристи, спочатку оскаржити накази які передбачали зміну в організації виробництва, а потім вже сам наказ про звільнення.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, та керуючись ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання незаконним наказу про звільнення підлягає скасуванню, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права,ті обставини справи, які суд вважав встановленими є недоведеними та спростовуються наявними в справі доказами.
З приводу визнання незаконним наказу "Про затвердження акту простою", апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до положень ст. 34 КЗпП України, простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.
У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.
Судом встановлено, що 20 лютого 2018р. відповідачем було видано наказ № 381-к від 20 лютого 2019р. «Про затвердження акту простою» (а.с. 242 т. 1), відповідно до якого, у зв'язку зі змінами в організаційній структурі НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» та відсутністю організаційних і виробничих умов для виконання посадових обов'язків працівників, в тому числі позивача, відповідачем було прийнято рішення про затвердження Акту простою № 1-П, та встановлено початок простою позивачу з 21 лютого 2018р.
Задовольняючи позовну вимогу про визнання незаконним наказу Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 381-к «Про затвердження акту простою» від 20 лютого 2018р. в частині, що стосується прав та обов'язків ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною відповідача не було надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у відповідача, як у роботодавця виник простій, викликаний відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами, при цьому судом враховано, що саме роботодавцем було прийнято рішення (наказ № 344-к від 15 лютого 2018р.) про скорочення посади, яку обіймав позивач та 19 березня 2018р. відповідачем, як роботодавцем було складено попередження про наступне вивільнення позивача з роботи з посади заступника начальника управління з транспорту - начальник цеху технологічного транспорту.
Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними, а висновки суду щодо неправомірності дій відповідача з приводу визнання простоєм періоду з часу попередження позивача про майбутнє вивільнення і до його звільнення відповідають встановленим обставинам справи та вимогам Закону.
Доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що простій у позивача викликаний змінами в організації виробництва та скороченням його посади, що унеможливлювало виконання ним в подальшому покладених на нього обов'язків, що повністю відповідає вимогам ст. 34 КЗпП України, колегія суддів не приймає з огляду на те, що КЗпП України передбачені гарантії для працівників, які підлягають майбутньому вивільненню, а саме: неможливість їх звільнення до завершення двохмісячного строку з часу попередження до фактичного звільнення, при цьому заробітна плата працівників зберігається за тією посадою, яку вони обіймали до проведення звільнення.
Таким чином, визнання простоєм періоду з часу коли відповідач розпочав зміни в організації виробництва 20 лютого 2018 року, а також періоду з часу попередження позивача про його звільнення до дати його фактичного звільнення, повністю нівелює гарантії працівника, який підлягає скороченню роботодавцем.
З огляду на викладене апеляційний суд погоджується, що видання відповідачем Наказу про простій, щодо позивача є незаконним, порушує його право на збереження роботи та заробітної плати протягом часу проведення процедури звільнення за скороченням в порядку ст. 40 КЗп П України.
Інші доводи скарги вищенаведених висновків суду не спростовують.
Рішення суду в частині вирішення вимог про визнання незаконним наказу "Про затвердження акту простою" ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України відсутні.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги відповідачу не відшкодовується, так як позивач за даною категорією справ звільнений від оплати судового збору. Інші учасники справи не заявили до відшкодування судові витрати за час апеляційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374-376, 382-384, 389 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу Нафтогазовидобувного управління «Долинанафтогаз» Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 1066-к про припинення трудового договору (контракту) від 18 травня 2018р, щодо звільнення ОСОБА_1 , - скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні таких позовних вимог.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 грудня 2019 року.
Головуючий
Судді