Провадження № 22-ц/803/5068/19 Справа № 206/5891/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Румянцев О. П. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.
26 листопада 2019 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Куценко Т.Р.,
суддів: Демченко Е.Л., Макарова М.О.,
за участю секретаря - Синенка Є.А.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_1 ,
на рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2019 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонінвестгрупп», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя», про витребування майна, -
У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіонінвестгрупп», Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя», про витребування майна (т. 1 а.с. 1-9), який в подальшому уточнив (т. 2 а.с. 203-212).
В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об'єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь інших осіб, в тому числі нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 , вартістю 71240,00 грн. Рішенням Дніпропетровської обласної ради №232-10/ХХІУ від 23.10.2003 «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18.08.2003 «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя». Рішенням Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (п. 1 рішення міської ради). З урахуванням положень ст.128 ЦК Української РСР, ст. ст. 31, 35 Закону України «Про власність» (чинних на час прийняття зазначених вище рішень) територіальна громада міста набула права власності на об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003. Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства. Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17.02.2004 №15-КВ було затверджено нову редакцію статуту Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 25.02.2004, реєстраційна справа №04052092Ю0040072. На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради №159-р від 18.08.2003, рішення Дніпропетровської обласної ради від 23.10.2003 № 232-10/ХХІV, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 29.04.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення №110, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55664612101). Рішенням Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КЖЕП «Лівобережжя», передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов'язувалось з визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю». Разом з тим, 06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради. Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 року КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав. Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі №38/5005/6636/2012 Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О.М., яким всупереч вимог чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об'єктами комунальної власності, нежитлове приміщення № АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м., оформлених протоколом № 4 від 27.12.2012 року, та переможцем яких визначено ТОВ «Регіонінвестгруп». На підставі протоколу № 4 проведення біржових торгів з купівлі - продажу нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м., між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та ТОВ «Регіонінвестгруп» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м.. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 676, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі. Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 року Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №110 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м., оформлених протоколом №4 від 27.12.2012 року та визнано недійсним договір купівлі-продажу №676 від 27.05.2013 року нежитлового приміщення, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором - арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ «Регіонінвестгруп» з відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м, вартістю 71240,00 грн. Вказане нерухоме майно ТОВ «Регіонінвестгруп» було відчужено на користь ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу № 2140 від 05.06.2013, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.04.2017 року у справі №206/7093/16-ц затверджено мирову угоду укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за умовами якої визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення, що знаходиться у житловому будинку літ. А-10 на першому поверсі по АДРЕСА_1 та складається з позиції 1-3, загальною площею 77,5 кв.м., ганок літ.а. Також визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення, що знаходиться у житловому будинку літ. А-10 на першому поверсі по АДРЕСА_1 та складається з позиції 1-3, загальною площею 77,5 кв.м., гінок літ.а.
Просив суд витребувати від відповідачів ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради по Ѕ частині нежитлового приміщення №110, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю 71240,00 грн., а також стягнути на корить прокуратури Дніпропетровської області суму сплаченого судового збору у розмірі 1378,00 грн.
Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2019 року позовні вимоги першого заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради задоволено.
Витребувано від ОСОБА_2 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради Ѕ частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55664612101).
Витребувано від ОСОБА_1 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради Ѕ частину нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55664612101).
Вирішено питання судових витрат /т. 3 а.с. 26-35/.
ОСОБА_1 з вищевказаним рішенням суду не погодилась та подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення яким у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права /т. 3 а.с. 42-48/.
Прокурора Дніпропетровської області скористалась своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Згідно з положенням частини 2 статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Дніпропетровської обласної ради №232-10/ХХІУ від 23.10.2003 «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження Голови Дніпропетровської обласної ради №159-р від 18.08.2003 «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя».
Рішенням Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акту приймання-передачі від 18.08.2003 (п. 1 рішення міської ради).
З урахуванням положень ст.128 ЦК Української РСР, ст.ст. 31, 35 Закону України «Про власність» (чинних на час прийняття зазначених вище рішень) територіальна громада міста набула права власності на об'єкти нерухомого майна з часу затвердження актів приймання-передачі, а саме з 18.08.2003.
Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради №11/13 від 19.11.2003 комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства.
Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17.02.2004 №15-КВ було затверджено нову редакцію статуту Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого Виконкомом Дніпропетровської міської ради 25.02.2004, реєстраційна справа №04052092Ю0040072, що підтверджується договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.05.2013 року.
На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради №159-р від 18.08.2003, рішення Дніпропетровської обласної ради від 23.10.2003 №232-10/ХХІV, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 29.04.2013 проведено державну реєстрацію права комунальної власності права комунальної власності на нежитлове приміщення № АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55664612101).
Відповідно до положень ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до п. 31 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Так, на виконання Програми реформування та розвитку житлово-комунального господарства міста, рішенням Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011, об'єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема, КЖЕП «Лівобережжя» передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».
Вказане обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов'язувалось з визначенням єдиного підприємства наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».
Разом з тим, 06.08.2012 ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі №38/5005/6636/2012 про банкрутство Комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради.
Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02.03.2011 КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14.08.2012 у справі №38/5005/6636/2012 Комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
На підставі вказаної постанови ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О.М., яким, всупереч нормам чинного законодавства та рішенням Дніпропетровської міської ради з питань управління об'єктами комунальної власності, нежитлове приміщення №110, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м., оформлених протоколом № 4 від 27.12.2012, та переможцем яких визначено ТОВ «Регіонінвестгруп».
На підставі протоколу №4 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м., між Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та ТОВ «Регіонінвестгруп» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м.. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за №676, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 у справі №. 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об'єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.
Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О.В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_6 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27.12.2012 Товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення №110, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , оформлених протоколом № 4 від 27.12.2012 та визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27.05.2013, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н.В. та ТОВ «Регіонінвестгруп» з відчуження нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 , загальною площею 77,5 кв.м.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Вказане нерухоме майно ТОВ «Регіонінвестгруп» було відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу №2140 від 05.06.2013, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності, прийшовши до висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Дніпровської міської ради поза її волею.
Згідно зі статтями 319,321,658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Відповідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Відповідно до частини п'ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.
Частинами п'ятою, восьмою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності; об'єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до статей 22,23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.
Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов'язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6636/2012 встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.
За таких обставин, приймаючи до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі №38/5005/6636/2012, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство), що свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України та задоволення позову.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що задоволення позову не позбавляє права відповідачів на звернення до суду з позовом до продавця витребуваного майна, відповідно до ст.661 ЦК України з вимогою про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.
Щодо доводів заявника стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права в частині перевірки повноважень представництва прокуратурою інтересів Дніпровської міської ради, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що твердження представника відповідача про відсутність повноважень прокурора на подання вищезазначеного позову про витребування майна в інтересах Дніпровської міської ради, є хибними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Крім того, в судовому засіданні судом першої інстанції встановлено, що Дніпровська міська рада не здійснювала будь-яких дій щодо повернення спірного нерухомого майна, що також доводить правомірність дій прокурора.
Посилання апелянта на те, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника з його волі, не може бути прийнято до уваги, оскільки вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22.04.2016 року у справі №201/17998/15-к, що набрав законної сили 23.05.2016 року відносно ОСОБА_4 , встановлено протиправність дій голови ліквідаційної комісії КЖЕП «Лівобережжя» щодо невиконання обов'язку зняти обтяження та передати майно КЖЕП «Лівобережжя» на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, а також умисне невиконання рішень Господарського суду Дніпропетровської області щодо яких його було зобов'язано передати майно КЖЕП «Лівобережжя» на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради.
На момент відчуження спірного нерухомого майна воно протиправно обліковувалось на балансі КЖЕП «Лівобережжя», отже воля ліквідатора вказаного підприємства не може розглядатись як воля законного власника майна щодо його відчуження.
Щодо доводів заявника стосовно того, що майно не може бути витребувано від добросовістного набувача, якщо воно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то колегія суддів вважає їх безпідставники, оскільки спірне майно не було продано ОСОБА_1 на підставі ухвали Самарського районного рішення суду м. Дніпропетровська від 05 квітня 2017 року, а затверджено мирову угоду про поділ спільного майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , тому положення ч. 2 ст. 388 ЦК України застосуванню не підлягають.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк позовної давності звернення до суду, то колегія суддів їх відхиляє як безпідставні.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як установлено судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції, про факт протиправного вибуття спірного нерухомого майна як прокурору, так і позивачу стало відомо після постановлення ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 29.08.2016 року по справі № 38/5005/6636/2012.
Тобто, саме з цього часу потрібно відраховувати початок перебігу строку позовної давності.
З позовом до суду прокурор звернувся у жовтні 2016 року, тобто в межах строків позовної давності.
Щодо доводів заявника стосовно невідповідності оскаржуваного судового рішення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони грунтуються на припущеннях і жодним чином не підтверджуються.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на землю.
Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.
У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Доводи стосвоно того, що вказана справа є непідсудною Самарському районному суду м. Дніпропетровська за умови триваючої справи про банкрутство КЖЕП "Лівобережжя", є безпідставними, оскільки майнові вимоги пред'явлені до фізичних осіб, а не боржника у справі про банкрутство, тому з урахуванням суб'єктивного складу сторін у справі та положень ст. 15 ЦПК ( в редакції на момент подання позову) та ст. 19 ЦПК України, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що справа подана до суду за правилами виключної підсудності, а тому підсудна Самарському районному суду м. Дніпропетровська.
Крім того, питання щодо підсудності вже вирішувалось Апеляційним судом Дніпропетровської області (т. 1 а.с. 90).
Доводи скарги позивача фактично зводяться до незгоди заявника із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 12 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
М.О. Макаров